61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002
іменем України
28.09.2021 Справа № 905/1099/21
Господарський суд Донецької області у складі судді Сковородіної О.М.,
секретар судового засідання (помічник судді) Спекторенко М.І.,
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Смартхаус Сервіс” (02091, м. Київ, вул. Тростянецька, буд. 6 Г, код ЄДРПОУ 43165707)
до відповідача: Державного підприємства “Шахтоуправління “ПІВДЕННОДОНБАСЬКЕ №1” (85670, Донецька область, м. Вугледар, вул. Магістральна, 4, код ЄДРПОУ 34032208)
про стягнення 1 093 770,36 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю “Смартхаус Сервіс” звернулось з позовною заявою до Державного підприємства “Шахтоуправління “ПІВДЕННОДОНБАСЬКЕ №1” про стягнення 1 093 770,36 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про закупівлю товарів №333Т від 30.09.2020 щодо оплати вартості поставленого товару.
Ухвалою суду від 14.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
19.07.2021 через канцелярію господарського суду від відповідача надійшов відзив на позов № 1599 від 14.07.2021, в якому відповідач просить господарський суд поновити строк подачі відзиву на позов та прийняти його; зменшити розмір штрафних санкцій на 50%; відмовити в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу; зменшити суму судового збору до 50% та провести розгляд справи без участі представника відповідача.
Також, у відзиві на позовну заяву відповідач визнав суму основного боргу.
Ухвалою суду від 09.09.2021 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 28.09.2021.
28.09.2021 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання б/н від 27.09.2021 про відшкодування судових витрат на правову допомогу в сумі 20 000,00 грн.
Представники сторін у судове засідання 28.09.2021 не з'явились.
Дослідивши документи, наявні в матеріалах справи, судом встановлено.
30.09.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Смартхаус Сервіс” (далі - постачальник або позивач) та Державним підприємством “Шахтоуправління “ПІВДЕННОДОНБАСЬКЕ №1” (далі - замовник або відповідач) було укладено договір №333Т про закупівлю товару за результатами торгів №UA-2020-08-19-002465-с (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставляти замовнику товар за кодом класифікатора ДК 021:2015 - 31430000-9 «Електричні акумулятори» (акумуляторна батарея 112KLM-400Р-У5 (або еквівалент).
За приписами п.п. 1.2, 1.3 договору загальна вартість становить 3 628 800,00 грн.
Обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.
Як вбачається з п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом оплати замовника, яка здійснюється на підставі рахунку постачальника на умовах предпоставки, відстрочення платежу протягом 120 календарних днів з дня поставки товару.
Рахунок приймається до оплати при отриманні товару та всіх документів, що підтверджують належну якість товару (сертифікат або паспорт якості), видаткових накладних у яких вказуються дані про виробничий підрозділ покупця, який безпосередньо отримав партію товару, ТТН та інших первинних документів, передбачених для даного виду товару постачальник має зареєструвати податкову накладну в єдиному електронному реєстрі у передбачені чинним законодавством строки.
Згідно з п.п 5.1, 5.3 договору строк узгодженої поставки товару - 20 робочих днів з дня замовлення товару. Узгодженою партією товару за даним договором є кількість та найменування товарів, указаних у замовлені замовника засобами електронного зв'язку (телефон або e-mail), виходячи з реального фінансування закупівлі.
Датою поставки товару та переходу права власності на товар вважається дата, яка вказана замовником на товаросупроводжувальних документах, наданих постачальником, при прийманні товару.
Пунктом 7.1 договору встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.
Цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 01.10.2021, а щодо виконання зобов'язань - до повного і належного їх виконання сторонами.
23.10.2020 товар (акумуляторні батареї 112KLM-400Р-У5 у кількості 2 комплекти) був поставлений відповідачу, що підтверджується видатковою накладною №7 від 23.10.2020 на суму 1 209 600,00 грн. та товарно-транспортною №Р7 віл 23.10.2020.
Видаткова накладна №7 від 23.10.2020 на суму 1 209 600,00 грн. без зауважень підписана з боку відповідача завідуючим складом Пастернаком А.В. за довіреністю №271 від 21.10.2020 та скріплена печаткою.
Відповідач свої зобов'язання за договором виконав неналежним чином, оплатив вартість поставленого товару частково в розмірі 200 000,00 грн., внаслідок чого, виникла заборгованість в сумі 1 009 600,00 грн.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання згідно із ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.
Оцінивши зміст даного договору з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).
Як встановлено ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у власність у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідач не заперечує факту поставки товару та погоджується з сумою основного боргу в розмірі 1 009 600,00 грн. та вказує на тимчасову неможливість її оплатити у зв'язку з скрутним фінансовим становищем.
Вподовж розгляду справи доказів оплати заборгованість в сумі 1 009 600,00 грн. не було надано, позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а тому, підлягають задоволенню у повному обсязі.
Приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України унормовано, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як визначено нормою статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Суд приймає до уваги, що розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина шоста статті 231 ГК України).
Статтями 1 та 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін.
У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов'язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов'язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.
Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18.
Згідно до п.7.1 договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим Договором.
Разом з тим, умовами договору передбачений обов'язок сплати пені тільки Постачальником на користь Покупця у разі порушення строків постачання товару (п.7.2. договору), однак обов'язок сплати Покупцем на користь Постачальника пені за несвоєчасне виконання ним грошового зобов'язання з вчасної оплати за поставлений товар умови договору не містять.
Позовна заява не містить посилання на приписи законодавчих актів, згідно яких на відповідача покладений обов'язок по оплаті пені. Судом також не встановлено наявності такого зобов'язання відповідача.
Отже, сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань з оплати товару та не визначали її розміру, законодавчо обов'язок оплати пені у такому випадку також не встановлено, як наслідок, у суду відсутні підстави для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Зважаючи на вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у повному обсязі.
Клопотання відповідача, викладене у відзиві, про зменшення розміру штрафних санкцій на 50% не підлягає задоволенню, оскільки, судом відмовлено у стягненні пені.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Вказаної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2019 року по справі №910/5625/18.
Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.
Кількість місячних індексів інфляційної індексації визначається кількістю цілих місяців, впродовж яких існувала непогашена відповідна сума грошового зобов'язання. Суд наголошує на принциповості врахування індексів виключно за цілі місяця існування прострочення певної суми, оскільки зі змісту п.6 Методики, затвердженої Наказом Державного комітету статистки №265 від 27.07.2007р. випливає, що мінімальний період застосування індексу є саме повний місяць, за який він розрахований, оскільки відсутні будь-які підстави стверджувати про знецінення коштів на відповідній коефіцієнт індексу за частину такого місяця. Означений висновок узгоджується із правовою позицією з цього приводу, сформульованою Верховним Судом у постанові №910/9938/17 від 10.10.2018р.
Позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 34 326,40 грн. за лютий, березень та квітень 2021 року без зазначення конкретних дат нарахування.
З огляду на те, що прострочення платежу по оплаті основної суми заборгованості у позивача виникло з 21.02.2021, тому, інфляційні втрати за лютий 2021 року не можуть бути нараховані.
З урахуванням вимог законодавства щодо можливості нараховувати інфляційні втрати тільки за повний місяць, розмір інфляційних втрат становить 24 350,54 грн. за період з 01.03.2021 по 01.05.2021 на суму 1 009 600,00 грн.
Позивачем заявлені до стягнення 3% річних за період з 21.02.2021 по 07.06.2021 на суму 1 009 600,00 грн. в розмірі 8 642,18 грн.
Судом перевірено арифметичний розрахунок 3% річних та встановлено розмір 8 878,95 грн., але позивачем заявлена до стягнення менша сума, що не суперечить нормам чинного законодавства.
Тому, вимога про стягнення 3% річних за період з 21.02.2021 по 07.06.2021 на суму 1 009 600,00 грн. в розмірі 8 642,18 грн. підлягає задоволенню у повному розмірі.
Щодо розподілу судових витрат.
Позивачем був сплачений судовий збір в сумі 16 406, 56 грн., також, останній просить суд стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З огляду на те, що заява про визнання позову в частині стягнення основного боргу, яка міститься у змісті відзиву на позов була подана відповідачем до початку розгляду судом справи по суті, суд дійшов висновку про необхідність повернення позивачу з Державного бюджету України 7 572,00 грн. (50% судового збору від основної суми заборгованості) окремою ухвалою.
За текстом позовної заяви було визначено розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.
28.09.2021 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання б/н від 27.09.2021 про відшкодування судових витрат на правову допомогу в сумі 20 000,00 грн.
До клопотання додані наступні документи:
- копія договору про надання правової допомоги б/н від 22.03.2021;
- копія рахунку на оплату №138 від 27.09.2021;
- копія платіжного доручення №14 від 27.09.2021 на підтвердження оплати наданих послуг;
- копія акту надання послуг №109 від 27.09.2021;
- копія звіту про надані послуги від 27.09.2021;
- копія розрахунку суми судових витрат.
Згідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За приписами ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Позивач докази, які підтверджують понесення судових витрат на вимогу ст. 129 подав в день розгляду справи по суті, а тому, заперечення відповідача щодо відмови у стягнення витрат на правову допомогу через відсутність доказів, не приймаються судом.
В частині стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Смартхаус Сервіс” до Державного підприємства “Шахтоуправління “ПІВДЕННОДОНБАСЬКЕ №1” про стягнення: основного боргу в сумі 1 009 600,00 грн. - задовольнити; 3% річних в сумі 8642,18 грн. - задовольнити; інфляційних втрат в сумі 34 326,40 грн. - задовольнити частково в розмірі 24 350,54 грн.; пені в сумі 41 201,78 грн. - відмовити у задоволенні.
Стягнути з Державного підприємства “Шахтоуправління “ПІВДЕННОДОНБАСЬКЕ №1” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Смартхаус Сервіс” основний борг в сумі 1 009 600,00 грн., 3% річних в сумі 8642,18 грн., інфляційні втрати в сумі 24 350,54 грн., витрати на оплату судового збору в сумі 8 066,89 грн., витрати на правову допомогу в сумі 19 064,20 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні 28.09.2021 складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 04.10.2021.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Смартхаус Сервіс” (02091, м. Київ, вул. Тростянецька, буд. 6 Г, код ЄДРПОУ 43165707).
Відповідач: Державне підприємство “Шахтоуправління “ПІВДЕННОДОНБАСЬКЕ №1” (85670, Донецька область, м. Вугледар, вул. Магістральна, 4, код ЄДРПОУ 34032208).
Суддя О.М. Сковородіна