28 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 539/1834/20
провадження № 61-14706ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 09 жовтня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору недійсним та повернення коштів,
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 501017376, укладений шляхом підписання акцепту-пропозиції на укладення угоди про надання кредиту від 10 квітня 2018 року № 501017376 між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк», застосувати наслідки недійсності договору, а саме зобов'язати позивача повернути у натурі 3 987,75 грн, які відповідач одержав на виконання цього правочину.
Позов обгрунтовано тим, що відповідно до умов цього договору, текст якого знаходився та знаходиться за електронною адресою: www/alfabank.com.ua, відповідач надав їй грошові кошти у розмірі 11 930,00 грн. Щомісячно з 10 квітня 2018 року до 10 травня 2020 року вона сплачувала на користь відповідача 636,71 грн, що за 25 місяців склало 15 917,75 грн.
Під час укладення договору вона не мала можливості ознайомитись з договором та його додатками через його надрукування шрифтом, який неможливо прочитати без додаткових засобів (окулярів, лупи тощо).
Зазначала, що, не будучи фахівцем в галузі фінансів чи банківської справи, вона уклала кредитний договір з відповідачем на умовах, які він запропонував вважаючи, що ці умови не є завідомо невигідними, а сторони правочину не порушують закону. Підготовка редакції кредитного договору здійснювалась виключно відповідачем, без залучення до цього процесу споживача, без можливості внесення нею зауважень. Редакція акцепту-заяви була надана їй в день укладення угоди, що унеможливлювало здійснення ґрунтовного вивчення умов договору.
Відповідач не повідомив та не розтлумачив їй як споживачу наявні ризики користування послугою, зокрема, не повідомив про можливість збільшення кредитного ліміту в односторонньому порядку.
Таким чином, при укладенні кредитного договору порушені вимоги законодавства України та права позивача, як споживача на ринку фінансових послуг, вона введена в оману відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, загальної сукупності вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 09 жовтня 2020 року, залишеного без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 11 січня 2021 року, в позові відмовлено.
Рішення суду мотивоване безпідставністю заявлених вимог про визнання кредитного договору недійсним та відповідно похідних вимог щодо застосування наслідків недійсності правочину.
30 серпня 2021 року ОСОБА_1 поштовим зв'язком направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 09 жовтня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 січня 2021 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 5 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про захист прав споживачів, ціна позову яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову у цій справі є вимоги немайнового характеру і вимоги майнового характеру, які випливають із правовідносин із захисту прав споживачів.
Відповідно до частини дев'ятої статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 01 січня 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 2 270,00 грн.
Ціна позову у цій справі (сума коштів, яку просили повернути) становить 3 987,75 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн*250=567 500 грн).
Отже, зазначена справа в частині похідної вимоги про застосування наслідків недійсності договору та повернення коштів відповідно до пункту 5 статті 19 ЦПК України є малозначною.
Вимогою немайнового характеру є визнання недійним договору про надання споживчого кредиту.
Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який обґрунтовано нормами Закону України «Про захист прав споживачів», водночас позовними вимогами є також вимоги немайнового характеру, необхідно застосувати пункт 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для визнання справи малозначною.
Зазначена справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Отже, зазначена справа є незначної складності та не належить до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі «Загальні положення» ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Верховний Суд дав оцінку та врахував: предмет позову, складність справи, значення справи для сторін і суспільства в цілому, предмет касаційного оскарження, яким є лише вирішення спору, метою якого є повернення коштів у розмірі 3 987,75 грн.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
У касаційній скарзі не викладено переконливих аргументів щодо обґрунтування умов застосування винятків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки оскаржувані заявником рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 09 жовтня 2020 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 11 січня 2021 року постановлені у малозначній справі, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 09 жовтня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору недійсним та повернення коштів відмовити.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко