вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"23" вересня 2021 р. Cправа № 902/641/21
за позовом:Товариства з додатковою відповідальністю "Вінницьке підприємство "Облагрохім", яке є правонаступником ВАТ "Вінницьке підприємство "Облагрохім" (вул. Келецька, 53, м. Вінниця, 21027)
до:Товариства з обмеженою відповідальністю "ІК" ІФГ КАПІТАЛ" (вул. Казимира Малевича, будинок 15, корпус 7, кімната 509, м. Київ, 03150)
про зняття обтяження з об'єкта іпотеки
Суддя Яремчук Ю.О.
Секретар судового засідання Гнатик Є.Б.
За участю сторін:
позивача: Ткачук Б.О.
відповідача: не з'явився
18.06.2021 Товариство з додатковою відповідальністю "Вінницьке підприємство "Облагрохім", яке є правонаступником ВАТ "Вінницьке підприємство "Облагрохім" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІК"ІФГ КАПІТАЛ" про зняття обтяження з об'єкта іпотеки.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/641/21) передано на розгляд судді Яремчуку Ю.О.
Ухвалою суду від 23.06.2021 відкрито провадження у справі № 902/641/21. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 03.08.2021.
На визначену дату судом 03.08.2021 з'явився представник позивача.
Представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 23.06.2021.
Ухвалою суду від 08.08 2021р. судове засідання у справі призначено на 31.08.2021р.
На визначену дату судом з'явився представник позивача. Представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлені ухвалою суду від 03.08.2021.
Ухвалою суду від 31.08.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/641/21 для судового розгляду по суті на 23.09.2021.
На визначену дату судом в судове засідання з'явився представник позивача.
Представник відповідача не з'явився, водночас відповідачу ухвала суду від 31.08.2021 р. вручена останньому 06.09.2021, що підтверджується витягом з сервісу відстежень підприємства "Укрпошта".
Суд вважає за необхідне зазначити, що при неявці в судове засідання представників відповідача суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Крім того, частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 ).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").
Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).
До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, ч.2 ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.
Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи, а також відзиву на позовну заяву, на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що відповідач належним чином був повідомлений про дане судове засідання. Неявка останнього є підставою до розгляду справи за його відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.
Водночас слід зазначити, що положеннями ст.178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, представник відповідача в судове засідання не з'явився.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
В якості заявлених позовних вимог позивачем зазначається наступне.
Відповідно до протоколу №1 чергових загальних зборів акціонерів від 19.04.2013 Товариство з додатковою відповідальністю Вінницьке підприємство “Облагрхім” є правонаступником Публічного Акціонерного Товариства “Вінницьке Підприємство “Облагрохім” внаслідок реорганізації шляхом перетворення.
26.02.2021 під час отримання Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, позивачу стало відомо про те, що на нежитлові будівлі які перебувають у його власності наявне обтяження реєстраційний номер якого 7926054 від 17.09.2008 року, зареєстровано Приватним нотаріусом Майбородою Г.П., на підставі договору іпотеки № 4827 від 17.09.2008.
13.12.2006 між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» укладено кредитний договір № 53/К-06 від 13.12.2006 (зі змінами внесеними 29.03.2007 23.05.2007, 16.01.2008 та 17.09.2008) (надалі за текстом - кредитний договір), згідно умовам якого позивачу надано у тимчасове платне користування грошові кошти у розмірі 560 000, 00 гривень на оплату за нерухоме майно на строк користування з 13.12.2006 (зі змінами внесеними 29.03.2007, 23.05.2007, 16.01.2008 та 17.09.2008) по 12.12.2009 з процентною ставкою за користування кредитними коштами у розмірі 18,5 % річних.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ТОВ «Український промисловий банк» та позивач 17.09.2008 уклали іпотечний договір, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу Майбородою Г.П. та зареєстрованого в реєстрі за реєстровим № 4827. На підставі іпотечного договору в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі №54 по вулиці Коцюбинського в селі Павлівна, Калинівського району Вінницької області загальною площею 3 152,4 кв.м надалі за текстом - нежитлові будівлі.
Позивач зазначає, що на виконання зазначеної вище вимоги останній повністю погасив заборгованість за кредитом, тому у зв'язку з повним погашенням заборгованості, кредитний договір № 53/К-06 від 13.12.2006 припинив свою дію, відповідно і іпотечний договір від 17.09.2008, зареєстрований приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу Майбородою Г.П. в реєстрі за № 4827 припинив свою дію, відповідно до заяви №4693 від 11.12.2009 керуючого ВФ ТОВ “Укрпромбанк” Д.М. Вакулою. Однак до цього часу не знято обтяження на предмет іпотеки.
Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2010 №19 з 21.01.2010 відкликано банківську - ліцензію, ініційовано процедуру ліквідації ТОВ “Укрпромбанк”.
Комісією Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків прийнято рішення від 28.02.2014 №103 про затвердження ліквідаційного балансу, ухвалення остаточного звіту ліквідатора та завершення процедури ліквідації ТОВ “Укрпромбанк”.
У зв'язку із закінченням строку ліквідаційної процедури ТОВ “Укрпромбанк” його непродані активи та перелік незадоволених вимог кредиторів банку відповідно до статті 96 Закону України “Про банки і банківську діяльність” та Договору про передавання в управління непроданих активів від 05.09.2013 №31-Л (далі-Договір) передані в управління визначеній Національним банком України юридичній особі - ТОВ “ІК “ІФГ КАПІТАЛ”, яка продовжує управляти непроданими активами та задовольняти вимоги кредиторів ТОВ “Укрпромбанк”.
Позивач зазначає, що у переліку непроданих активів ТОВ “Укрпромбанк”, переданих в управління управителю на підставі Договору заборгованість ВАТ “Вінницьке підприємство “Облагрохім” перед ТОВ “Укрпромбанк” відсутня. В описах архівних справ ТОВ “Укрпромбанк” зазначена справа “Документи ( статут, кредитний договір, заяви-зобов'язання, гарантійні листи, розпорядження та договори застави) про видачу й оформлення кредиту юридичним особам, ВАТ “ Вінницьке підприємство “Облагрохім” за 2009 рік”.
Документи тимчасового зберігання ТОВ “Укрпромбанк” за 2002- 2012 роки, у тому числі справа з оформлення кредиту ВАТ “ Вінницьке підприємство “Облагрохім”, були вилучені та знищені в установленому порядку відповідно до акту “ Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду ліквідованого ТОВ “Укрпромбанк” від 04.02.2016 №2, у зв'язку із закінченням терміну їх зберігання”.
На підставі наведеного позивач вважає, що обтяження його нерухомого майна іпотекою і забороною на відчуження порушують його законні права та інтереси, а тому його нежитлові будівлі підлягають звільненню із під обтяження.
Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позову з огляду на наступне.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження станом на 26.02.2021. зареєстровано обтяження 17.09.2008р. за №7926054 приватного нотаріуса Майбороди Г.П., підстава обтяження: договір іпотеки від 17.09.2008р., в якому власником майна нежитлової будівлі загальною площею 3152,4 кв.м. зазначнено ВАТ "Вінницьке підприємство Облагрохім".
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 316, ст. 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень здійснюється на підставі: встановленої законом заборони користування та/або розпорядження нерухомим майном; рішень судів, що набрали законної сили; ухвали слідчого судді, суду, постанови державного виконавця про накладення арешту на нерухоме майно; накладення заборони на відчуження нерухомого майна нотаріусом; рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об'єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; інших актів відповідних державних органів та посадових осіб згідно із законом; договорів, укладених у порядку, встановленому законом.
Згідно п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо нього будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Вендітеллі проти Італії» суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань.
Також, Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Тобто, наявність арешту на майно за відсутності правових підстав для цього порушує право власності позивача, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном та власний розсуд.
Так, 13.12.2006 між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «ІК» «ІФГ КАПІТАЛ» укладено кредитний договір №53/К-06.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ТОВ «Український промисловий банк» та позивач 17.09.2008 уклали іпотечний договір, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу Майбородою Г.П. та зареєстрованого в реєстрі за реєстровим № 4827, в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі №54 по вулиці Коцюбинського в селі Павлівна, Калинівського району Вінницької області загальною площею 3 152,4 кв.м надалі за текстом - нежитлові будівлі.
Водночас, позивач стверджує, що заборгованість повністю погашена, при цьому в якості докази відсутності заборгованості надано довідку ТОВ «Український промисловий банк» № 4693 від 11.12.2009 р.
Судом встановлено, що 11.12.2009 Вінницької філією ТОВ «Український промисловий банк» подано до приватного нотаріуса Калинівського районного нотаріального округу Майбороди Г.П. повідомлення про виключення запису з Державного реєстру іпотек, при цьому запис не виключено.
Водночас, Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2010 №19 з 21.01.2010 відкликано банківську - ліцензію, ініційовано процедуру ліквідації ТОВ “Укрпромбанк”.
Особливості припинення банку як юридичної особи згідно з частиною четвертою статті 104 Цивільного кодексу України встановлюються Законом України "Про банки і банківську діяльність". Оскільки в силу вимог статті 6 законом України "Про банки і банківську діяльність" банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку, обов'язковому врахуванню підлягають норми розділу XVI Закону України "Про акціонерні товариства", якими врегульовано питання припинення акціонерного товариства.
Відповідно до ст. 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банк може бути ліквідований: за рішенням власників банку; у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Національний банк України має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо: виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію; банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії; встановлено систематичне порушення банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п'яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.
Порядок відкликання банківської ліцензії у банку, що ліквідується за ініціативою власників, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України.
Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора.
Як зазначалося вище, відповідно до ч. ст. 77 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З викладених норм права вбачається, що кожна сторонами сама обирає стратегію захисту своїх прав, а суд розглядає справи тільки в межах заявлений сторонами вимог та наданих ними доказів.
Суд зазначає, що позивачем в позовній заяві зазначено, що у зв'язку із закінченням строку ліквідаційної процедури ТОВ “Укрпромбанк” його непродані активи та перелік незадоволених вимог кредиторів банку відповідно до статті 96 Закону України “Про банки і банківську діяльність” та Договору про передавання в управління непроданих активів від 05.09.2013 №31-Л передані в управління визначеній Національним банком України юридичній особі - ТОВ “ІК “ІФГ КАПІТАЛ”, яка продовжує управляти непроданими активами та задовольняти вимоги кредиторів ТОВ “Укрпромбанк”.
Водночас, суд дослідивши докази надані позивачем встановив, що останнім не надано до матеріалах справи Договір про передавання в управління непроданих активів від 05.09.2013 № 31-Л та акт приймання-передавання в управління непроданих активів, відповідно до яких суд встановив би позицію позивача.
Крім того, позивачем стверджується, що документи тимчасового зберігання ТОВ “Укрпромбанк” за 2002- 2012 роки, у тому числі справа з оформлення кредиту ВАТ “Вінницьке підприємство “Облагрохім”, були вилучені та знищені в установленому порядку відповідно до акту “ Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду ліквідованого ТОВ “Укрпромбанк” від 04.02.2016 №2, у зв'язку із закінченням терміну їх зберігання”, при цьому позивачем не надано на дослідження суду сам акт № 2 “ Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду ліквідованого ТОВ “Укрпромбанк” від 04.02.2016 №2.
Суд, критично оцінює доводи позивача стосовно того, що доказом припинення зобов'язань за кредитним договором від 13.12.2006 № 53/К-06 є лист (№14-0004/26147 від 29.03.2021 р.) та лист (3 27-0006/73280 від 10.08.2021) Національного банку України, оскільки за своєю природою лист, це документ, який носить відомості інформаційного характеру, та в даному випадку в наданих листах позивачем міститься інформацію, яка не підтверджена належними доказами.
Стосовно доводів позивача, щодо того, що керуючий ТОВ «Укрпромбанк» листом № 4693 від 11.12.2009 звернувся до приватного нотаріуса Калинівського районного нотаріального округу Майбороди Г.П., в якому просить зняти заборону відчуження на майно, що є предметом іпотеки за кредитним договором, з поданням відповідної заяви № 4692 від 11.12.2009 та повідомлення № 4691 від 11.12.2009, а нотаріус залишив їх без розгляду та задоволення, - судом оцінюється критично з огляду на наступне.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України "Про нотаріат" нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Відповідно до частини першої статті 3 цього Закону нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Перелік нотаріальних дій, право на вчинення яких має нотаріус, наведений у статті 34 Закону України "Про нотаріат" і цей перелік не є вичерпним.
Відповідно до ст. 74 Закону України "Про нотаріат", одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.
Згідно з підпунктом 5.1. пункту 5 гл. 15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 N 296/5, нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення, зокрема, кредитора про погашення позики, про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки), за рішенням суду, в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, якщо заборону знімає нотаріус який її не накладав, він направляє за місцем зберігання справи що містить відомості про накладання заборони, повідомлення про зняття заборони.
Отже, нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.
Статтею 74 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.
Згідно пункту 5 Глави 15 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі - Порядок), нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення: кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинення договору іпотеки у зв'язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, після припинення договору іпотеки у зв'язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки; про припинення, розірвання, визнання недійсним договору ренти, довічного утримання (догляду), спадкового договору; органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини; про скасування рішення суду про оголошення фізичної особи померлою або закінчення п'ятирічного строку з часу відкриття спадщини на майно особи, оголошеної померлою; про смерть другого з подружжя, що склали спільний заповіт; про скасування рішення суду про позбавлення батьків дитини батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав; про смерть відчужувача за спадковим договором або про смерть другого з подружжя, що уклали спадковий договір; про відчуження майна, переданого під виплату ренти; за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 6.1 Глави 15 Розділу ІІ Порядку передбачено, що про зняття заборони, а також про зняття судовими або слідчими органами та органами державної виконавчої служби накладеного ними арешту на майно нотаріус робить відповідні відмітки в реєстрі для реєстрації заборон і арештів та в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна.
Отже, законодавством передбачено підстави та порядок зняття заборони відчуження нерухомого майна.
Враховуючи необхідність документального закріплення підстав зняття нотаріусом заборони відчуження нерухомого майна (нотаріус не може зняти заборону без офіційного звернення), у разі особистого звернення до нотаріуса осіб, які є ініціаторами зняття заборони, та мають на це необхідні права та повноваження, нотаріусу слід відбирати від таких осіб відповідну заяву, в якій міститиметься прохання про зняття заборони відчуження нерухомого майна та до якої додаються необхідні підтверджуючі документи.
При одержанні заяви та підтверджуючих документів, на виконання пункту 6.1. Глави 15 Розділу ІІ Порядку, нотаріус реєструє таку заяву в журналі реєстрації вхідних документів та робить відповідні відмітки в реєстрі для реєстрації заборон і арештів та в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна.
Тобто у процедурі зняття заборони первинними є дії щодо завершення початої нотаріальної дії з накладення заборони (з проставленням відміток у відповідному реєстрі та алфавітній книзі та проставлення відмітки на правочині) та лише після цього можливе внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо припинення заборони та іпотеки.
При цьому, позивачем при звернення до суду не надано доказів фактичного звернення до нотаріуса, наданий лист, заява та повідомлення не містять відповідних відміток та доказів отримання їх нотаріусом до виконання.
Крім того, доводи позивача, які надані в судовому засідання стосовно того, що приватний нотаріус Калинівського районного нотаріального округу Майборода Г.П. припинив свою діяльність і у позивача немає можливості звернення до нотаріуса для вчинення відповідних дій, спростоується вказаним вище, а саме - згідно з підпунктом 5.1. пункту 5 гл. 15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 N 296/5, нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення, зокрема, кредитора про погашення позики, про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки), за рішенням суду, в інших випадках, передбачених законом. Якщо заборону знімає нотаріус, який її не накладав, він направляє за місцем зберігання справи, що містить відомості про накладання заборони, повідомлення про зняття заборони. Тобто дії щодо зняття обтяжень в даному випадку, з врахування норм закону можуть бути здійснені іншим нотаріусом, при цьому матеріали справи не містять належних доказів вчинення даних дій.
Як слідує із Статуту ТОВ Вінницьке підприємство "Облагрохім" (протокол №2 від 18.06.2020р.) згідно п. 1.1 статті 1 передбачено, що усе майно, права та обовязки ПАТ "Вінницьке підприємство "Облагрохім" передаються за передавальним актом до Товариства з додатковою відповідальністю "Вінницьке підприємство "Облагрохім". Проте, в матеріалах справи відсутній даний акт з якого б вбачалося яке саме майно перейшло до Товариства з додатковою відповідальністю "Вінницьке підприємство "Облагрохім".
Вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем.
При цьому, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії) від зобов'язаних осіб.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто, таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Близькі за змістом висновки зазначені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі № 338/180/17, від 11.09.2018р. у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019р. у справі № 916/3156/17. Статтею 6 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. визначено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи, законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позивачем в установленому процесуальним законом порядку не надано суду належних та допустимих доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог; доводи, наведені у позові, не підтверджені матеріалами справи; позивачем не доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, а також не доведено обставин, з якими чинне законодавство пов'язує необхідність вчинення судом дії щодо зняття обтяжень з предмету іпотеки, а тому позов не підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до положень 2ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору залишаються за позивачем
Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
2. Згідно з приписами ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
3. Відповідно до положень ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
4. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 04 жовтня 2021 р.
Суддя Яремчук Ю.О.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (вул. Келецька, 53, м. Вінниця, 21027)
3 - відповідачу (вул. Казимира Малевича, будинок 15, корпус 7, кімната 509, м. Київ, 03150)