Справа № 466/7239/21
іменем України
«30» вересня 2019 року Шевченківський районний суд м. Львова
в складі : головуючого - судді Кавацюка В.І.
при секретарі Молінській С.В.
учасники справи: позивач ОСОБА_1
відповідачі інспектор Золочівського РВП ГУНП
у Львівській області
Муравель Т.Б.
Головне управління Національної
поліції у Львівській області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові
справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Микита Тарас Володимирович, до інспектора Золочівського районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області Муравель Тараса Богдановича, Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,
06 серпня 2021 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Микита Тарас Володимирович, звернувся в суд із адміністративним позовом інспектора Золочівського районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області Муравель Тараса Богдановича, Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення.
В обгрунтування позову зазначив, що постановою від 30.07.2021 р. (серія ЕАО № 4560571) про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі інспектора капрала поліції Золочівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області Муравель Т.Б. (надалі - постанова) було притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 у вигляді накладення штрафу в розмірі 340,00 грн. відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП.
У вищевказаній постанові зазначено, що 30.07.2021 р. о 13:44 год. у м. Золочів по вул. Львівській, 65 водій порушив вимоги дорожньої розмітки 1.1 вузька суцільна лінія чим порушив вимоги правил дорожнього руху п. 8.5.1.
Позивач вважає накладене на нього адміністративне стягнення необгрунтованим та незаконним з наступних підстав.
30.07.2021 р. позивач, рухаючись на власному автомобілі «Тоуоtа Аuris», д.н.з. НОМЕР_1 , не порушуючи жодних вимог Правил дорожнього руху, у тому числі вимог дорожньої розмітки, з метою здійснення заправки свого транспортного засобу здійснив з'їзд (заїзд) на АЗС «Укрнафта».
Вказана АЗС «Укрнафта» розташована на Кільцевій дорозі м. Золочева Львівської області, а не на вул. Львівській, 65, як зазначено в оскаржуваній Постанові.
Зупинившись на зазначеній АЗС у черзі для заправки автомобіля, ОСОБА_1 помітив, що на АЗС заїхав автомобіль патрульної поліції з екіпажем у складі двох осіб (мабуть, двох поліцейських, адже зазначені особи перебували у форменому одязі патрульної поліції); даний автомобіль поліції зупинився посеред АЗС на відстані близько 3-5 метрів від місця зупинки автомобіля позивача.
Один із зазначених «поліцейських», не виходячи зі службового транспортного засобу, через відкрите вікно свого авто вигукнув до позивача, що «там заїжджати не можна» (це були перші слова до позивача зі сторони прибувшого на АЗС екіпажу «поліції»).
Побачивши здивованість та незгоду водія в інкримінованому йому порушенні ПДР, зазначені «поліцейські» повідомили про те, що за вказані ними порушення (суть порушення: «там заїжджати не можна») водія буде притягнуто до адміністративної відповідальності.
На вимогу цих «поліцейських» (незважаючи на відсутність законних підстав для такої вимоги), водій ОСОБА_1 , з метою уникнення будь-яких конфліктних ситуацій, пред'явив їм необхідні документи (у застосунку «Дія» на власному мобільному телефоні). При цьому, ці «поліцейські» активно намагалися дізнатися домашню адресу позивача, а також «адресу народження» (на запитання позивача «яке це має значення для справи» (особливо щодо адреси народження) «поліцейські» не відповіли).
У подальшому, довго про щось пошепки перемовляючись між собою у своєму авто. Вказані «поліцейські» ще до моменту винесення оскаржуваної постанови декілька разів повідомляли водія ОСОБА_1 про те. що існує «багато різних способів оплати штрафу».
Не дочекавшись мабуть потрібної для них реакції водія, вказані «поліцейські» після чергових тривалих шепітливих переговорів між собою все ж таки видрукували оскаржувану постанову та сказали водію ОСОБА_1 , що він має на ній підписатися.
«Поліцейський», який виносив (видруковував) оскаржувану постанову, жодного разу так і не представився позивачу.
Під час проставлення підпису на оскаржуваній постанові (із написом про незгоду з такою постановою) водій ОСОБА_1 спитався «поліцейських» чому його не ознайомлено із правами, передбаченими ст. 63 Конституції України. У відповідь на таке запитання «поліцейський», який виносив (видруковував) оскаржувану постанову, сказав «зараз ознайомлю» та спробував зачитати текст із видрукованої постанови. Натомість, позивач запитав його чому про ці права не було роз'яснено перед винесення оскаржуваної постанови, однак відповідь так і не отримав.
Одночасно, позивач запитав коли у нього збираються відбирати пояснення, адже він не згоден з інкримінованим йому порушенням ПДР і має намір надати (написати) пояснення.
Відповідь по суті заданого запитання позивач не отримав; пояснення у водія ОСОБА_1 з приводу «вигаданого» «поліцейськими» порушення ним ПДР так і не відбиралися.
Крім цього, на ввічливе прохання позивача надати для ознайомлення докази нібито вчиненого ним порушення ПДР (зокрема, запис із розміщеного у поліцейському авто відео реєстратора) «поліцейський», який виконував роль водія, демонстративно завів свій автомобіль та поїхав із АЗС зі словами «нічого ми надавати та показувати не будемо; у суді покажемо» (автомобіль вказаних «поліцейських» припаркувався на узбіччі на відстані близько 50-100 м від зазначеної вище АЗС «Укрнафта»).
При цьому, вказані «поліцейські» так поспішали, що замість примірника постанови надали позивачу лише відривну від постанови «Квитанцію про сплату штрафу відповідно до постанови Серія ЕАО № 4560571».
Тобто, позивачу так і не було вручено оригінал оскаржуваної постанови (у позивача наявна лише фотокопія даної постанови та оригінал відривної від неї квитанції).
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок ПРО вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім поводів.
При цьому, згідно ст. 251 КУпАП доказами можуть бути пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновок експерта, речові докази, показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколи про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Однак, в оскаржуваній постанові не наведено жодного доказу вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, в тому числі і не зазначено жодних відомостей про фіксування подій на нагрудну камеру поліцейського (про таке фіксування позивач «поліцейськими» не повідомлявся), а також не визначено, яким чином відповідач дійшов висновку, що позивач допустив порушення правил дорожнього руху, та якими доказами це підтверджується.
У винесеній постанові посилання на будь-який доказ відсутнє.
Натомість, як відзначено у правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 13.02.2020 р, у справі № 524/9716/16-а, приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилень на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис. такий відеозапис згідно з вимогами статті 70 КАС України не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення. Процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.
Поряд з цим, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, якщо воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Статтею 254 КУпАП визначено, що така фіксація відбувається шляхом складання протоколу про адміністративне правопорушення, у якому відповідно до ст. 256 КУпАП, крім іншого, зазначається місце, час і суть адміністративного порушення, виявленого уповноваженою особою, прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол може не складатись у разі вчинення адміністративних порушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних порушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Отже, системний аналіз положень КУпАП, у т. ч. ст. 258 КУпАП, дає підстави для висновку, що у випадку, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов'язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.
Такі ж вимоги містяться у відомчому нормативному акті - Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1376 від 06.11.2015 року, що зареєстрована у Міністерстві юстиції України 01.12.2015 року №1496/27941.
В іншому випадку, застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень. Такі ж правові висновки зазначені і в рішенні Конституційного Суду України по справі № 23-рп/2010 від 22.12.2010 року.
Згідно з ч. 3 розділу 2 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 6 листопада 2015 року № 1376, якщо під час винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення й адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа органу поліції зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до статті 256 КУпАП, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 КУпАП.
Працівниками поліції на місці начебто вчинення позивачем правопорушення протоколу не складалось, позивача із ним не ознайомлювали.
Крім того, оскаржувану постанову фактично виготовлював та роздрукував поліцейський, який жодного разу так і не представився позивачу.
Також слід відмітити, що «поліцейським» ПРИ винесені постанови грубо порушено процедуру РОЗГЛЯДУ адміністративної справи, передбачену ст. ст. 278. 279 КУпАП (не було оголошено, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, не роз'яснено права і обов'язки, не відібрано пояснення водія (не надано можливості їх надати!. не досліджено доказів і не вирішено клопотань.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинуваченні не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Ця норма розповсюджується й на справи про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 року по справі «Лавентес проти Латвії» та від 08.02.2011 року по справі «Берктай проти Туреччини» наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій».
Окрім цього, згідно з рішенням Конституційного суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010, яке є обов'язковим до виконання на території України, фактичні дані або будь-які інші докази, одержані в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо, є неналежними доказами.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (параграф 34 рішення у справі Тейксейра де Кастро проти Португалії від 9 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі Шабельника проти України від 19 лютого 2009 .року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканність, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції, на недоторканність житла (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
Зважаючи на наведене необхідно зазначити, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до Суб'єкта владних повноважень.
У контексті наведеного слід відмітити., що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішенні має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції! при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Відповідно до ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Відповідно до ст. 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Разом з тим, словосполучення «на місці вчинення правопорушення» та «за місцем його вчинення» не є тотожними та мають різне цільове спрямування.
Так, відповідно до Рішення Конституційного суду України від 26 травня 2015 року №5-рп/2015 «Аналіз положень глави 22 Кодексу в системному зв'язку з положеннями його глави 17 вказує на те, що підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення з місцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться у статтях 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Зокрема, словосполучення «за місцем його вчинення», застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України».
Частина 3 ст. 258 КУпАП передбачає, що працівник патрульної поліції може винести постанову на місці вчинення правопорушення, тобто на місці зупинки транспортного засобу. Проте, постанова не може бути винесена без розгляду адміністративної справи. Постанова щодо притягнення особи до відповідальності виноситься за результатами розгляду справи.
Ч. 3 ст. 258 КУпАП України вказує на те, що працівник патрульної поліції повинен дотримуватись вимог ст. 283 КУпАП України, яка зазначає, що постанова виноситься тільки за результатами розгляду справи.
Ч. 5 ст. 258 КУпАП вказує, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Разом з тим, стаття 276 КУпАП вказує, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, тобто за місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення. В даному випадку, за адресою: м. Львів, Перфецького, 19, де розташоване Управління патрульної поліції. Проте, відповідач положень закону не дотримався та розглянув справу на місці зупинки транспортного засобу.
Розглянувши справу на місці зупинки транспортного засобу, поліцейський не дав можливості позивачу (водію) скористатися своїми правами, передбаченими ст. 268 КУпАП України у повному обсязі, проігнорував вимоги ч. 2 ст. 33 КУпАП України. Розгляд справи на дорозі, на місці зупинки транспортного засобу, унеможливило виконання вимог ст. 245 КУпАП України щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
Здійснюючи розширений аналіз ч. 4 ст. 129 Конституції України принципу змагальності та рівноправності сторін у судочинстві - обов'язок доведення законності застосування адміністративного стягнення, лежить на органі (посадовій особі), який виніс оскаржуване рішення.
Частиною 2 ст. 286 КАС України визначено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах Про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Виходячи із норм, викладених у ст. 77 КАС України, встановлено, що за загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. При розгляді справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод та інтересів.
З огляду на такі факти просить винести рішення, яким скасувати постанову серії ЕАО №4560571 від 30 липня 2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП та провадження в справі про адміністративне правопорушення закрити.
В судове засідання, яке було призначене на 30 вересня 2021 року позивач ОСОБА_1 та його адвокат Микита Т.В. не з'явились та позивач подав заяву з проханням розглядати справу без його та його представника участі.
Відповідачі в судові засідання, які призначались на 06 вересня 2021 року о 11.30 год., та 30 вересня 2021 року о 12.30 год., жодного разу не з'явились, хоч про час і місце розгляду справи повідомлялись в установленому порядку, та не надіслали на адресу суду відзиву чи письмового заперечення на адміністративний позов.
У відповідності до положень ч.4 ст. 229 КАС України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання 30 вересня 2021 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши дійсні обставини справи, права та обов'язки сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення з наступних підстав.
У відповідності до ч.1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з приписами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
У відповідності до ч.2 ст. 122 КУпАП, порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балі.
В судовому засіданні встановлено, що 30 липня 2021 року службовою особою - інспектором Золочівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області Муравель Т.Б. було винесено оскаржувану постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕАО №4560571, згідно з якою позивач ОСОБА_1 був визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП, та притягнутий до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 340,00грн.
В цій постанові, зокрема, зазначено, що водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Тоуоtа Аuris», д.н.з. НОМЕР_1 , 30 липня 2021 року о 13.44 год по вул.Львівській, 65 у м. Золочів, порушив вимоги дорожньої розмітки 1.1 «вузька суцільна лінія», чим порушив п. 8.5.1 ПДР, скоївши адміністративне правопорушення, яке передбачено ч.1 ст. 122 КУпАП.
Вищевказані обставини підтверджуються даними, які зазначені в адміністративному позові та копією вищевказаної постанови в справі про адміністративне правопорушення серія ЕАО №4560571 від 30 липня 2021 року.
Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення адміністративного правопорушення, зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане правопорушення.
Згідно до ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, враховуючи, що відповідач в судові засідання жодного разу не з'явився та ним не надано до суду належних та допустимих доказів спростування позовних вимог позивача, а тому позовні вимоги про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення є обґрунтованими, законними, тому суд дійшов до висновку про їх задоволення. Крім того, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень до судового засідання не надано переконливих доказів правомірності свого рішення в частині призначеного адміністративного стягнення, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст.247 КУпАП.
Таким чином, враховуючи, що відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів спростування позовних вимог позивача, позовні вимоги про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення є обґрунтованими, законними, тому суд дійшов до висновку про їх задоволення.
Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 9, 10, 72, 73, 74, 75, 77, 229, 242, 243, 244, 245, 246, 286 КАС України, ст. ст. 9, 14-1, 247, 251, 254, 256, 268, 278, 280, 287, 288, 289, 293 КУпАП, суд,
Позов задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕАО №4560571, яка винесена інспектором Золочівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області Муравель Тарасом Богдановичем 30 липня 2021 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення на адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн. (триста сорок гривень) за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП, та провадження в справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Рішення може бути повністю або частково оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Суддя В. І. Кавацюк