ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.09.2021Справа № 910/8337/21
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Воробей Тетяни Олександрівни
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Голдтранскомпані"
простягнення 402 997 грн 10 коп.
Представники сторін:
від позивача:не з'явились
від відповідача:не з'явились
25.05.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Воробей Тетяни Олександрівни з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Голдтранскомпані" про стягнення 402 997 грн 10 коп. заборгованості за договором на перевезення вантажу від 21.04.2020 № 04-2020-01, в тому числі: 347 000 грн 00 коп. основного боргу, 21 105 грн 21 коп. пені, 27 601 грн 31 коп. інфляційних втрат та 7 290 грн 58 коп. 3 % річних.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору на перевезення вантажу від 21.04.2020 № 04-2020-01 неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання з оплати наданих послуг, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 347 000 грн 00 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань позивачем нараховано 21 105 грн 21 коп. пені, 27 601 грн 31 коп. інфляційних втрат та 7 290 грн 58 коп. 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2021 відкрито провадження у справі № 910/8337/21, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.07.2021.
У підготовчому засіданні 01.07.2021, у зв'язку із неявкою представників сторін, судом оголошено перерву до 09.08.2021, про що сторін повідомлено ухвалою.
У підготовчому засіданні 09.08.2021 суд, керуючись п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України, постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 13.09.2021, про що сторін повідомлено ухвалою.
13.09.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу.
Представники сторін у судове засідання 13.09.2021 з розгляду справи по суті не з'явились, відповідач про причини своєї неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення судового засідання не подав, про час, дату та місце судового засідання сторони були повідомлені належним чином.
Станом на 13.09.2021 відповідачем вимог ухвали суду від 27.05.2021, зокрема, щодо подання відзиву на позов, не виконано.
Враховуючи викладене, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
21.04.2020 між Фізичною особою-підприємцем Воробей Тетяною Олександрівною (перевізник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Голдтранскомпані" (замовник за договором) укладено договір на перевезення вантажу № 04-2020-01 (далі - договір), відповідно до умов якого перевізник бере на себе зобов'язання надавати послуги з перевезення ввіреного йому для перевезення вантажу (доставляти його до пункту призначення і видавати уповноваженій на одержання вантажу особі замовника), а замовник зобов'язується приймати і оплачувати належним чином надані послуг по перевезенню вантажу (надалі - послуги).
Відповідно до пункту 3.1. договору вартість послуг становить нефіксовану ціну, що залежить від відстані перевезень та маси навантаження.
У пункті 3.2. договору унормовано, що розрахунки між перевізником і замовником здійснюються замовником у грошовій одиниці України - гривні, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок перевізника протягом п'яти робочих днів з моменту надання послуг.
За змістом пунктів 3.3., 3.4. договору підставою для оплати є рахунок та акт здавання-приймання наданих послуг (далі - акт), складений на підставі товарно-транспортних накладних підписаних уповноваженим представником замовника.
Перевізник складає акт в 2-х примірниках, підписує, затверджує печаткою та передає замовнику разом з рахунком. Замовник зобов'язаний підписати цей акт протягом п'яти календарних днів та повернути один примірник перевізнику.
Цей договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2020, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань відповідно до умов цього договору. Договір вважається продовженим на наступний рік, якщо жодна із сторін не повідомила про припинення дії договору за місяць до закінчення строку дії договору (пункти 8.1., 8.3. договору).
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором перевезення вантажу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами (частина 6 статті 306 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Аналогічні приписи містяться в нормах статей 909, 919 Цивільного кодексу України.
Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі.
Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень.
Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Згідно зі статтею 311 Господарського кодексу України плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.
Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору на перевезення вантажу від 21.04.2020 № 04-2020-01, позивачем було надано відповідачу послуги на умовах, передбачених укладеним між сторонами договором. Факт, обсяги, вартість наданих послуг підтверджується доданими до позовної заяви копіями підписаних та скріплених печатками сторін актів надання послуг: від 28.04.2020 № 1 на суму 60 000 грн 00 коп., від 15.06.2020 № 6 на суму 44 976 грн 40 коп., від 30.06.2020 № 7 на суму 42 646 грн 80 коп., від 30.06.2020 № 9 на суму 38 672 грн 14 коп., від 30.06.2020 № 10 на суму 83 693 грн 90 коп., від 09.07.2020 № 11 на суму 37 827 грн 62 коп., від 09.07.2020 № 12 на суму 96 427 грн 13 коп., від 31.07.2020 № 14 на суму 210 000 грн 00 коп., від 31.07.2020 № 21 на суму 100 000 грн 00 коп., від 07.08.2020 № 20 на суму 332 134 грн 84 коп., від 07.08.2020 № 22 на суму 357 555 грн 16 коп.
Відповідач частково оплатив надані позивачем послуги з перевезення вантажу, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень.
Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору на перевезення вантажу від 21.04.2020 № 04-2020-01 та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повної оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу згідно актів, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 347 000 грн 00 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів оплати послуг на суму 347 000 грн 00 коп.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з повної оплати наданих позивачем послуг за договором на перевезення вантажу від 21.04.2020 № 04-2020-01, та факту наявності заборгованості у розмірі 347 000 грн 00 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 21 105 грн 21 коп. пені, 27 601 грн 31 коп. інфляційних втрат та 7 290 грн 58 коп. 3 % річних.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За порушення грошових зобов'язань щодо пені застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно пункту 5.3. договору у випадку порушення строків оплати наданих послуг відповідно до пункту 3.2. договору замовник сплачує за вимогою виконавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості неоплачених послуг за кожен день затримки їх оплати.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені) відповідно до умов пункту 5.3. договору та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Судом перевірено розрахунки позивача, встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вищенаведене та встановлення факту несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за договором на перевезення вантажу від 21.04.2020 № 04-2020-01, вимоги позивача про стягнення з відповідача 21 105 грн 21 коп. пені, 27 601 грн 31 коп. інфляційних втрат та 7 290 грн 58 коп. 3 % річних визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Голдтранскомпані" витрат на професійну правничу допомогу згідно договору про надання правової допомоги від 29.04.2021 № 1/29-04 в загальному розмірі 21 200 грн 00 коп.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частинами 1 - 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.04.2021 між Фізичною особою-підприємцем Воробей Тетяною Олександрівною (замовник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Центр правових послуг А.С.К." (виконавець за договором) укладено договір про надання правової допомоги № 1/29-04 (далі - договір), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується надати замовнику правову допомогу у сфері представництва та захисту інтересів замовника у справі щодо стягнення заборгованості на корить замовника з Товариства з обмеженою відповідальністю "Голдтранскомпані" згідно договору № 042020-01 на перевезення вантажу від 21.04.2020.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19).
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
В якості доказів здійснення витрат на послуги адвоката у даній справі у розмірі 21 200 грн 00 коп. представником позивача долучено до матеріалів справи копії наступних документів: договір від 29.04.2021 № 1/29-04, додаткова угода від 29.04.2021 № 1 до договору від 29.04.2021 № 1/29-04, акт приймання-передачі наданих послуг від 10.09.2021, рахунок на оплату від 10.09.2021 № 001/10-09, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 23.10.2008 № 176, довіреність від 05.11.2020.
Згідно із частинами 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Разом з тим, відповідачем не заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Приймаючи до уваги викладене, з огляду на заявлену ціну позову та розмір витрат на послуги адвоката, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, а також відсутність клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі, а саме на суму 21 200 грн 00 коп.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Kеруючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Голдтранскомпані" (вул. О. Пчілки, 5, кв. 227, м. Київ, 02068, ідентифікаційний код 39879727) на користь Фізичної особи-підприємця Воробей Тетяни Олександрівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 347 000 (триста сорок сім тисяч) грн 00 коп. основного боргу, 21 105 (двадцять одна тисяча сто п'ять) грн 21 коп. пені, 27 601 (двадцять сім тисяч шістсот одна) грн 31 коп. інфляційних втрат, 7 290 (сім тисяч двісті дев'яносто) грн 58 коп. 3 % річних, витрати на правову допомогу у розмірі 21 200 (двадцять одна тисяча двісті) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 044 (шість тисяч сорок чотири) грн 96 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено: 01.10.2021
Суддя Н.Плотницька