печерський районний суд міста києва
Справа № 757/20426/21-к
20 травня 2021 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за скаргою ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Печерського УП ГУ НПУ м. Києва, яка полягає у неповернені майна, вилученого під час проведення обшуку, в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №42019101060000060, -
16.04.2021 до Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Печерського УП ГУ НПУ м. Києва, яка полягає у неповернені майна, вилученого під час проведення обшуку, в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №42019101060000060.
В обґрунтування доводів та вимог скарги зазначено, що 22.04.2020 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01.04.2020 було проведено обшук, за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого було вилучено - ноутбук "Samsung" model NP-R58Y, s/n ET5793HQ900697K із зарядним пристроєм.
Так, заявник вказує, що зазначений ноутбук був вилучений безпідставно, а він є необхідний для ОСОБА_3 , оскільки вона використовувала його у навчальних цілях для малолітнього сина, так як, на даний час встановлено ряд карантинних заходів, зокрема, дистанційне навчання для школярів. Таким чином, дане питання передбачає використання комп'ютерної техніки з виходом в інтернет, однак через відсутність ноутбука син заявника позбавлений можливості дистанційного навчання.
З врахуванням зазначених обставин, заявник просить суд повернути зазначене майно, оскільки на думку заявника, воно не має статусу тимчасово вилученого майна., а тому підлягає поверненню.
Особа, що подала скаргу подала заяву про те, що скаргу підтримує, просить задовольнити та провести розгляд даної скарги без фіксування технічних засобів.
Слідчий у судове засідання не з'явився, про розгляд скарги повідомлений належним чином.
Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду скарги слідчим суддею не здійснювалась.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутність слідчого, на підставі наданих доказів.
Вивчивши скаргу, дослідивши матеріали провадження, заперечення прокурора, приходжу до наступного висновку.
За своїм змістом подана скарга направлена на повернення вилученого майна у ході проведеного обшуку, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.
Судовим розглядом встановлено, що слідчим відділом Печерського УП ГУ НП в м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42019101060000060 від 05.03.2019 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.
Ухвалою слідчого судді від 01.04.2020 в рамках справи №757/13866/20-к було надано дозвіл а проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у житловій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві приватної спільної часткової власності належить ОСОБА_5 , з метою відшукання та вилучення: блокнотів, робочих записів, чернеток, договорів, медичних документів з приводу можливості «фіктивних» дружин мати дітей, документів, що стосуються включення до програми сурогатного материнства, листів, переписки з іншими фігурантами кримінального провадження щодо продажу малолітніх дітей громадянам Китайської Народної Республіки за допомогою електронної пошти та програм для спілкування через мережу Інтернет (Skype, Viber), що міститься на магнітних носіях; комп'ютерної техніки, що використовувалась для створення документів, клієнтської бази, відеозаписів, які знаходяться на носіях інформації, банківських карток, на які здійснювалось перераховання коштів під час вчинення кримінального правопорушення, грошових коштів, здобутих за викладених в фабулі кримінального провадження обставин.
Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Частиною 2 ст. 168 КПК України визначено, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Згідно з ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.
Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.
Згідно із ч. 1 ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених ст. ст. 160-166, 170-174 цього Кодексу.
Обов'язковою обставиною, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину. Обов'язок доведення існування зазначеної умови КПК України покладає на слідчого та/або прокурора, а обов'язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги.
У разі відсутності підстав вважати вилучене майно таким, що містить інформацію про факти підготовки, координування спланованих дій та вчинення кримінальних правопорушень, тобто, що є предметом кваліфікації у кримінальному провадженні - вони мають бути повернуті власнику.
Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Дана стаття Конституції України визначає, що конфіскація майна може бути заснована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Разом з тим, слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Така позиція також узгоджується із частиною 5 статті 9 КПК України, відповідно до якої кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Так, при винесенні даного рішення слідчий суддя приймає до уваги, що обов'язок доведення існування, тієї обставини, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, КПК України покладає на слідчого та/або прокурора, а обов'язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги, а також враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Так, вбачається, що при проведенні обшуку, що підтверджується копією протоколу обшуку від 22.04.2020, у ОСОБА_3 було вилучено ноутбук "Samsung" model NP-R58Y, s/n ET5793HQ900697K із зарядним пристроєм, тобто з моменту вилучення даного майно пройшов рік. Заявник немає процесуального статусу у кримінальному провадженні, ораном досудового розлідуванння не надано доказів, чи проводиться експертиза, які її результати, чи є необхідність у даному ноутбуці в рамках кримінального провадженя та чи є воно предметом вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що ноутбук та зарядний пристрій, які були вилучені не мають відношення до кримінального провадження, таким чином вони мають статус тимчасово вилученого майна, а протилежного строною обвинувачення не було довоено.
Щодо інших вимог ОСОБА_3 , слідчий суддя вважає, що вони не підтягаєть задоволенню, так як, вони не можуть бути предметом розгляду слідчим суддею, оскільки таке оскарження не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, що регламентовано положеннями Глави 6 цього Кодексу.
Відтак, скарга підлягає частковому задоволенню.
Окрім цього, при написанні повного тексту ухвали, слідчий суддя виявив технічну описку в другому абзаці резолютивної частини ухвали, а саме: помилково зазначено слово «мого».
З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, про виправлення описки та вірне писання другого абзацу у резолютивній частині ухвали.
Керуючись ст. ст. 100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,-
Скаргу - задовольнити частково.
Зобов'язати слідчого Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження № 42019101060000060, негайно повернути ОСОБА_3 , вилучене майно, під час обшуку 22.04.2020 року, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- ноутбук "Samsung" model NP-R58Y, s/n ET5793HQ900697K із зарядним пристроєм.
В іншій частині вимоги скарги залишити без задоволення.
Ухвала слідчого судді не може бути оскаржена, набирає законної сили з моменту її оголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_1