Справа № 296/7297/20
2/296/1041/21
"23" вересня 2021 р. м.Житомир
Корольовський районний суд м. Житомира у складі:
головуючого судді Маслак В.П.,
при секретарі судових засідань Рабчинській Я.В.,
за участі позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
У серпні 2020р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 42446,97 грн.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказав на те, що 20.05.2017р. ним було надано позику ОСОБА_2 в сумі 32900 грн., що підтверджується розпискою. Відповідно до розписки позика мала бути повернута у строк до 01.09.2017р. На момент пред'явлення позову відповідач суми позики не повернув, в зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача крім суми позики 32900 грн., інфляційні збитки у розмірі 6593,16 грн. та 2953,81 грн. - 3% річних.
Позивач в засіданні суду позов підтримав та просив його задовольнити.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що грошове зобов'язання виконав у повному обсязі, кошти позивачу повернув .
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Згідно розписки від 20.05.2017р., оригінал якої міститься в матеріалах справи (а.с.35), відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 32900 грн., які зобов'язався повернути до 01.09.2017р.
У вказаній розписці зазначено дату її складення, особу позикодавця та позичальника, суму позики, строк, на який вона надається, та обов'язок позичальника повернути кошти, отримані в борг. На цій розписці міститься підпис позичальника.
В зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 грошового зобов'язання, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи питання на предмет задоволення позову, суд враховує наступне.
Ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором; позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок
При цьому, наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно положень ст.545 ЦК України свідчить, що зобов"язання з повернення позики не виконано.
Дана позиція відображена в постанові Верховного Суду від 26.09.2019р. по справі №295/455/16-ц.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
У позивача ОСОБА_1 знаходиться оригінал розписки від 20.05.2017 року, у якій не зазначено про повернення отриманої позичальником ОСОБА_2 суми позики, що свідчить про невиконання відповідачем грошового зобов'язання.
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу, що становить 32900 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні полощення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 має грошове зобов'язання перед позивачем.
З огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов'язання, у позивача виникло право на стягнення інфляційних та 3% річних від суми боргу відповідно до статті 625 ЦК України.
Перевіривши шляхом математичного обрахунку наданий позивачем розрахунок, суд приходить до висновку про його арифметичну вірність та необхідність задоволення позову в частині стягнення з відповідача 6593,16 грн. інфляційних збитків та 2953,81 грн. 3% річних.
Зважаючи на викладене, позов підлягає задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 32900 грн. боргу, 6593,16 грн. інфляційних, 2953,81 грн. 3% річних.
На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.
Керуючись статтями 10, 12, 13, 19, 81, 141, 247, 263-265, 280-283 ЦПК України, -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 32900грн. боргу, 6593,16грн. інфляційних, 2953,81грн. 3% річних, 840,80грн. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м.Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий суддя В. П. Маслак