Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"04" жовтня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3005/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго», 01054, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, буд. 33
до Товариства з додатковою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія», 61001, м. Харків, пр.-т. Гагаріна, буд. 41/2, корп. 8, офіс 1-12
простягнення 25 503, 68 грн.
без виклику учасників справи
Акціонерне товариство “Страхова компанія “Інго” звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з додатковою відповідальністю “Міжнародна страхова компанія” про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 25 503,68 грн. Також до стягнення заявлені судові витрати, судовий збір у розмірі 2 270, 00 грн.
Ухвалою суду від 02.08.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3005/21. Задовлено клопотання позивача викладене у пункті 2 прохальної частини позовної заяви про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи № 922/3005/21 призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15 (п'ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов. Зобов'язано позивача надати до суду письмові пояснення щодо Товариства з додатковою відповідальністю “Міжнародна страхова компанія”, а саме знаходження відповідача у стані припинення з 22.05.2021 року та розгляду вимог кредиторів до 22.07.2021 року. Роз'яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву, а також не подання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами в межах строків встановлених статтею 248 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Як вбачається із матеріалів справи, ухвалу суду від 02.08.2021 року про відкриття провадження у справі № 922/3005/21 було направлено судом на юридичну адресу відповідача, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно вимог статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
При цьому, будь-яких клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до вимог статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників справи не надходило.
Разом з тим, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, 07.06.2007 року між Акціонерним товариством “Страхова компанія “Інго” (страховик, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Перша лізингова компанія» (страхувальник) було укладено генеральний догорів страхування по страхуванню засобів транспорту, цивільної відповідальності та від нещасних випадків № 47-07 (а.с. 31-36).
Пунктом 15 договору, сторони погодили, що термін дії генерального договору з 00.00 години місцевого часу 07.06.2007 року на невизначений термін, але не менше 1 року. Договір автоматично продовжує термін дії з 07 червня кожного року, якщо він не розривається однією із сторін. Період страхування для окремих автомобілів вказується у страховому полісі на кожен автомобіль (а.с. 32 зворот).
Згідно умов пункту 6.1. договору, предметом договору страхування по КАСКО є майнові інтереси, які не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням засобами автотранспорту, що належать страхувальнику та передані лізингоодержувачу на умовах лізингу (а.с. 31 зворот).
Як зазначає позивач, 21.11.2020 року у м. Києві на бул. Дружби Народів, автомобілем марки «Audi» д/н НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 відбулася дорожньо-транспортна “Фольксваген» д/н НОМЕР_2 (договір страхування № 47-07, Бордеро № 40-20 п. 41), що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Перша лізингова компанія» під керуванням водія ОСОБА_2 , отримав механічні ушкоодження (а.с. 42-43).
Відповідно до відповіді від Національної поліції України про дорожньо-транспортну пригоду № 3020336529277363 та постанови Печерського районного суду міста Києва від 21.01.2021 року у справі № 757/54378/20-п вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення водієм автомобіля марки «Audi» д/н НОМЕР_1 , ОСОБА_1 Правил дорожнього руху (а.с. 42-45).
20.11.2020 року було складено акт огляду транспортного засобу застрахованого за полісом № 250518186.20 (а.с. 55-56).
Відповідно до рахунку - акту виконаних робіт № 2310341939 від 29.12.2020 року вартість ремонтних робіт складає суму у розмірі 33 604,41 грн. (а.с. 46-47).
05.01.2021 року страхувальник звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування (а.с. 58).
06.01.2021 року було складено страховий акт № 3238904, відповідно до якого розмір збитків складає суму у розмірі 33 604,41 грн., до сплати підлягає сума 28 003,68 грн. (а.с. 50)
Відповідно до платіжного доручення № 1396 від 19.01.2021 року було сплачено страхове відшкодування у розмірі 28 003,68 грн. (а.с. 49).
Як зазначає позивач, цивільна відповідальність особи, винної у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди на момент настання страхової події була застрахована у відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю “Міжнародна страхова компанія”, згідно полісу № ЕР/201017717, станом на 21.11.2020 року є діючим (а.с. 40).
За яким ліміт за шкоду, заподіяну майну, становить 130 000,00 грн., франшиза -2 500,00 грн. (а.с. 40).
19.03.2021 року позивачем на адресу відповідача направлено претензію на суму 28 003,68 грн. (а.с. 52-53).
За твердженнями позивача, оскільки відповідач здійснював страхування цивільно-правової відповідальності законного користувача транспортного засобу «Audi» д/н НОМЕР_1 , відповідно до полісу № ЕР/201017717, позивач має право вимоги до відповідача, в межах виплаченого страхового відшкодування у розмірі 25 503,68 грн. (із урахуванням суми франшизи - 2 500,00 грн.). у зв'язку із чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Частиною першою статті 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за Договором добровільного страхування наземного транспортного засобу.
Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми статті 993 Цивільного окдексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв'язку із виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.
Враховуючи вищевикладене, позивач реалізував таке право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до відповідача.
Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
В силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У силу приписів частин 2, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Отже, згідно з положеннями статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Товариство з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" знаходиться в стані припинення з 22.05.2021 року - внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результат її ліквідації (згідно Витягу вимоги кредиторів розглядаються до 22.07.2021 року).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.
Статтею 105 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.
Таким чином, кожна вимога кредитора має бути розглянута та прийняте рішення, яке надсилається кредитору.
Згідно з частиною 8 статті 111 Цивільного кодексу України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.
Статтею 112 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом; 2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності; 3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів); 4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги. Черговість задоволення вимог кредиторів за договорами страхування визначається законом. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.
Таким чином, зазначені норми Цивільного кодексу України передбачають особливий порядок звернення до юридичної особи, що перебуває в процесі припинення, з кредиторськими вимогами.
Такі вимоги подаються до ліквідаційної комісії, яка повинна їх розглянути у визначений статті 105 Цивільного кодексу України строк.
Виходячи із змісту статті 112 Цивільного кодексу України, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право звернутися до суду.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суд зазначає, що з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства") Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Конвенцією визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, та приймаючи до уваги те, що Товариство з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" перебуває у стані припинення; враховуючи відсутність доказів звернення до ліквідаційної комісії відповідача з кредиторськими вимогами та відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, з урахуванням приписів частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що позивач обрав не вірний спосіб захисту, а звернення позивача з позовом про стягнення матеріальної шкоди з відповідача не вирішить спору щодо наявності чи відсутності підстав для включення цих вимог до ліквідаційного балансу.
У зв'язку із чим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Аналогічна правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.05.2018 року у справі № 924/478/16, від 01.08.2018 року у справі № 910/24157/16.
При цьому, у постанові від 20.01.2020 року у справі № 922/416/19 Верховний Суд погодився з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.05.2018 року у справі № 924/478/16, та не вбачав підстав для відступу від зазначених у ній висновків, додатково вказавши, що позивачем відповідно до вимог статті 112 Цивільного кодексу України та з урахуванням приписів частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України обраний не вірний спосіб захисту, оскільки жодна норма цивільного законодавства не вимагає додаткового звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості до зверення з позовом про включення кредиторських вимог до проміжного ліквідаційного балансу боржника. Належним способом захисту прав кредитора у даному випадку є вимога про зобов'язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника визнаних ним вимог, а не про стягнення з боржника грошових коштів. Звернення кредитора з позовом про стягнення заборгованості з боржника не вирішить спору щодо наявності чи відсутності підстав для включення цих вимог до ліквідаційного балансу особи, що припиняється.
Суд звертає увагу, що позивач, що останній не позбавлений права на відшкодування шкоди у порядку частини 4 статті 112 Цивільного кодексу України або оскаржити у судовому порядку відмову у такому відшкодуванні.
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у розмірі 2 270, 00 грн. у даній справі покладається на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 13, 42, 73, 74, 86, 129, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Реквізити сторін:
позивач: Акціонерне товариство “Страхова компанія “Інго” (01054, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, буд. 33, ЄДРПОУ 16285602);
відповідач: Товариство з додатковою відповідальністю “Міжнародна страхова компанія» ( 61001, м. Харків, пр.-т. Гагаріна, буд. 41/2, корп. 8, офіс 1-12, ЄДРПОУ 31236795).
Повне рішення складено "04" жовтня 2021 р.
Суддя О.О. Ємельянова