вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"23" вересня 2021 р. м. Київ Справа № 911/1537/21
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Лилака Т.Д. за участю секретаря судового засідання Ворко Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, код ЄДРПОУ:40075815) в особі регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства "Українська залізниця" (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1, код ЄДРПОУ:40081195)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Роботенкс» (07300, Київська обл., м. Вишгород, вул. Шолуденка, 19, код ЄДРПОУ: 38971378)
про стягнення 241 920,00 грн.
за участю представників сторін:
від позивача - Завалишин Ю.О.
від відповідача - не з'явились;
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява від Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Роботенкс» (відповідач) про стягнення 241 920,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором поставки № Л/НХ-19705/НЮ від 17.12.2019.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/1537/21 за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 01.07.2021.
18.06.2021 на адресу Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову, зазначивши про наявність форс-мажорних обставин, які, на його думку, звільняють від відповідальності за несвоєчасне виконання умов Договору поставки № Л/НХ-19705/НЮ від 17.12.2019.
18.06.2021 від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.06.2021 у справі № 911/1537/21 задоволено клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.07.2021 у справі № 911/1537/21 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 02.09.2021.
06.07.2021 на адресу Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач стверджує, що відповідач порушив процедуру повідомлення про наявність форс-мажорних обставин і прострочив виконання договору вже після закінчення обставин непереборної сили.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.09.2021 закрито підготовче провадження у справі № 911/1537/21 та призначено справу до розгляду по суті на 23.09.2021.
В судове засідання 23.09.2021 відповідач, який був належним чином повідомлений про дату та час слухання справи, не направив свого повноважного представника.
В судовому засіданні 23.09.2021, заслухавши вступне слово представника позивача, з'ясувавши обставини, на які посилаються сторони, суд дослідив в порядку статей 209-210 ГПК України докази у справі.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд оголосив про перехід до судових дебатів. Представник позивача виступив з заключним словом, посилаючись на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 ГПК України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
23.09.2021 року, після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
17.12.2019 за результатами проведення відкритих торгів в електронній системі публічних закупівель Prozorro між Акціонерним товариством «Українська залізниця» (Покупець) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Роботенкс» (Постачальник) укладено договір №Л/НХ- 19705 НЮ (далі-Договір), згідно з умовами якого, постачальник зобов'язався у 2019-2020 році поставити покупцеві товар, а саме: модуль зберігання палива Код ДК 021:2015-42120000-6 (Насоси та компресори), Код УКТЗЕД: 7309; у кількості 5 шт. на суму 1 209 600,00 грн., визначається в Специфікації № 1, додаток № 1.
Відповідно до п. 6.3.1 Договору, Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару, його монтаж, пусконалагоджувальні роботи та калібрування резервуара із затвердженням таблиць у строки, встановлені цим Договором.
Згідно із п. 5.2 Договору, поставка товару проводиться партіями протягом не більше 15 днів тільки на підставі наданої письмової рознарядки/заявки Покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності Покупця до приймання продукції, а також Постачальник проводить монтаж модуля зберігання палива, пусконалагоджувальні роботи та калібрування резервуара із затвердженням таблиць, але не пізніше 31.12.2020.
Пунктом 5.3 Договору передбачено, що відправлення заявки Покупцем (структурний підрозділ «Служба організації та проведення закупівель» регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця»), здійснюється з електронної адреси Покупця (nh- mtz@railway.lviv.ua) на електронну адресу Постачальника (info@robotanks.com.ua).
Відповідно до п.5.4. Договору передбачено, що місце поставки товару: зазначено в Додатку №1 цього договору (Специфікація) та Додатку 2 цього договору (Адреси вантажоотримувачів).
Як зазначає позивач, на електронну адресу Відповідача: info@robotanks.com.ua надіслано заявку №НХ Льв-1/5209 від 20.08.2020, щодо поставки товару на суму 1 209 600,00 грн. а саме: модулі зберігання палива у кількості 5 шт.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на ту обставину, що оскільки ним було направлено відповідачу вищевказану заявку про поставку товару за Договором, відповідач мав здійснити поставку товару до 04.09.2020.
Згідно п.7.2 Договору, за прострочення поставки товару, його монтажу, пусконалагоджувальних робіт та калібрування резервуара із затвердженням таблиць Постачальник сплачує Покупцю штраф в розмірі 20% від вартості непоставленого товару.
Як зазначив позивач, 03.09.2020 ТОВ «Роботенкс» направило на e-mail позивача лист №03/0901, яким повідомило, що у зв'язку із погіршенням епідеміологічної ситуації та ростом захворюваності на COVID-19, інженерно-технічні працівники підприємства ТОВ «Роботенкс» переведені на дистанційний режим роботи, функціонування основного виробництва призупинено на час проведення карантинних заходів.
Втім, за твердженням позивача, відповідачем було неналежним чином виконано договірні зобов'язання, документів, що підтверджують існування обставин непереборної сили відповідачем не надано та не здійснено поставку товару у встановлений Договором строк, у зв'язку з чим позивач, на підставі пункту 7.2 Договору, нарахував та заявив до стягнення з відповідача штраф у розмірі 241 920,00 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
З огляду на принцип змагальності сторін, розподіл обов'язку доказування та подання доказів, на позивача покладається обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.
За доводами позивача, ним була направлена на електронну адресу відповідача, зазначену в п. 5.3 Договору, заявку про поставку товару за Договором, на підтвердження чого позивачем надано роздруківки листа з електронної пошти.
З огляду на викладене, оскільки відповідач не поставив товар, вказаний у заявці, у визначений Договором строк, позивач вважає, що наявні підстави для застосування до відповідача договірної неустойки.
Статтею 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до п. 5.2.1. Договору, зі сторони Покупця рознарядку/заяву підписують з урахуванням вимог статуту Покупця, щонайменше двоє таких уповноважених осіб: директор виконавчий (особа, що виконує його обов'язки) регіональної філії «Львівська залізниця», перший заступник директора виконавчого (особа, що виконує його обов'язки) регіональної філії «Львівська залізниця», заступник директора виконавчого (особа, що виконує його обов'язки) регіональної філії «Львівська залізниця», головний інженер (особа, що виконує його обов'язки) регіональної філії «Львівська залізниця».
Частинами 1, 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» унормовано, що електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, що використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №904/2882/18, від 24.09.2019 у справі №922/1151/18, від 28.12.2019 у справі №922/788/19 та від 15.04.2021 у справі №910/8554/20.
На підставі зазначеного та з огляду на умови Договору щодо поставки товару за наявності заявки покупця, враховуючи вимоги до електронного документа, встановлені положеннями Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та умови п. 5.2.1. Договору, суд вважає, що наявна у матеріалах справи роздруківка електронного листування, не може вважатись заявкою в розумінні п. 5.1. Договору.
Оскільки вищевикладеним спростовуються доводи позивача щодо порушення відповідачем строку поставки товару, підстави для нарахування та стягнення з відповідача штрафних санкцій згідно з пунктом 7.2 Договору відсутні.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач, на виконання умов Договору, поставив, а позивач прийняв товар, а саме:
- 10.11.2020 здійснено поставку модуля зберігання палива виробничому структурному підрозділу «Тернопільська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», його монтаж, пусконалагоджувальні роботи та калібрування резервуара із затвердженням таблиць, що підтверджується актом приймання-передачі товару, його монтажу, пусконалагоджувальних робіт та калібрування резервуара із затвердженням таблиць №б/н від 10.11.2020;
- 11.11.2020 здійснено поставку модуля зберігання палива виробничому структурному підрозділу «Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», його монтаж, пусконалагоджувальні роботи та калібрування резервуара із затвердженням таблиць, що підтверджується актом приймання- передачі товару, його монтажу, пусконалагоджувальних робіт та калібрування резервуара із затвердженням таблиць №б/н від 11.11.2020;
- 12.11.2020 здійснено поставку модуля зберігання палива виробничому структурному підрозділу «Ужгородська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», його монтаж, пусконалагоджувальні роботи та калібрування резервуара із затвердженням таблиць, що підтверджується актом приймання-передачі товару, його монтажу, пусконалагоджувальних робіт та калібрування резервуара із затвердженням таблиць від 12.11.2020.
- 18.11.2020 здійснено поставку модуля зберігання палива виробничому структурному підрозділу «Рівненська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», його монтаж, пусконалагоджувальні роботи та калібрування резервуара із затвердженням таблиць, що підтверджується актом приймання-передачі товару, його монтажу, пусконалагоджувальних робіт та калібрування резервуара із затвердженням таблиць від 18.11.2020;
- 30.11.2020 здійснено поставку модуля зберігання палива виробничому структурному підрозділу «Львівська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», його монтаж, пусконалагоджувальні роботи та калібрування резервуара із затвердженням таблиць, що підтверджується актом приймання- передачі товару, його монтажу, пусконалагоджувальних робіт та калібрування резервуара із затвердженням таблиць від 30.11.2020.
Враховуючи вищенаведене, поставка відповідачем товару та його прийняття позивачем, відповідно до п. 5.2 Договору, у строк не пізніше 31.12.2020, є належним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором.
Відповідно до приписів ст. 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події; у разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Стосовно інших аргументів сторін, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.
Витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення до Північного апеляційного господарського суду у порядку, визначеному ст. 257 та з урахуванням п.17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 04.10.2021
Суддя Т.Д. Лилак