Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"23" вересня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2897/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест Холдинг Охоче", с. Старовірівка, Харківська область
про стягнення 15 437582,11грн
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача - Оріщенко Н.С. (свідоцтво Серія ПТ №847 від 24.02.2017)
22 липня 2021 року до господарського суду звернулось Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією «САНТРЕЙД» (надалі - Позивач) та просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест Холдинг Охоче» (надалі - Відповідач) суму у розмірі 15 437 582,11 грн. (де: сума збитків - 12 855 890,76 грн; сума штрафу - 1 831 164,70 грн; пеня - 750 526,65 грн за період 01.11.2020 по 18.06.2021).
А також в прохальній частині позову, на підставі положень ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) просить органу, що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати пеню за період з 19.06.2021 і до моменту виконання цього рішення, але не більше ніж за три роки (починаючи з 01.11.2020) за такою формулою:
Сума пені = (Б*В/100)/Г*А, де: А- к-сть днів прострочки, починаючи з 19.06.2021; Б- вартість Товару, поставку якого прострочено, а саме 9155823,48грн. (без ПДВ); В- облікова ставка НБУ (%)*2; Г- кількість днів у році, за період: з 19.06.2021 року і до моменту виконання цього рішення, але не більше ніж за три роки (починаючи з 01.11.2020), і стягнути отриману суму пені із Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест Холдинг Охоче» (код ЄДРПОУ: 39421968, місцезнаходження: 63254, Харківська обл., Нововодолазький район, с. Старовірівка, вул. Вишнева, буд. 95) на користь Дочірнього підприємства і іноземною інвестицією «САНТРЕЙД» (код ЄДРПОУ: 25394566, місцезнаходження: 01030, місто Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 19-21 А).
Також просить покласти на Відповідачів судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на порушення Відповідачем по справі умов договору поставки № 60426864 від 18.08.2020 року.
Ухвалою суду від 27.07.2021 р. відкрито провадження у справі, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін з призначенням підготовчого засідання на 26.08.2021 р. о 11:45. Ухвалою суду від 26.08.2021 р. було повідомлено про наступне підготовче засідання на 16.09.2021 р. о 10:00. Ухвалою суду від 16.09.2021 р.
Судом постановлено ухвалу від 16.09.2021 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 23 вересня 2021 року о 11:30.
Представник Позивача у судове засідання не з'явився, надав до суду клопотання (вх. № 6112 від 22.09.2021) про відкладення розгляду справи, у зв'язку з находженням представника в іншому судовому засіданні. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник Відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував та просить суд відмовити у його задоволенні у повному обсязі.
Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що а ні Позивач, а ні Відповідач не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Також, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Згідно ста. 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Як встановлено матеріалами справи та не спростовується сторонами, 18.08.2020 року між Дочірнім підприємством з іноземною інвестицією «Сантрейд» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агроінвест Холдинг Охоче» (Продавець) було укладено Договір поставки № 60426864 (надалі - Договір), за умовами якого Продавець зобов'язався продати та поставити Покупцю Товар - соняшник урожаю 2020 року в кількості 3 000 (три тисячі) метричних тон з опціоном +3,0/-3,0% за вибором Продавця (п. 1.1. та п. 3.1. Договору) (а.с. 20-27).
Весь об'єм Товару Продавець зобов'язався поставити у строк з 01.09.2020 до 31.10.2020 включно (п. 5.2 Договору).
На виконання договору поставки № 60426864 від 18.08.2020 року, ТОВ «Агроінвест Холдинг Охоче» у встановлені договором строки було поставлено ДП «Сантрейд» соняшник урожаю 2020 року у кількості 1994,08 тонн, що підтверджується сторонами та видатковими накладними, а саме: 72,8 тонн на підставі видаткової накладної №143 від 25.09.2020 року; 75,66 тонн на підставі видаткової накладної №142 від 24.09.2020 року; 214,04 тонн на підставі видаткової накладної №141 від 23.09.2020 року; 193,08 тонн на підставі видаткової накладної №140 від 22.09.2020 року; 104,3 тонн на підставі видаткової накладної №139 від 21.09.2020 року; 393,56 тонн на підставі видаткової накладної №137 від 20.09.2020 року; 101,24 тонн на підставі видаткової накладної №136 від 19.09.2020 року; 21,76 тонн на підставі видаткової накладної №135 від 18.09.2020 року; 268,22 тонн на підставі видаткової накладної №134 від 17.09.2020 року; 39,36 тонн на підставі видаткової накладної №133 від 16.09.2020 року; 71,78 тонн на підставі видаткової накладної № 132 від 14.09.2020 року; 71,8 тонн на підставі видаткової накладної №129 від 13.09.2020 року; 72,72 тонн на підставі видаткової накладної №128 від 12.09.2020 року; 67,5 тонн на підставі видаткової накладної №127 від 11.09.2020 року; 129,8 тонн на підставі видаткової накладної №126 від 10.09.2020 року; 59,62 тонн на підставі видаткової накладної №125 від 09.09.2020 року; 36,84 тонн на підставі видаткової накладної №123 від 08.09.2020 року.
Згідно матеріалів справи вбачається, що об'єм недопоставленого Товару за Договором поставки № 60426864 від 18.08.2020 року складає 1 005,92 метричних тон.
В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач вказує, що 24.02.2021 він повідомив Продавця про право застосування передбачених Договором заходів відповідальності (пені та штрафу) у разі невиконання зобов'язань за Договором.
Крім того, Покупець попереджав про вимушене укладення договорів поставки із іншими продавцями на заміщення недопоставленого Товару та понесення у зв'язку із цим збитків (за рахунок різниці у ціні), які також будуть пред'явлені Продавцю.
Протягом березня 2021 року Покупець уклав декілька договорів поставки на заміщення недопоставленого за Договором Товару. Внаслідок того, що ціна на соняшник врожаю 2020 року зросла у порівнянні з ціною, яка передбачена у Договорі, Позивач посилався на те, що зазнав збитків, докуповуючи об'єм Товару за Договором, який не поставив Продавець.
На думку Позивача, в результаті невиконання ТОВ «Агроінвест Холдинг Охоче» своїх зобов'язань за Договором та недопоставки Товару в кількості 1 005,92 метричних тон, ДП «Сантрейд» було завдано збитків на суму 12 855 890,76 грн.
Позивач вказував, що він є підприємством, яке здійснює заготівлю соняшника для його подальшої переробки вантажоодержувачем - ПрАТ з ІІ «ДОЕЗ». Укладаючи Договір з Відповідачем, Позивач правомірно розраховував отримати весь об'єм товару за ціною та у строк, який погодили сторони. Непостачання Відповідачем насіння соняшника у строки передбачені Договором, змусило Позивача терміново шукати товар на вільному ринку та закривати нестачу Товару у інших контрагентів за ринковими цінами на момент укладення договорів заміщення. При цьому, з моменту укладення Договору (18.08.2020) ціна на насіння соняшнику урожаю 2020 року постійно збільшувалась, а пропозиція цього товару на ринку зменшувалась. Оскільки ринкові ціни на дату укладення договору заміщення були вищими за ціну на Товар за умовами Договору, Позивач поніс додаткові витрати на закупівлю непоставленого Товару з метою відновлення свого порушеного права на отримання Товару та задоволення свого майнового (господарського) інтересу.
Задля заміщення недопоставлених Відповідачем 1 005,92 метричних тон Товару, Позивач вимушено уклав договори поставки з іншими контрагентами за ринковими цінами, а саме: договір поставки з ФГ «Золотий Тілець» № 60469693 від 11.03.2021 р. та договори поставки з ТОВ «Інфініті Трейд» № 60467903 від 03.03.2021 р., № 60469804 від 12.03.2021 р., № 60469996 від 15.03.2021 р. на загальну суму 22 112 409,84 грн. (без ПДВ).
Розмір завданих збитків Позивач обраховував виходячи з того, що вартість однієї метричної тони Товару за Договором складає 9 101,94 гривень без ПДВ за одну метричну тону (п. 4.1. Договору). Об'єм Товару в кількості 1 005,92 метричних тон згідно умов Договору обійшовся би Позивачу у 8 507 583,32 грн. Різниця між ціною Товару за контрактами заміщення, яку сплатив Позивач та ціною Товару за умовами Договору становить 12 855 890,76 грн без ПДВ. Вказану суму Позивач вважає реальними збитками.
З метою підтвердження того, що договори поставки з іншими постачальниками укладені ДП «САНТРЕЙД» виключно з метою добросовісного заміщення недопоставленого Відповідачем Товару та подальшого виконання взятих на себе зобов'язань, Позивач звернувся до ТОВ «УКРАГРОКОНСАЛТ-ДЕВЕЛОПМЕНТ», яке є консалтинговим агентством, яке спеціалізується на вивченні та аналізі аграрного ринку та здійснює аналітику ринку олійних, зернових та бобових культур, продовольчої галузі, дослідження аграрного сектора, прогнози сировинних і сільськогосподарських ринків та ін. За результатами розгляду вищевказаного запиту ТОВ «УКРАГРОКОНСАЛТ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» було надано довідки щодо ринкових цін, які існували на ринку зернових. Різке зростання цін на думку Позивача підтверджується довідками, виданими ТОВ «УКРАГРОКОНСАЛТ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» № 07/6/21 від 02.02.2021 та № 34/6/21 від 26.04.2021.
З огляду на невиконання Відповідачем умов Договору, ТОВ «Агроінвест Холдинг Охоче» на думку позивача зобов'язане відшкодувати ДП «Сантрейд» понесені збитки в розмірі 12 855 890,76 грн.
Пунктом 7.3.1. Договору передбачено, що за непоставку (недопоставку) товару у строк, вказаний у п. 5.2. Договору, Продавець зобов'язується сплатити Покупцю пеню (штрафну санкцію) в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості товару, поставку якого було прострочено, за кожен день прострочення такої поставки. У зв'язку з чим, Позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 750 526,65 грн.
Пунктом 7.3.1. Договору передбачено, що за прострочення поставки більш ніж на 10 календарних днів Продавець, крім пені (додатково) зобов'язується також сплачувати Покупцю штраф в розмірі 20% від вартості непоставленого (недопоставленого) Товару. У зв'язку з чим, Позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 1 831 164,70 грн.
В обґрунтування своїх заперечень проти задоволення позовних вимог Відповідач вказує, що він своєчасно повідомив ДП «Сантрейд» (лист від 16.10.2020 року) про об'єктивну неможливість поставити товар у зв'язку із погодними умовами та недоотриманням підприємством врожаю на 30% від прогнозованих обсягів. Таке повідомлення на думку Відповідача повною мірою можна оцінювати як таке, що надавало можливість ДП «Сантрейд» здійснити пошук інших постачальників на заміщення недопоставленого соняшнику відразу після повідомлення. Відповідач вказує, що Позивачем не доведено наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між укладенням ним договорів з ФГ «Золотий Тілець» та ТОВ «Інфініті Трейд» та недопоставкою соняшнику ТОВ «Агроінвест Холдинг Охоче» за договором поставки № 60426864 від 18.08.2020 року - не доведено, що недопоставка товару з боку ТОВ «Агроінвест Холдинг Охоче» є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки, а не дій самого Позивача.
Щодо заявлених до стягнення сум штрафу у розмірі 1 831 164,70 грн. та пені у розмірі 750 526,65 грн, відповідач покликався на відсутність підстав для застосування відповідальності до ТОВ «Агроінвест Холдинг Охоче» за договором поставки № 60426864 від 18.08.2020 року у зв'язку з відсутністю його протиправної поведінки та вини щодо часткової непоставки товару. Відповідач стверджував, що він був позбавлений реальної можливості поставити весь обсяг товару через обставини, які не залежали від його волі, а саме через низьку врожайність соняшника у 2020 році у зв'язку з вкрай несприятливими погодними умовами як в регіоні, так і в Україні в цілому. Відповідач звертав увагу, що Договір поставки укладався на умовах здійснення поставки на майбутнє - його було укладено 18.08.2020 року (до збору урожаю соняшнику), а поставити товар Відповідач мав до 30.10.2020 року включно, а тому зважаючи на дату укладення договору та строки збирання соняшнику, котрий є предметом такого договору поставки, сторони не могли передбачити настання обставин непереборної сили котрі унеможливлять виконання даного договору.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права щодо правомірності та обґрунтованості заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Щодо до заявленої Позивачем до стягнення з Відповідача суми збитків у розмірі 12 855 890,76 грн суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення:
1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання);
2) шкідливого результату такої поведінки - збитків;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками;
4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Позивач посилався на існування причинного зв'язку між здійсненням ним витрат на закупівлю товару у інших постачальників та непоставкою товару Відповідачем.
Суд критично ставиться до цього твердження Позивача, виходячи з наступного.
З матеріалів справи та з пояснень представників сторін вбачається, що укладення договору поставки для заміщення та необхідність його виконання позивачем не є обставиною, котра автоматично та невідворотно виникає в результаті невиконання Договору відповідачем, про що свідчить:
- закупівля соняшника з метою його подальшої переробки та перепродажу входить до звичайного комплексу господарських операцій Позивача. Закупівля здійснюється ним у різних постачальників на постійній основі. Окрім того здійснення Позивачем закупівлі на заміщення поставки за договором з Позивачем більше ніж через 3 місяці після закінчення строку поставки Відповідачем викликає обґрунтовані сумніви щодо наявності дійсного причинного зв'язку;
- Позивачем не надано належних доказів існування реальної виробничої необхідності у тих обсягах товару, що був недопоставлений Відповідачем. Суд критично сприймає доводи позовної заяви щодо існування правовідносин Позивача з ПрАТ з ІІ «ДОЕЗ» щодо заготівлі соняшника для його подальшої переробки, оскільки існування таких правовідносин належними та допустимими доказами не підтверджується. Зазначення в договорі №60426864 від 18.08.2020 року пункту поставки та вантажоодержувача в особі ПрАТ з ІІ «ДОЕЗ» не є належним доказом підтвердження таких обставин.
- Позивачем не надано доказів того, що незадоволення відповідної виробничої потреби (у разі її існування) могло б потягнути за собою які-небудь негативні наслідки (зупинку ліній виробництва, їх неефективну внаслідок недозавантаженості роботи, простій передзамовлених складських потужностей, простій транспорту, застосування штрафних санкцій з боку контрагентів тощо);
- Позивачем не надано доказів того, що закупівля товару за договором заміщення за завищеними (як стверджує сам позивач) цінами, має наслідком меншу шкоду, ніж та, що могла б виникнути у нього в результаті незадоволення відповідної виробничої потреби у відповідному товарі.
Наведені обставини дають підстави суду зробити висновок про те, що укладення Позивачем договорів поставки з ФГ «Золотий Тілець» та ТОВ «Інфініті Трейд» стало результатом свідомих дій самого Позивача. Ці договори були укладені Позивачем добровільно на свій розсуд, за своєю волею і в своїх комерційних інтересах. Ризик економічної неефективності чи збитковості такого договору згідно ст. 42 ГК України лежить на самому Позивачеві. Правових підстав для перекладення його на Відповідача немає.
При цьому укладення додаткових угод до договорів із посиланням на причину укладання договору саме по собі не свідчить про достовірне існування причинного зв'язку, а лише відображає волю сторін договору на закріплення погоджених умов договору. Зазначені обставини разом з іншими обставинами справи вказують лише на штучний характер додаткової угоди. Вбачається, що вони були підписані в один день із договором не для того, щоб врегулювати реальні права та обов'язки сторін, а з метою формування доказової бази у справі про стягнення збитків з відповідача.
Між тим у відповідності до положень частин третьої, четвертої ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
За таких обставин, суд вбачає доречними доводи Відповідача щодо того, що за інших рівних умов та договірної практики, для сторін договору постачання не повинно мати значення з якою конкретною метою кожна з них укладає договір поставки (непередбачуване заміщення чи планова закупівля). ФГ «Золотий Тілець» та ТОВ «Інфініті Трейд» не є сторонами договору поставки між ДП «Сантрейд» та ТОВ «Агроінвест Холдинг Охоче», відтак ці підприємства об'єктивно не могли оцінити, чи дійсно ТОВ «Агроінвест Холдинг Охоче» за конкретними договорами не здійснило поставку та обсяги такої поставки.
Викладене вище, означає відсутність причинного зв'язку між такою, що мала місце, на думку Позивача, неправомірною поведінкою відповідача та витратами Позивача. Відповідно, це означає відсутність однієї з необхідних умов для стягнення збитків, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині вимог про стягнення з відповідача 12 855 890,76 грн у вигляді збитків.
Відповідно до заявлених Позивачем до стягнення суми пені у розмірі 750 526,65 грн та штрафу 1 831 164,70 грн. суд зазначає наступне.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
В силу ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Статтею 549 ЦК України передбачено: 1. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. 2. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. 3. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Щодо заявлених до стягнення сум штрафу у розмірі 1 831 164,70 грн. та пені у розмірі 750 526,65 грн, Відповідач повідомляв про відсутність підстав для застосування до нього відповідальності у зв'язку з відсутністю його протиправної поведінки та вини щодо часткової непоставки товару.
Вирішуючи питання щодо наявності протиправної поведінки та вини Відповідача щодо часткової непоставки товару суд бере до уваги наступне.
Умовами укладеного договору поставки № 60426864 від 18.08.2020 року встановлено, що Продавець є сільськогосподарським товаровиробником у розумінні п.14.1.235 Податкового кодексу України - увесь обсяг товару, що визначений цим договором, було вироблено (вирощено) особисто Продавцем як сільськогосподарським підприємством-виробником (п. 1.2 Договору). При цьому, такий договір поставки укладався на умовах здійснення поставки на майбутнє - його було укладено 18.08.2020 року, а поставити товар Відповідач мав до 30.10.2020 року включно.
Довідкою про реєстрацію платником єдиного податку четвертої групи, а також звітністю, що надані Відповідачем, підтверджується, що ТОВ «Агроінвест Холдинг Охоче» є сільськогосподарським підприємством-виробником.
До спливу кінцевого строку поставки Відповідач листом від 16.10.2020 за вих. № 16/10-2 повідомив Позивача про неможливість поставити товар в повному обсязі у зв'язку із погодними умовами та недоотриманням підприємством врожаю на 30% від прогнозованих обсягів.
Суд сприймає критично доводи Позивача щодо вручення листа від 16.10.2020 року не особі, якій такий адресований (директору комерційного олійного напрямку ДП «Сантрейд» Кузьменко О.В.), а особі без підтвердження наявності повноважень від ДП «Сантрейд», оскільки позивачем конкретно не зазначається про дійсну відсутність повноважень такої особи на представництво інтересів Позивача.
Матеріалами справи підтверджується здійснення Відповідачем зусиль для вирощення обумовленої договором сільськогосподарської продукції, а саме закупівлю насіння соняшника, засобів захисту рослин, добрив, здійснення обробітку землі та посіву соняшнику із внесенням добрив, засобів захисту рослин. Відповідно до доповідної записки агронома від 25.04.2020 р. загальна посівна площа під соняшник врожаю 2020 року становила 1462,80 га, середня густота посіву гібриду ЛГ 5542 CL та гібриду Катана 64 тис. рослин на гектар, гібриду ЛГ50635CL - 61 тис. рослин на гектар, посів було здійснено в цілому при задовільному стані ґрунтового покриву, очікувана врожайність соняшнику - 30-35 ц/га. З урахуванням вказаних обставин, суд вважає підтвердженими доводи Відповідача щодо наявності у нього обґрунтованих підстав вважати, що врожай буде ним вирощено у необхідних обсягах.
Відповідно до довідки Харківського регіонального центру з гідрометеорології від 29.07.2021 року № 9920-04.3/586, на території Красноградського району Харківської області простежувалося тривале утримання засушливої погоди та наявність суховійних явищ, які обумовили несприятливі умови для формування середньостатистичного урожаю соняшника. Обстеженням посівів соняшнику на земельних ділянках, що відображено у акті від 02.09.2020 року, були встановлені факти утворення недорозвинених кошиків соняшнику з напівпустим та пустим насінням.
Судом беруться до уваги відомості звіту про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду на 1 грудня 2020 року за формою 29-сг, звіт про збирання врожаю сільськогосподарських культур на 1 листопада 2020 року за формою 37-сг у взаємозв'язку та порівнянні із звітом про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду на 1 грудня 2019 року за формою 29-сг, звітом про збирання врожаю сільськогосподарських культур на 1 листопада 2019 року за формою 37-сг.
При визначенні наявності вини Відповідача, судом також беруться до уваги підтвердження попередніх договірних відносин сторін, по яким відсутні претензії сторін один до одної (договір поставки № 60205723 від 26.09.2017 року та видаткові накладні до нього, договір поставки № 60229193 від 23.01.2018 року та видаткова накладна до нього).
Суд відхиляє доводи Позивача щодо пропуску Відповідачем передбаченого договором строку на повідомлення про неможливість виконання своїх зобов'язань за договором та доводи щодо того, що несприятливі погодні умови вже існували на момент укладення договору поставки, оскільки достовірно встановити такі обставин Відповідач об'єктивно мав можливість після початку збору урожаю соняшнику 2020 року та визначення обсягів зібраного врожаю.
Оцінюючи тези Позивача на укладення Відповідачем у період 24 вересня до 08 жовтня 2020 року договорів поставки насіння соняшнику врожаю 2020 року з іншим контрагентом в якості спростування неможливості поставити врожай соняшнику 2020 року Позивачеві, суд зазначає, що з наданих Позивачем документів не підтверджується факт поставки Відповідачем врожаю соняшнику саме 2020 року та того, що такий урожай є власно вирощеною продукцією Відповідача.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За змістом ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Статтею 79 ГПК України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідності доказів", на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає Позивач та Відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Вищевикладені обставини у своїй сукупності суд оцінює як такі, що підтверджують умислу та протиправності поведінки Відповідача в порушенні господарського зобов'язання щодо поставки соняшнику врожаю 2020 року за договором поставки № 60426864 від 18.08.2020 року, укладеного з ДП «Сантрейд».
За таких підстав, вимоги Позивача є позбавленими фактичного та правового обґрунтування, такими, що не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням доказів в підтвердження обставин, викладених у позові, що порушує умови ст. 74, 76, 77 ГПК України.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі». «Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права» (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю «питомою вагою» принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину "Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)", у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» та частини четвертої ст. 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хаджинастасіу проти Греції» національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнецов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України»), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.
Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі «Серявін та інші проти України» (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ста. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Роуз Торія проти Іспанії», параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», параграф 32).
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 207, 232, 233, 236 - 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити в позові повністю.
Повне рішення складено "04" жовтня 2021 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін