Справа №: 671/290/20
13 вересня 2021 рокуВолочиський районний суд Хмельницької області в складі:
головуючого судді Ніколової С.В.,
з участю секретаря судового засідання Ковбасюк Т.П.,
з участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування,
встановив:
ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка) площею 0,25 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що був укладений між ОСОБА_5 та відповідачкою ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Яковлєвою С.Л. 02 вересня 2009 року. В обґрунтування позову вказувала, що 05 серпня 2005 року за договором дарування ОСОБА_5 , її, позивачки, батько подарував їй житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться по АДРЕСА_1 . Цього ж дня вона зареєструвала своє право власності на дане нерухоме майно. 21 грудня 2006 року рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області, яке набрало законної сили 02.01.2007 року, договір дарування зазначеного житлового будинку від 05.08.2005 року визнано недійсним. В подальшому ОСОБА_5 за договором дарування від 02.09.2009 року подарував ОСОБА_6 вказаний житловий будинок з надвірними будівлями, який вона відповідно до договору купівлі-продажу від 07.09.2010 року продала ОСОБА_7 . Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 08.09.2010 року зазначене вище рішення Волочиського районного суду від 21 грудня 2006 року скасовано, в позові про визнання недійсним договору дарування будинку від 05 серпня 2005 року відмовлено. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В подальшому, рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 07 лютого 2013 року у добросовісного набувача ОСОБА_7 витребувано зазначений житловий будинок та передано його власнику, а саме - їй, позивачці у даний справі, тобто відновлено її право власності на будинок. Однак, під час розгляду судами даних справ з'ясувалося, що у той час, коли було чинним судове рішення про визнання недійсним укладеного в 2005 році договору дарування домоволодіння між нею та ОСОБА_5 , останній 02 вересня 2009 року подарував відповідачці ОСОБА_8 присадибну земельну ділянку площею 0,25 га в АДРЕСА_1 , на якій розташований належний їй, позивачці, будинок. Рішенням Волочиського районного суду від 10 вересня 2014 року їй було відмовлено в позові про визнання права власності на спірну присадибну земельну ділянку з тих підстав, що право власності ОСОБА_6 на дану присадибну земельну ділянку, яке виникло на підставі договору дарування від 02 вересня 2009 року, є чинним. Вказує, що за захистом свого порушеного права вона зверталася до суду з інших правових підстав. Вважає, що вона, ставши згідно договору дарування від 05.08.2005 року власником житлового будинку, отримала право власності і на частину земельної ділянки розміром 0,25 га для обслуговування цього житлового будинку, яка не входила до складу спадщини померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 . Вказує, що договір дарування від 02 вересня 2009 року не відповідає вимогам закону, оскільки суперечить положенням ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, та порушує передбачене цими нормами закону її право власності на частину присадибної земельної ділянки, на якій розташоване належне їй домоволодіння, право на яке перейшло до неї в момент укладення договору дарування від 05 серпня 2005 року. Зазначає, що положення чинної на даний час редакції ч. 1 ст. 120 ЗК України також є самостійною підставою для задоволення позову, оскільки на момент набрання чинності рішенням суду апеляційної інстанції від 08 вересня 2010 року, право власності відповідачки на спірну земельну ділянку поновлено з моменту його виникнення, що свідчить про припинення з цього часу права власності відповідачки на дану земельну ділянку. Крім цього, посилається на те, що вона з поважних причин пропустила строк позовної давності, оскільки постійно перебувала за кордоном і копію оспорюваного договору вона не отримала, а про його зміст дізналася лише із судового рішення від 10 вересня 2014 року.
Представник позивачки в судовому засіданні позов підтримав. Зазначає, що по своїй суті даний позов є негаторним та зводиться до усунення перешкод в користуванні майном, тому позовна давність в цьому випадку не застосовується. У відповіді на відзив також вказує, що в момент укладення спірного договору дарування земельної ділянки площею 0,25 га 02 вересня 2009 року було порушено передбачене ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України право власності позивачки на частину присадибної земельної ділянки, на якій розташоване належне їй домоволодіння, право власності на яке перейшло до неї в момент укладення договору дарування від 05 серпня 2005 року.
Представник відповідачки в судовому засіданні проти позову заперечив. У відзиві на позов відповідачка просить врахувати те, що викладені у позові факти не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки на момент укладення договору дарування будинку від 05 серпня 2005 року у дарувальника ОСОБА_5 не було зареєстрованого права приватної власності на присадибну земельну ділянку, а було лише право користування і сторонам договору було роз'яснено зміст ст. 120 ЗК України. Відповідачка заперечує проти доводів позивачки, відносно того, що у зв'язку з рішенням суду апеляційної інстанції щодо відновлення права власності на будинок вона набула право на земельну ділянку, оскільки підставою набуття позивачкою права власності на будинок був договір дарування від 05 серпня 2005 року. Вказує, що оспорюваний договір дарування не може бути визнаний повністю недійсним, оскільки даним договором, окрім спірної присадибної земельної ділянки, їй, відповідачці, було подаровано і інші земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства. Вважає, що відповідно до норм ч. 1 ст. 120 ЗК України в редакції від 11.01.2005 року та ст. 377 ЦК України в редакції від 26.07.2005 року, позивачка не набула права власності на спірну земельну ділянку, а тому відсутні підстави для визнання недійсним договору дарування. Просить суд застосувати до позовних вимог строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України, і відмовити в позові, оскільки зазначені позивачкою причини пропуску строку позовної давності є надуманими. Вважає, що позивачка мала можливість звернутися до суду раніше, оскільки періодично приїзджала в Україну, а в 2014 році зверталася до суду з позовами про визнання недійсним договору дарування, які були їй повернуті.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.
Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Судом встановлено, що 05.08.2005 року згідно посвідченого приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Гадайчук Є.А. договору дарування, ОСОБА_5 подарував, а позивачка ОСОБА_3 прийняла в дар житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1 . Відповідно, 05.08.2005 року позивачка зареєструвала право власності на нерухоме майно.
На час укладання даного договору земельна ділянка для обслуговування зазначеного житлового будинку перебувала в користуванні ОСОБА_5
21 грудня 2006 року рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області, яке набрало законної сили 02.01.2007 року, визнано недійсним доручення від 03.08.2005 року на укладення вказаного договору дарування житлового будинку від 05.08.2005 року та визнано недійсним даний договір дарування.
02 вересня 2009 року ОСОБА_5 за договором дарування подарував відповідачці ОСОБА_6 вказаний житловий будинок з надвірними будівлями, який 07.09.2010 року вона продала іншій особі - ОСОБА_7 відповідно до договору купівлі-продажу.
Також, 02 вересня 2009 року між ОСОБА_5 та відповідачкою ОСОБА_8 було укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Яковлєвою С.Л., зареєстрований в реєстрі за № 3370. Згідно з даним договором ОСОБА_5 подарував, а відповідачка ОСОБА_8 прийняла в дар три земельні ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі і земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 6820980900:01:004:0018, цільове призначення якої - для обслуговування жилого будинку, всього земельних угідь 0,2500 га, з них сільськогосподарських угідь 0,1796 га (в тому числі ріллі 0,1234 га, багаторічних насаджень 0,0562 га, кормових угідь 0,0 га), землі під будівлями 0,0704 га.
Земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 6820980900:01:004:0018, з цільовим призначенням - для обслуговування жилого будинку, належала ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 004216 від 01.07.2008 року, виданого на підставі рішення сесії Бокиївської сільської ради від 23.08.2007 року № 49.
В подальшому, рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 08.09.2010 року зазначене вище рішення Волочиського районного суду від 21 грудня 2006 року скасовано, в позові про визнання недійсним договору дарування будинку від 05 серпня 2005 року, відмовлено.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 07 лютого 2013 року у добросовісного набувача ОСОБА_7 витребувано зазначений житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та передано його позивачці як власнику.
Рішенням Волочиського районного суду від 10 вересня 2014 року позивачці відмовлено в позові про визнання права власності на спірну присадибну земельну ділянку з тих підстав, що право власності відповідачки ОСОБА_6 на дану присадибну земельну ділянку, яке виникло на підставі договору дарування від 02 вересня 2009 року, є чинним.
Вказані обставини визнаються сторонами та підтверджуються дослідженими письмовими доказами, в тому числі рішеннями Волочиського районного суду Хмельницької області від 21 грудня 2006 року, від 07 лютого 2013 року, від 10 вересня 2014 року, рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 08.09.2010 року, договорами дарування від 05.08.2005 року, від 02 вересня 2009 року, Державним актом на право власності на земельну ділянку, свідоцтвом про смерть ОСОБА_5 29.09.2010 року, архівним витягом з рішення 16 сесії Бокиївської сільської ради Волочиського району від 01.04.1994 року, згідно якого ОСОБА_5 безкоштовно передано в приватну власність присадибну земельну ділянку, довідкою від 29.10.2013 року, виданою виконкомом Бокиївської сільської ради Волочиського району Хмельницької області, відомостями з відділу Держземагенства у Волочиському районі Хмельницької області від 09.01.2013 року.
Згідно положень ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
У той же час, згідно вимог ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання саме в момент вчинення правочину стороною вимог законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При вирішенні даного спору суд вважає за необхідне застосувати системний аналіз норм ЗК України та ЦК України, які регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на момент укладення договору дарування від 05 серпня 2005 року) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
Разом з тим за відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості необхідно враховувати таке.
За змістом статті 377 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору дарування від 05 серпня 2005 року) до особи, яка придбала жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження жилого будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята жилим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Аналіз змісту наведених норм права дає підстави для висновку про загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований.
Незважаючи на те, що норма частини першої статті 120 ЗК України включена до змісту законодавчого акта, що в цілому є спеціальним, проте ця норма за своїм змістом є загальною. Вона передбачає лише можливість переходу до набувача будівлі чи споруди права власності на земельну ділянку або її частину.
Тому переважному застосуванню підлягає не частина перша статті 120 ЗК України, а частина перша статті 377 ЦК України, яка передбачає, що в таких випадках до набувача переходить право власності на земельну ділянку або право користування, оскільки спеціальна норма загального закону регулює ті ж самі відносини, що і стаття 120 ЗК України.
Якщо співставити обсяг регулювання статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, то обидві норми будуть мати однаковий предмет правового регулювання, проте статтю 377 ЦК України запроваджено законодавцем пізніше у часі, тому за темпоральним принципом вирішення колізій норм права саме їй необхідно надати перевагу під час визначення належної до застосування правової норми.
Враховуючи принцип неподільності долі переходу нерухомого майна та земельної ділянки, на якій воно розташоване, необхідно зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа. Такий висновок було зроблено у постановах Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16.
За таких обставин, оскільки на момент укладення договору дарування житлового будинку, у дарувальника ОСОБА_5 було право користування присадибною земельною ділянкою, таке право, відповідно до частини другої статті 377 ЦК України перейшло до обдарованої ОСОБА_3 . А тому, на думку суду, внаслідок укладення 02 вересня 2009 року договору дарування земельної ділянки, а саме в частині передання у власність ОСОБА_6 земельної ділянки, призначеної для обслуговування будинку, право користування на яку мало перейти до ОСОБА_3 , відбулось порушення прав останньої, які підлягають судовому захисту шляхом визнання частково недійсним зазначеного вище договору дарування.
Оцінюючи спірні правовідносини, суд приймає до уваги, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 6820980900:01:004:0018, яка необхідна для обслуговування розташованих на ній будівель та споруд, та яка була передана у власність відповідачки згідно з оспорюваним договором дарування від 02 вересня 2009 року, знаходиться під домоволодінням, належним на праві власності позивачці, а тому остання має право на земельну ділянку для розміщення і обслуговування будинку у відповідному розмірі.
При цьому, суд враховує, що відповідно до даних висновку експерта за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи від 15 квітня 2021 року №50/20, площа земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і поруд (присадибна ділянка) площею 0,25 га, розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6820980900:01:004:0018, зайнята будівлями і спорудами належними ОСОБА_3 на підставі договору дарування, укладеного 05 серпня 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в існуючій забудові складає 441,4 кв.м. із заокругленням, або 0,04414 га. Площа зазначеної земельної ділянки, що необхідна для обслуговування розташованих на ній належних ОСОБА_3 будівель і споруд у відповідності до норм, визначених ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій", зокрема, п. 6.1.41, складає: 1) 665,7 кв.м., або 0,0666 га, із заокругленням в існуючій забудові із урахуванням відступу від межі суміжних земельних ділянок - 3 м; 2) 1152,6 кв.м., або 0,1153 га із заокругленням, в існуючій забудові із урахуванням відступу від межі суміжних земельних ділянок 3 м та відстані від житлового будинку, літньої кухні до господарських будівель/сарая/ для худоби, інших тварин та птахів, площею до 50 кв.м. - 15 м.
Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, про задоволення позову частково та визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, що був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Яковлєвою С.Л. 02 вересня 2009 року, зареєстрований в реєстрі за № 3370, в частині предмета дарування - земельної ділянки з кадастровим номером 6820980900:01:004:0018, а саме, земельної ділянки в розмірі 0,1153 га, на якій розташований житловий будинок по АДРЕСА_1 , та, яка необхідна для обслуговування розташованих на ній будівель та споруд.
З врахуванням цільового призначення належних позивачці господарських будівель, суд приймає до уваги визначену експертом площу земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування розташованих на ній будівель і споруд у розмірі 0,1153 га.
Суд вважає, що пропущений позивачкою строк позовної давності підлягає поновленню на підставі частини 5 статті 267 ЦК України, оскільки причини його пропуску, зокрема перебування тривалий час за кордоном, суд визнає поважними.
Судові витрати підлягають стягненню з відповідачки на користь позивачки.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 79-81, 141, 247, 259, 263 - 265, 354 ЦПК України,
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, що був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Яковлєвою С.Л. 02 вересня 2009 року, зареєстрований в реєстрі за № 3370, в частині предмета дарування - земельної ділянки з кадастровим номером 6820980900:01:004:0018, а саме, земельної ділянки в розмірі 0,1153 га, на якій розташований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та, яка необхідна для обслуговування розташованих на ній будівель та споруд.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 840 грн. 80 коп. судового збору, 8825 грн. 76 коп. витрат за оплату судової земельно-технічної експертизи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторін: ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ; ОСОБА_4 , АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 .
Повне рішення складено 23.09.2021 року.
Суддя: