проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"29" вересня 2021 р. Справа № 5023/5622/12
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Тихий П.В., суддя Склярук О.І. , суддя Терещенко О.І.
за участю секретаря судового засідання Пахомової І.В.,
та представників учасників справи про банкрутство:
ліквідатор - Козачок С.В. (свідоцтво №1771 від 16.12.2016, посвідчення №1821 від 16.12.2016);
апелянт ( ОСОБА_1 ) - Гордієнко А.Г. (ордер серія ДН №090366 від 26.02.2020, свідоцтво ДН5475 від 24.04.2019);
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.№2075Х/1-43) на ухвалу господарського суду Харківської області від 15.06.2021 (суддя С.В.Міньковський, повний текст ухвали складено 22.06.2021) у справі №5023/5622/12
за заявою Фізичної особи-підприємця Осіпова Миколи Вікторовича, м. Харків
до Фізичної особи-підприємця Осіпова Миколи Вікторовича, м. Харків
про визнання банкрутом, -
Постановою суду від 12.12.2012 ФОП Осіпова М.В. визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Бєляєву О.В., яку було зобов'язано відповідно до ст.ст. 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.13, виконати дії передбачені вказаними статтями, завершити ліквідаційну процедуру та надати суду відповідні документи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.03.2017 усунуто арбітражного керуючого Губарєва Ю.М. від виконання обов'язків ліквідатора банкрута; призначено ліквідатором ФОП Осіпова М.В. арбітражного керуючого Семенова Д.С.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.01.2021 (суддя Усатий В.О.) відсторонено арбітражного керуючого Семенова Д.С., ліквідатором ФОП Осіпова М.В. призначено арбітражного керуючого Козачок С.М.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.06.2021 у справі №5023/5622/12 в задоволенні клопотання ліквідатора про витребування доказів - відмовлено. Заяву АТ "ВТБ Банк", правонаступник АТ "Універсал Банк" - задоволено. Визнано недійсними результати аукціону з продажу майна ФОП Осіпова М.В., проведеного 22.01.2019.
ОСОБА_1 з ухвалою господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 15.06.2021 у справі №5023/5622/12 та прийняти нове рішення, яким заяву АТ "ВТБ Банк", правонаступник АТ "Універсал Банк" про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна ФОП Осіпова М.В., проведеного 22.01.2019, залишити без задоволення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає про відсутність порушень з боку ліквідатора при формуванні ліквідаційної маси. Вказує про помилковість застосування до спірних правовідносин приписів норм Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" №1304-VII від 03.06.2014, оскільки до боржника була застосована ліквідаційна процедура з 12.12.2012. Зазначає, що фізичною особою Осіповим М.В. зареєстровано малолітніх дітей в квартирі без згоди іпотекодержателя АТ "ВТБ Банк".
Крім того, вважає, що місцевим судом порушено норми процесуального права, відмовивши у задоволенні клопотання про витребування доказів, що призвело до неповного з'ясування обставин справи.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2021 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В. (суддя-доповідач), суддя Дучал Н.М., суддя Терещенко О.І.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2021 у справі №5023/5622/12 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду на 16.08.2021 на 12 год. 00 хв.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.08.2021, у зв'язку з відпусткою судді Дучал Н.М., визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В. (суддя-доповідач), суддя Склярук О.І., суддя Терещенко О.І.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.08.2021 у справі №5023/5622/12 повідомлено учасників справи, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Харківської області від 15.06.2021 у справі №5023/5622/12 відбудеться 06.09.2021 об 11:00 год.
Від арбітражного керуючого Козачок С.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№10268 від 06.09.2021), в якому він вважає просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 15.06.2021 у справі №5023/5622/12 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви АТ "ВТБ Банк", правонаступник АТ "Універсал Банк" про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна ФОП Осіпова М.В., проведеного 22.01.2019.
В судове засідання 06.09.2021 з'явились ліквідатор та представник апелянта ОСОБА_1 , який заявив усне клопотання про витребування з суду першої інстанції матеріалів справи №5023/5622/12, які містять заяву про порушення справи про банкрутство з додатками.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.09.2021 в судовому засіданні оголошено перерву до 29.09.2021 на 12:00 год. Витребувано з господарського суду Харківської області матеріали справи №5023/5622/12, які містять заяву про порушення справи про банкрутство з додатками.
13.09.2021 на адресу Східного апеляційного господарського суду від господарського суду Харківської області надійшов 1-й том справи №5023/5622/12 (вх.№10569).
В судове засідання 29.09.2021 з'явились ліквідатор та представник апелянта Кучеренка Дениса Вікторовича.
Представник апелянта Кучеренка Дениса Вікторовича підтримує свою апеляційну скаргу та просить її задовольнити. Ліквідатор Козачок С.М. також підтримує апеляційну скаргу.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні уповноважених представників учасників справи про банкрутство, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
10.05.2019 до господарського суду Харківської області від Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ВТБ Банк" надійшла заява (вх. №11310 від 10.05.2019) про визнання недійсними результати аукціону з продажу майна банкрута, проведеного 22.01.2019. Ухвалою господарського суду від 01.04.2021 було здійснено заміну кредитора - заявника АК "ВТБ Банк" його правонаступником АТ "Універсал банк".
Заявлені вимоги АТ "ВТБ Банк" (правонаступник АТ "Універсал Банк") обґрунтовує порушенням вимог закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.2013, зокрема, посилається на наступне:
- ліквідатором не було вжито всіх заходів для продажу майна за найвищою ціною, що стало наслідком продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за Договором № 15.40-34/08-Д101 від 07.05.2008, укладеного між АТ "ВТБ Банк" та Осіповим М.В. , лише за 16% його початкової вартості, що порушує принцип добросовісності, розумності та справедливості;
- продаж заставного майна проведено ліквідатором без отримання згоди заставного кредитора, необхідної у тому числі й для проведення повторних торгів, заставним кредитором АТ "ВТБ Банк" не було отримано повністю коштів від реалізації заставного майна, що свідчить про порушення прав та майнових інтересів кредитора.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.11.2019 (суддя Усатий В.О.) відмовлено Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ВТБ Банк" в задоволенні заяви (вх. № 11310 від 10.05.2019 р.) про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута, проведеного 22.01.2019.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 апеляційну скаргу АТ "ВТБ Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ВТБ Банк" Стрюкової І.О. на ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.11.2019 у справі №5023/5622/12 - задоволено, ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.11.2019 у справі №5023/5622/12 - скасовано, прийнято нове рішення у справі, яким заяву АТ "ВТБ Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ВТБ Банк" Стрюкової І.О. (вх. №11310 від 10.05.2019) про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута, проведеного 22.01.2019 ТБ "Ресурс-Інформ" та оформленого протоколом №1 проведення відкритих торгів у формі аукціону - задоволено; визнано недійсними результати аукціону (відкритих торгів) з продажу майна банкрута ФОП Осіпова Миколи Вікторовича, проведеного 22.01.2019 Товарною біржею "Ресурс-Інформ", та оформленого протоколом №1 проведення відкритих торгів у формі аукціону.
Постановою Верховного Суду від 10.09.2020 касаційну скаргу ліквідатора ФОП Осіпова М.В. арбітражного керуючого Семенова Д.С. задоволено; постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 та ухвалу господарського суду Харківської області від 19.11.19 скасовано; справу №5023/5622/12 передано на новий розгляд в частині вимог про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута від 22.01.2019 до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.
При новому розгляді касаційний суд звернув увагу про необхідність з урахуванням положень законодавства про банкрутство та Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" №1304-VII від 03.06.2014, дослідити правову природу договірних відносин (за кредитом та іпотекою) між Осіповим М.В. та АТ "ВТБ Банк", перевірити правомірність дій арбітражного керуючого Семенова Д.С. з моменту його призначення ліквідатором ФОП Осіпова М.В. ухвалою суду 28.03.2017 щодо формування ліквідаційної маси банкрута і включення до переліку майна, що підлягає продажу в ліквідаційній процедурі ФОП Осіпова М.В. (спірної трикімнатної квартири, яка перебуває в іпотеці АТ "ВТБ Банк" за кредитними зобов'язаннями Осіпова М.В. в іноземній валюті "на особисті потреби") відповідно до частини 8 ст. 90 Закону про банкрутство в редакції після 19.01.2013, яка застосовується до боржника на час проведення спірного аукціону, та частини 7 ст. 47 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013, чинної на момент введення ліквідаційної процедури 12.12.2012 у справі про банкрутство тощо.
Згідно ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Разом з тим, 14.01.2021 до господарського суду першої інстанції надійшла заява-пояснення боржника Осіпова М.В. , в якій останній зазначив, що підтримує заяву Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ВТБ Банк" в повному обсязі та просить її задовольнити. В обґрунтування своїх вимог боржником зазначено наступне: Осіповим М.В. було частково погашено заборгованість перед банком, а наданий АТ "ВТБ Банк" розрахунок розміру його заборгованості є необґрунтованим; спірне майно (квартира) було реалізовано за заниженою вартістю; аукціон було проведено з порушенням норм п. 67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності пов'язаної із захистом прав дитини та вимог ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб та безпритульних дітей", оскільки при вчиненні правочину щодо нерухомого майна, право користування яким мають двоє його малолітніх дітей, ліквідатором Семеновим Д.С. не було отримано попередній дозвіл органу опіки та піклування, чим порушено права та інтереси дітей на житло, спірне нерухоме майно реалізовано з порушенням вимог ч.7 ст.47 Закону про банкрутство в редакції Закону України №3795-VІ від 22.09.2011, чинної на момент введення ліквідаційної процедури 12.12.2012 у справі про банкрутство ФОП Осіпова М.В., де було визначено: "У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно громадянина-підприємця, на яке згідно з чинним законодавством України не може бути звернено стягнення, та майно, яке перебуває у заставі за підставами, не пов'язаними із здійсненням такою особою підприємницької діяльності."
Правонаступник АТ "ВТБ Банк" АТ "Універсал Банк" у письмовому відзиві від 07.06.2021 просить суд заяву АТ "ВТБ Банк" задовольнити з підстав порушень ліквідатором приписів ст.ст. 90-91 Закону про банкрутство, що унеможливлювало включення до ліквідаційної маси ФОП Осіпова М.В. житлової нерухомості банкрута, оскільки це не було пов'язано з його підприємницькою діяльністю.
Задовольняючи заяву АТ "ВТБ Банк" (правонаступник АТ "Універсал Банк") про визнання недійсними результати аукціону з продажу майна банкрута, проведеного 22.01.2019, місцевий господарський суд дійшов висновку, що ліквідатором ФОП Осіпова М.В. необґрунтовано було включено до складу ліквідаційної маси квартиру, яка належала фізичній особі Осіпову М.В. , і розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з трьох жилих кімнат, загальною площею 67,9 кв.м, оскільки згідно з Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" №1304-VII від 03.06.2014, було заборонено примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) майно, що віднесене до об'єктів житлового фонду, яке було предметом іпотеки (іпотечний договір №15.40-34/08-ДІ01 від 07.05.2008) відповідно до ст. 5 Закону України "Про іпотеку", та виступало як забезпечення зобов'язань громадянина України Осипова М.В. (позичальника) за споживчим кредитом (кредитний договір №15.40-34/08-СК від 07.05.2008), наданим йому АТ "ВТБ Банк" резидентом України в іноземній валюті. Вказане вище нерухоме майно, перебувало у заставі банку за умовами кредитного договору №15.40-34/08-СК від 07.05.2008 за підставами, не пов'язаними із здійсненням такою фізичною особою Осіповом М.В. підприємницької діяльності.
Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Правова природа процедури реалізації майна на торгах у формі аукціону в межах провадження у справі про банкрутство полягає в продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника до покупця - переможця торгів (аукціону), невід'ємною і завершальною стадією якої є оформлення результатів такого продажу договором купівлі-продажу, що укладається власником майна чи замовником аукціону з переможцем торгів.
Отже, особливості процесу, передбачені законодавством про банкрутство щодо проведення аукціону, полягають у сукупності дій його учасників, спрямованих на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин, а тому є правочином.
Таким чином, правова природа продажу майна з торгів (аукціону) дає підстави для визнання (за наявності підстав) результатів таких торгів (аукціону) недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, у тому числі й на підставі норм цивільного законодавства (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29.06.2016 у справі №6-370цс16, від 14.12.2016 у справі №3-1406гс16 та постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.10.2019 у справі №5006/5/39б/2012).
Крім того, за усталеної практики Верховного Суду при вирішенні спору про визнання недійсними результатів торгів (аукціону) необхідним є встановлення чи мало місце порушення вимог законодавства при його проведенні; чи вплинули ці порушення на результати аукціону; чи мало місце порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює результати аукціону (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №911/494/17, від 25.04.2018 у справі №910/16955/17, від 11.06.2019 у справі №920/1316/14, від 26.09.2019 у справі у справі №11/19).
Розглядаючи вимоги про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна боржника, суд системно застосовує норми Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013, положення Кодексу України з процедур банкрутства, оцінюючи в цілому правомірність дій ліквідатора, правомірність формування ним складу майна, яке виставляється на продаж, у тому числі дотримання ліквідатором вимог ч. 3 ст. 98 Закону про банкрутство в редакції після 19.01.2013, щодо добросовісності та розсудливості, забезпечення балансу інтересів боржника та кредиторів. (вказані вище висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 26.02.2019 у справі №911/3132/17, від 21.11.2019 у справі №20/5007/1475-Б/12, від 28.11.2019 у справі №5009/2987/12).
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
З дня введення в дію цього КУзПБ визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Відтак, з 21.10.2019 провадження у справі №5023/5622/12 про банкрутство ФОП Осіпова М.В., який з 12.12.2012 перебуває на стадії ліквідаційної процедури, здійснюється згідно з положеннями Кодексу України з процедур банкрутства. Однак, до цього моменту щодо ФОП Осіпова М.В. необхідно застосовувати положення Закону про банкрутство в редакції, яка діяла на час введення ліквідаційної процедури щодо ФОП Осіпова М.В. 12.12.2012, із субсидіарним застосуванням положень Закону про банкрутство в редакції Закону №4212-VI від 22.12.2011, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство (абзац 2 пункту 1-1 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону).
Отже, при розгляді заяви банку про визнання недійсним аукціону, проведеного 22.01.2019 з продажу майна банкрута за лотом №1 - трикімнатна квартира № АДРЕСА_1 , необхідно застосовувати до боржника положення Закону про банкрутство в редакції Закону №4212-VI від 22.12.2011, який діяв під час організації (підготовки), проведення оспорюваного аукціону та оформлення його результатів. При цьому враховуючи, що боржника визнано банкрутом постановою Господарського суду Харківської області від 12.12.2012, а оспорюваний аукціон відбувся 22.01.2019. Отже, оцінка спірних правовідносин здійснюється господарським судом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на дату проведення оспорюваного аукціону.
За приписами ч. 3 ст. 55 Закону про банкрутство в редакції після 19.01.2013 (яка кореспондується з приписами ст. 75 КУзПБ) встановлено, що результати аукціону, проведеного з порушенням вимог закону, можуть бути визнані в судовому порядку недійсними, а визнання результатів аукціону недійсними тягне за собою визнання недійсним укладеного з переможцем договору купівлі-продажу, тобто відновлення прав боржника на реалізоване з торгів майно та в подальшому організацію нового аукціону, за результатами якого майно буде продане за найвищою ціною.
У відповідності до загальних положень ст.ст. 41, 42, 47 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 ліквідатор зобов'язаний провести інвентаризацію майна банкрута, на підставі чого в подальшому ліквідатором формується ліквідаційна маса банкрута та здійснюється її продаж з прилюдних торгів з метою задоволення вимог заставного та сукупності конкурсних кредиторів.
Проте, відповідно до п.1.1 Прикінцевих положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від 22.12.2011 (тобто після 19.01.2013), положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом.
Отже, суди, керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), зазначають, що до введення в дію 21.10.2019 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у даній справі в частині продажу майна повинно здійснюватися відповідно до положень статей 90, 91 Закону про банкрутство в редакції після 19.01.2013, якими передбачено особливості процедури банкрутства фізичної особи - підприємця.
За змістом частин 1 та 8 статті 90 Закону про банкрутство в редакції після 19.01.2013 правила, передбачені цією статтею, застосовуються до відносин, пов'язаних з визнанням банкрутом фізичної особи за боргами, які виникли у неї у зв'язку зі здійсненням підприємницької діяльності. У разі визнання фізичної особи-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно фізичної особи-підприємця, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України не може бути звернено стягнення, та майно, яке перебуває у заставі з підстав, не пов'язаних із здійсненням такою особою підприємницької діяльності.
Частиною 10 статті 91 Закону про банкрутство передбачено, що в ліквідаційній процедурі фізичної особи-підприємця продажу підлягає все майно фізичної особи-підприємця, за винятком майна, що не включається до складу ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено цим Законом.
Статтями 90-91 Закону про банкрутство у зазначеній редакції (після 19.01.2013) було передбачено особливості провадження процедури банкрутства фізичної особи за боргами, які виникли у неї у зв'язку зі здійсненням підприємницької діяльності. Зокрема, частиною 8 статті 90 цього Закону, чинною на час проведення оспорюваного аукціону, було передбачено: "У разі визнання фізичної особи банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно фізичної особи, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України не може бути звернено стягнення, та майно, яке перебуває у заставі з підстав, не пов'язаних із здійсненням такою особою підприємницької діяльності."
Аналіз наведених вище норм дає підстави зробити висновок, що відповідно до редакції Закону про банкрутство, яка була чинна з 19.01.2013 та застосовувалась до боржника у даній справі, законодавцем виключається можливість задоволення вимог кредитора-заставодержателя за вимогами не пов'язаними з підприємницькою діяльністю та виключалась можливість включення до складу ліквідаційної маси і реалізації ліквідатором предметів застави (іпотеки) за зобов'язаннями, не пов'язаними з підприємницькою діяльністю. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №916/458/14, від 04.06.2019 у справі №922/4404/15, від 10.09.2020 у справі №5023/5622/12.
Вищевказане також відтворюється у частині 7 статті 47 Закону про банкрутство в редакції Закону України №3795-VІ від 22.09.2011, чинної на момент введення ліквідаційної процедури 12.12.2012 у справі про банкрутство ФОП Осіпова М.В. в який було передбачено: "У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно громадянина-підприємця, на яке згідно з чинним законодавством України не може бути звернено стягнення, та майно, яке перебуває у заставі за підставами, не пов'язаними із здійсненням такою особою підприємницької діяльності."
Отже, до предмета доказування під час розгляду цього спору щодо дійсності результатів аукціону з продажу нерухомого майна банкрута, що ліквідується як фізична особа-підприємець, входить необхідність перевірки за допомогою належних та допустимих доказів факту правильного формування ліквідатором ФОП Осіпова М.В. ліквідаційної маси боржника та виключення зі складу ліквідаційної маси боржника того майна фізичної особи, яке не підлягає включенню, зокрема, майна, що перебуває у заставі банку за підставами, не пов'язаними зі здійсненням такою особою підприємницької діяльності.
Крім того, 12.08.2015 набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" №1304-VII від 03.06.2014, дія якого продовжена до 2022 пунктом 1 та 2 якого визначено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) майно, що віднесене до об'єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об'єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, якщо:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
- інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, за недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки);
- кредитна установа не має права відступити (відчужити) на користь (у власність) іншої особи свої права вимоги до позичальників за кредитами, забезпеченням за якими виступає майно/майнові права, зазначені у підпункті 1 цього пункту.
Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 28, ст. 940; 2015 р., № 43, ст. 386; 2020 р., № 38, ст. 279; із змінами, внесеними Законом України від 16 вересня 2020 року № 895-IX) втрачає чинність через двадцять місяців з дня введення в дію цього Кодексу", а саме: з 13.09.2022.
Отже, на момент проведення оспорюваного аукціону (22.01.2019) і на час розгляду спору щодо дійсності його результатів цього аукціону діяв Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" №1304-VII від 03.06.2014, яким було заборонено з 12.08.2015 звернення стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, що є предметом іпотеки за кредитними зобов'язаннями громадянина України перед кредитними установами-резидентами України згідно з договорами споживчого кредитування в іноземній валюті, та діяли особливості провадження у ліквідаційній процедурі фізичної особи-підприємця, які виключали можливість включення до складу ліквідаційної маси такого боржника його майна, яке є предметом застави банку за підставами, не пов'язаними зі здійсненням такою особою підприємницької діяльності.
З матеріалів справи вбачається, що до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи-підприємця боржник - фізична особа-підприємець Осіпов М.В. долучив фотокопії кредитного договору №15.40-34/08-СК від 07.05.2008 та іпотечного договору №15.40-34/08-ДІ01 від 07.05.2008, укладених з АТ "ВТБ Банк" (том 1, а.с. 17-21).
Колегією суддів ухвалою від 06.09.2021 також витребувано з господарського суду першої інстанції матеріали справи, які містять заяву про порушення провадження у справі про банкрутство з додатками, зокрема кредитним договором №15.40-34/08-СК від 07.05.2008 та досліджено вказані договори в судовому засіданні.
Пунктами 1.1., 1.3. іпотечного договору №15.40-34/08-ДІ01 від 07.05.2008 сторони погодили, що іпотекодавець Осіпов М.В. передає іпотекодержателю (АТ "ВТБ Банк") в іпотеку квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , і складається з трьох жилих кімнат, загальною площею 67,9 кв.м; предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22.02.2007, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Слоневською Д.В. за реєстровим №529, та забезпечує виконання в повному обсязі зобов'язань іпотекодавця ( Осіпова М.В. ) перед іпотекодержателем (АТ "ВТБ Банк") за кредитним договором №15.40-34/08-СК від 07.05.2008, що укладений згідно Генеральної угоди №34 від 07.05.2008 та кредитними договорами, що укладені та/або будуть укладені на її підставі (том. 1, а.с. 20).
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ліквідатором ФОП Осіпова М.В. необґрунтовано було включено до складу ліквідаційної маси квартиру, яка належала фізичній особі Осіпову М.В. , і розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з трьох жилих кімнат, загальною площею 67,9 кв.м, оскільки згідно з Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" №1304-VII від 03.06.2014, було заборонено примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) майно, що віднесене до об'єктів житлового фонду, яке було предметом іпотеки (іпотечний договір №15.40-34/08-ДІ01 від 07.05.2008) відповідно до ст. 5 Закону України "Про іпотеку", та виступало як забезпечення зобов'язань громадянина України Осипова М.В. (позичальника) за споживчим кредитом (кредитний договір №15.40-34/08-СК від 07.05.2008), наданим йому АТ "ВТБ Банк" резидентом України в іноземній валюті. Вказане вище нерухоме майно, перебувало у заставі банку за умовами кредитного договору №15.40-34/08-СК від 07.05.2008 за підставами, не пов'язаними із здійсненням такою фізичною особою Осіповом М.В. підприємницької діяльності.
Твердження апелянта про помилковість застосування до спірних правовідносин приписів норм Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" №1304-VII від 03.06.2014, оскільки до боржника була застосована ліквідаційна процедура з 12.12.2012, є безпідставним, оскільки як було вказане вище, оцінка спірних правовідносин здійснюється господарським судом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на дату проведення оспорюваного аукціону 22.01.2019, на якому було реалізовано житлова нерухомість боржника і діяли приписи Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" №1304-VII від 03.06.2014.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що передана в іпотеку квартира, яка була належна і забезпечувала виконання зобов'язань Осіпова М.В. як фізичної особи перед банком, не могла бути використана для погашення заборгованості, яка виникла у зв'язку із господарською діяльністю фізичної особи-підприємця Осіпова М.В., і на це майно не могло бути звернуто стягнення в погашення будь-якої іншої заборгованості крім тієї, яке воно забезпечує.
Отже ліквідатором не було дотримано правомірності формування складу майна банкрута, яке виставляється на продаж, а саме: в частині квартири, яка належала фізичній особі Осіпову М.В. і розташована за адресою: АДРЕСА_1 , складалась з трьох жилих кімнат, загальною площею 67,9 кв.м, згідно приписів ст.ст. 90-91 Закону про банкрутство в редакції після 19.01.2013 та норм ч.7 ст. 47 Закону про банкрутство в редакції Закону України №3795-VІ від 22.09.2011, ці порушення вплинули на результати аукціону та створили порушення прав та законних інтересів банку, як особи, що оспорює результати аукціону та інтересів боржника.
Крім того, при підготовці ліквідатором до проведення відкритих торгів (аукціону) 22.01.2019 мало місце порушення прав і законних інтересів малолітніх осіб боржника, оскільки у вищевказаному житловому приміщенні (квартира), яке було продано з прилюдних торгів були зареєстровані малолітні діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Частиною 6 ст. 203 ЦК України визначено, що правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
У статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Передбачене ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договору недійсним є порушення майнових прав дітей унаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на його укладення.
Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним (висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі № 6-2940цс15).
Тлумачення ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" дає підстави для висновку про те, що попередній дозвіл органу опіки та піклування при відчуженні нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким, в разі використання його як житла, має дитина, надається лише в разі, коли власниками відчужуваного майна є батьки або особи, які їх замінюють, а також коли останні укладають угоди від імені неповнолітніх. Вказаний висновок узгоджується із висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду викладеним у постановах від 06.05.2019 у справі у справі №639/5828/15-ц, від 06.11.2019 у справі №346/432/16-ц, від 29.012020 у справі №750/7741/17-ц.
Разом з тим, Верховним Судом у постанові від 27.11.2018 у справі №904/6495/13 викладено наступну правову позицію: у процедурі банкрутства майно боржника вибуває з володіння власника (органу управління боржником) в момент введення ліквідаційної процедури та з призначенням ліквідатора до нього переходять права органу управління боржником. Отже вибуття майна з володіння власника (банкрута) відбувається не за його волевиявленням, а в силу прямої вказівки спеціального закону. Обмежуючи таким чином права власника на володіння майном, законодавець одночасно зобов'язує ліквідатора діяти добросовісно, розсудливо, обґрунтовано, у межах та у спосіб що передбачені Конституцією та законодавством про банкрутство.
Як свідчать досліджені матеріали справи, ліквідатор ФОП Осіпова М.В. надавав відзив на заяву боржника, за змістом яких арбітражний керуючий Семенов Д.С. не заперечував обставин, щодо обізнаності про наявність зареєстрованих в квартирі АДРЕСА_1 , малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які являються дітьми боржника Осіпова М.В. , але вважає, що він не зобов'язаний отримувати попередній дозвіл органу опіки та піклування під час організації проведення аукціону з реалізації спірного нерухомого майна.
Місцевим судом вірно вказано, що з моменту введення ліквідаційної процедури та призначення ліквідатора саме до нього переходять права на вчинення правочинів стосовно нерухомого майна боржника.
Оскільки справа про банкрутство порушена відносно суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина Осіпова М.В , тому саме на ліквідатора Законом про банкрутство було покладено обов'язок здійснювати контроль за законністю та дії, спрямовані на правомірне вибуття майна із володіння боржника через укладення договорів, в тому числі не допускати звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дітей.
Тобто, іншими словами, вибуття майна від власника в процедурі банкрутства відбувається в силу прямої вказівки Закону, за змістом якої в процедурі банкрутства фізичної особи-підприємця ліквідатор виражає волю саме одного з батьків (боржника) як розумного власника, дії якого спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації задля задоволення вимог кредиторів.
Згідно ч. 4 ст. 177 Сімейного кодексу України, дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.
Отже, згідно зазначених вище вимог законодавства, реалізація нерухомого майна, у якому зареєстровані діти боржника, в тому числі ліквідатором в межах провадження у справі про банкрутство з прилюдних торгів, можлива лише за наявності відповідного дозволу органу опіки та піклування, рішення суду, а також за наслідком дослідження обставин та встановлення відсутності порушених прав та інтересів дітей на житло (зокрема: наявність у батьків іншого житла для проживання цих малолітніх дітей).
За встановлених обставин даної заяви судами з'ясовано, що фізичною особою Осіповим М.В. зареєстровано малолітніх дітей в квартирі без згоди іпотекодержателя АТ "ВТБ Банк", проте попереднім ліквідатором Семеновим Д.С. при організації проведення аукціону 22.01.2019 не отримувався попередній дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочину. Разом з тим, наслідки зазначених дій не можуть порівнюватись з тим індивідуальним та надмірним особистим тягарем, якого можуть понести малолітні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки такі наслідки призведуть до фактичного виселення з житла, право користування на яке офіційно зареєстровано за останніми, без будь-якого визначення та надання іншого місця проживання.
Фактично малолітніх дітей може бути позбавлено права на житло, що об'єктивно є неспіврозмірним наслідком задоволення вимог банку реалізацією такого майна в процедурі банкрутства, а також обставинам придбання переможцем аукціону ОСОБА_1 квартири, в якій зареєстровані діти боржника, без визначення і надання останнім іншого житла. Це є фактично підставою для позбавлення таких осіб права на житло, суперечить інтересам малолітніх дітей, спричинить їм шкоди, буде впливати на розвиток в середовищі, емоційної стабільності та матеріальної забезпеченості, стратегічному загальнонаціональному пріоритету закріпленому в Законі України "Про охорону дитинства".
Конвенція про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, зазначає про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ст. 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13.05.2008 у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50). Втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у п. 2 ст. 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (див. рішення від 18.12.2008 у справі "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47) (справа "Кривіцька та Кривіцький проти України", заява № 30856/03, п.п. 41, 42, рішення від 02.12.2010).
Натомість при підготовці та проведенні аукціону ліквідатором не було дотримано вимог ч. 3 ст. 98 Закону про банкрутство щодо добросовісності та розсудливості, забезпечення балансу інтересів боржника у тому числі його малолітних дітей, кредиторів, інших заінтересованих осіб. (подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 26.02.2019 у справі №911/3132/17, від 21.11.2019 у справі №20/5007/1475-Б/12, від 28.11.2019 у справі №5009/2987/12).
Як вже зазначалось, до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи-підприємця боржник, фізична особа-підприємець Осіпов М.В., долучив фотокопії кредитного договору №15.40-34/08-СК від 07.05.2008 та іпотечного договору №15.40-34/08-ДІ01 від 07.05.2008, укладених з АТ "ВТБ Банк" (том 1, а.с. 17-21).
Колегією суддів ухвалою від 06.09.2021 витребувано з господарського суду першої інстанції матеріали справи, які містять заяву про порушення провадження у справі про банкрутство з додатками, зокрема кредитним договором №15.40-34/08-СК від 07.05.2008 та досліджено вказаний договір в судовому засіданні.
Умовами пунктів 1.1., 2.5. кредитного договору №15.40-34/08-СК від 07.05.2008 банк (правонаступник АК "Універсал Банк") та позичальник - громадянин України Осіпов М.В. погодили, що предметом кредитного договору є надання банком позичальникові грошових коштів на суму 80 000 доларів США під 16% річних на особисті потреби строком користування кредитом до 06.05.2015 (том 1, а.с. 17).
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №15.40-34/08-СК від 07.05.2008 між банком та споживачем кредиту фізичною особою Осіповим М.В був укладений іпотечний договір №15.40-34/08-ДІ01 від 07.05.2008, предметом якого була трикімнатна квартира АДРЕСА_1 .
З вищенаведеного вбачається, що кредитний договір №15.40-34/08-СК від 07.05.2008 та іпотечний договір №15.40-34/08-ДІ01 від 07.05.2008 був укладений між АТ "ВТБ Банк" та фізичною особою Осіповим М.В . Тексти вказаних договорів не містять жодної актуальної інформації про те, що Осіпов М.В. діяв як ФОП при укладенні останніх.
Окрім того, згідно до Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 за № 1023- XII в редакції від 13.01.2006, що діяла на час укладення вказаного кредитного договору, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Офіційне тлумачення терміну "споживач" також відтворено в Рішенні Конституційного Суду № 15-рп/2011 від 10.11.2011.
Згідно до ст.1 Закону України "Про споживче кредитування" від 15.11.2016 за № 1734-VIII визначено поняття споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит; споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
На час розгляду заяви банку, в матеріалах справи відсутні докази того, що кредитний договір №15.40-34/08-СК від 07.05.2008 та іпотечний договір №15.40-34/08-ДІ01 від 07.05.2008 визнані недійсними у порядку ст.ст. 203 ,215 ЦК України.
Вищенаведене засвідчує, що Осіпов М.В. брав споживчий кредит у банку на свої особисті потреби (споживчі цілі), які не були пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності .
Відтак, доводи апелянта та арбітражного керуючого щодо отримання та використання боржником позичених коштів у підприємницькій діяльності колегія суддів відхиляє як безпідставні.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів і вимог.
З огляду наведене, колегія суддів вважає правомірними висновки місцевого господарського суду про наявність підстав для визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна фізичної особи-підприємця Осіпова М.В., проведеного 22.01.2019.
Щодо клопотання ліквідатора ФОП Осіпова М.В. арбітражний керуючий Козачок С.М. про витребування документів, судова колегія зазначає про таке.
07.04.2021 ліквідатор ФОП Осіпова М.В. арбітражний керуючий Козачок С.М. звернувся з клопотанням про витребування документів в порядку ст. 81 ГПК України, в якому просить суд витребувати у правонаступника АТ "Універсал Банк" завірені належним чином копії наступних документів: 1) лист-заяву про отримання кредиту ВАТ "ВТБ Банк" на користь позичальника Осіпова М.В. ; 2) анкету позичальника Осіпова М.В ; 3) свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Осіпова М.В.; 4) виписку з ЄДРЮОФОПГФ на дату подання заяви для отримання кредиту чи видачу кредита; 5) фінансові документи станом на дату подання фізичної особи Осіпова М.В. заяви про отримання кредиту за кредитним договором №15.40-34/08-СК від 07.05.2008); 6) рішення кредитного комітету ВАТ "ВТБ Банк". 7) підтвердження доходів у Осіпова М.В. (довідка з місця роботи); 8) довідки, що підтверджують отримання ішних доходів за останні 12 місяців; 9) декларації про доходи з відмітками фіскальної служби за останній звітний та 2 поточних роки; 10) документи, що підтверджують наявність поточної заборгованості у боржника протягом 6 місяців.
Згідно ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання, суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 81 ГПК України у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено:1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Відмовивши у задоволенні вказаного клопотання, місцевий суд вказав, що ліквідатор не виконав приписи ч. 2 ст. 81 ГПК України, а саме: не надав та не обґрунтував обставин, які можуть підтвердити вказані ліквідатором в клопотанні докази, не навів обґрунтованих підстав, з яких випливає, що такі докази має правонаступник АТ "Універсал Банк".
Не погоджуючись із такою відмовою суду у задоволенні клопотання про витребування доказів, акцентуючи увагу на порушенні місцевим судоми норм процесуального права, скаржник не наводить обґрунтувань стосовно того, яким чином вказані докази можуть вплинути на з'ясування обставин та дослідження правової природи договірних відносин між Банком та Осіповим М.В.
З огляду на те, що в матеріалах справи наявні усі необхідні докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, а також враховуючи те, що наявний в матеріалах справи Кредитний договір містить положення щодо цілей надання такого кредиту позичальнику, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду щодо відмови в задоволенні поданого клопотання, оскільки відомості із витребуваних документів жодним чином не вплинули б на результат вирішення справи.
Незгода апелянта з рішенням суду щодо відмови у задоволенні клопотання про витребування доказів не свідчить про прийняття судом рішень з порушенням норм процесуального права та не є підставою для їх скасування з цих причин.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Аналізуючи через призму зазначеної практики ЄСПЛ та положення статті 43 ГПК України обсяг дослідження доводів скаржника, їх відображення у судових рішеннях та питання вичерпності висновків суду, що їх зробили суди у цій справі, колегія суддів дійшла висновку, що скаржникові було надано відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду.
З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування ухвали суду, постановленої з дотриманням норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувану ухвалу господарського суду Харківської області від Харківської області від 15.06.2021 у справі №5023/5622/12 слід залишити без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 15.06.2021 у справі №5023/5622/12 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку, передбаченому статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України, через Східний апеляційний господарський суд або безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 04.10.2021.
Головуючий суддя П.В. Тихий
Суддя О.І. Склярук
Суддя О.І. Терещенко