28 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/1840/19 пров. № А/857/10280/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Довгополова О.М.,
суддів Святецького В.В., Ільчишин Н.В.,
з участю секретаря судового засідання Кардаш В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
суддя (судді) в суді першої інстанції - Боршовський Т.І.,
час ухвалення рішення: 18:43:37,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення: 02.04.2021,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі - ГУ ДПС в Івано-Франківській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.06.2019 №№ 0013801306, 0013561306, 0013591306, 0013641306, 0013791306, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 06.08.2019 № Ф-0017221306 та рішення про застосування штрафних санкцій від 19.06.2019 № 0013621306.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області № 0013641306 від 19.06.2019. В задоволенні решти позову відмовлено. Cтягнуто на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код - 43142559, вулиця Незалежності, 20, місто Івано-Франківськ, 76018) 1 (одну) гривню судових витрат по сплаті судового збору та 1 (одну) гривню 20 копійок судових витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення мотивоване тим, що у зв'язку із заниженням позивачем показників чистого оподатковуваного доходу, який є об'єктом оподаткуванням податком на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, податком на додану вартість, а також нарахування військового збору та єдиного внеску, відповідач правомірно прийняв податкові повідомлення-рішення. У відповідача не було підстави для нарахування позивачу податковим повідомленням-рішенням № 0013641306 від 19.06.2019 адміністративного штрафу на загальну суму 170,00 грн, оскільки відсутні докази використання позивачем в своїй господарській діяльності нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 .
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, відповідач та позивач подали апеляційні скарги.
Відповідач вважає, що суд не досліджував обставини, на які посилався відповідач, просить його скасувати в частині задоволення позову та в задоволенні позову в цій частині відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що перевіркою встановлено, що відомості щодо використання об'єктів згідно повідомлення за формою 20-ОПП до контролюючого органу не надходили, чим порушено п. 63.3 ст. 63 ПКУ, у зв'язку з чим посадовою особою відповідача правомірно прийнято ППР від 19.06.19 №0013641306 та застосовано штрафну санкцію до позивача у розмірі 170 грн.
Позивач вважає, що рішення прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом не враховано, що відповідачем у ході проведення перевірки взаємовідносини між вантажовідправниками та покупцями- нерезидентами взагалі не досліджувались та не були предметом перевірки, відтак не стосуються предмету доказування у даній справі.
Звертає увагу суду, що згідно п.187.1 ст. 187, пп. 195.1.3 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, у позивача відсутній обов'язок декларування та сплати ПДВ за ставкою 20% за датою надходження коштів на суми, які надійшли експедитору за організацію операцій з постачання послуг з міжнародного перевезення вантажів.
Зазначає, що розрахунок податкових зобов'язань ПДВ представлений представником відповідача та взятий до уваги судом, не відповідає ані первинним бухгалтерським документам, ані вимогам Податкового кодексу України, ані даним єдиного реєстру податкових накладних та податкових декларацій з податку на додану вартість.
Вважає, що висновки суду про те, що недоліки акту перевірки мали несуттєвий характер, та не спотворили висновків, зроблених за результатами перевірки, є безпідставними. Судом помилково зазначено, що кошти були отримані позивачем від фізичних осіб не на оплату послуг з міжнародних перевезень вантажів зазначених у відповідних СМR, а тому є доходом платника податків, який підлягає оподаткуванню згідно діючого законодавства України.
Крім того, зазначає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних рішень, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України, частиною другою статті 2, частинами першою-другою статті 78 КАС України.
Покликається на те, що судом безпідставно зазначено про відсутню можливість встановити відповідність осіб, зазначених у банківських виписках, реальним платникам таких коштів, а також чи такі особи були замовниками транспортних послуг.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець 04.02.2000, основний вид діяльності: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
На підставі наказу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 03.05.2019 № 705, направлень від 06.05.2019 № 704 Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області в період з 07.05.2019 по 15.05.2019 проведено документальну позапланову виїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість, єдиного податку, податку на доходи фізичних осіб, військового збору, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за період з 01.01.2017 по 31.12.2018.
За наслідками проведеної перевірки складено акт за № 446/09-19-13-06/ НОМЕР_1 від 22.05.2019, згідно висновків якого встановлено такі порушення:
- Пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України в частині ненадходження відомостей щодо використання зазначених об'єктів згідно форми 20-ОПП до контролюючого органу;
- Підпункту 44.1, підпункту 44.3 статі 44, пункту 177.10 статті 177, пункту 296.1 статті 296 Податкового кодексу України, позивачем не надана до перевірки Книга обліку доходів і витрат в періоді, який підлягав перевірці;
- Статті 164, пункту 177.1, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на доходи фізичних осіб, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в загальній сумі 550428,45 грн в т.ч. за 20І7 рік в сумі 142229,70 грн, за 2018 рік в сумі 408198,75 грн;
- Частини 4 статті 4, частини 2, частини 5 статті 7, частини 6 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого не нараховано та не перераховано до бюджету єдиного внеску із суми нарахованого чистого оподатковуваного доходу за січень-травень 2017 року в сумі 32494,00 грн;
- Пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 602784,00 грн, в тому числі за 2017 рік - 161577,00 грн та за 2018 рік - 441207,00 грн;
- Пункту г) підпункту 198.5 Податкового Кодексу України, у результаті чого було завищено суму від'ємного значення що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21) за 2018 рік на суму 1260,00 грн;
- Підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України, в результаті чого недоутримано та не перераховано до бюджету військового збору з чистого оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності в загальній сумі 45869,03 грн, в тому числі за 2017 рік в сумі - 11852,47 грн, та за 2018 рік в сумі 34016,56 грн (том 1, а.с. 41-76).
05.06.2019 позивач подав в Головне управління ДФС в Івано-Франківській області заперечення № 05/06 на акт перевірки № 446/09-19-13-06/2863909136 від 22.05.2019 (том 1, а.с. 78-93). До вказаного заперечення долучив копії актів виконаних робіт, копію акту звірки зв 2017-2018 роки та оборотно-сальдові відомості за 2017-2018 роки.
14.06.2019 відповідач листом № 2891/10-09-19-13-06-17 надав позивачу відповідь на заперечення, згідно якої висновки викладені в акті перевірки № 446/09-19-13-06/2863909136 від 22.05.2019 залишено без змін.
На підставі вищевказаного акту перевірки № 446/09-19-13-06/2863909136 від 22.05.2019, відповідачем 19.06.2019 прийнято податкові повідомлення-рішення:
- № 0013801306, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 753480,00 грн, з яких 602784,00 грн за основним зобов'язанням та 150696,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (том 1, а.с. 96-98);
- № 0013561306, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 688035,56 грн, з яких 550428,45 грн за основним зобов'язанням та 137607,11 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (том 1, а.с. 99-101);
- № 0013591306, яким збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору на загальну суму 57336,29 грн, з яких 45869,03 грн за основним зобов'язанням та 11467,26 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (том 1, а.с. 102-104);
- № 0013791306, яким визначено суму завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового ) періоду податку на додану вартість, - 1260,00 грн;
- № 0013564306, яким нараховано адміністративні штрафи на загальну суму 170,00 грн (том 1, а.с. 105-106);
- вимогу № Ф-0013641306 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 32494,00 грн (том 1, а.с. 109-106);
- рішення про застосування штрафних санкцій № 0013621306 на суму 6498,80 грн (том 1, а.с. 107-108).
09.08.2019 позивач подав до Державної податкової служби України скаргу в порядку адміністративного оскарження на вищевказані податкові повідомлення-рішення, рішення та вимогу від 19.06.2019 (том 1, а с. 112-113).
23.09.2019 Державна фіскальної служба України листом № 41049/6/99-99-11-05-01-25 надала позивачу рішення про результати розгляду скарги, яким залишено без змін вищевказані податкові повідомлення-рішення, рішення та вимогу від 19.06.2019, а скаргу без задоволення (том 1, а. 115-121).
Згідно рішення Державної фіскальної служба України від 01.08.2019 № 36943/6/99-99-11-05-02-25 вимогу № Ф-0013611306 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 32494,00 грн скасовано з процедурних порушень (том 3, а.с. 172-173).
06.08.2019 Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області прийнято нову вимогу № Ф-0017221306 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 32494,00 грн (том 3, а.с. 205).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що відповідає обставинам справи та правильному застосуванню норм матеріального права з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Пунктом 164.1 статі 164 ПК України передбачено, що базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.
Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.
Підпунктом 164.3.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України встановлено, що загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.
Доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу (пункт 177.1 статті 177 ПК України).
Згідно з пунктом 167.1 статті 167 ПК України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Пункт 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов'язані вести облік доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів на митну територію України;
г) вивезення товарів за межі митної території України;
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Пункт 198.5 статті 198 ПК України: платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:
а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;
б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);
в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;
г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов'язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.
З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:
придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання;
придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Пунктом 200.1 статті 200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Пунктом 123.1 статті 123 ПК України передбачено, що вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв'язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Діяння, передбачені пунктом 123.1 цієї статті, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закон № 2464 передбачено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частина 7 статті 5 Закону № 2464 встановлює, що єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 фізична особа - підприємець ОСОБА_1 від фізичних осіб згідно виписок банку отримував кошти для здійснення транспортних перевезень. Частину з отриманих коштів позивач перераховував на Товариство з обмеженою відповідальністю «Шум-Транс», а іншу частину залишав собі як експедиторську винагороду. Контролюючий орган встановив, що відповідно до отриманих CMR по Товариству з обмеженою відповідальністю «Шум-Транс» такі фізичні особи не є замовниками послуг та їм не надавалися жодні послуги з транспортного експедирування товару.
Згідно банківських виписок на розрахунковий рахунок в банку позивача за 2017-2018 роки поступило коштів за транспортні послуги в сумі 3125550,00 грн, внаслідок чого занижено оподаткований чистий дохід в сумі 3057935,83 грн, що виникло внаслідок не включення суми отриманого доходу за транспортні послуги, чим порушено підпункт 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, статті 177 ПК України.
Разом з тим, як встановлено судом, представник позивача зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Шум-Транс» як перевізник (замовник) та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 як експедитор в період з 01.01.2017 по 31.12.2018 уклали договори транспортного експедирування та перевезення вантажів автомобільним транспортом (т. 1, а с. 123-249, т. 2, а.с. 1-150), згідно яких замовник замовляє, а експедитор за винагороду надає послуги з організації перевезень вантажів автомобільним транспортом у міських, міжміських і міжнародних автомобільних сполученнях. Експедитор на виконання доручення замовника та за його кошти укладає від свого імені договори на придбання транспортних чи транспортно-експедиційних послуг у третіх осіб з метою фактичного виконання перевезення, виступаючи таким чином посередником між замовником перевезення вантажу та виконавцем перевезення.
Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, акти, накладні тощо), видані експедитором, суб'єктами господарювання, котрі залучались до виконання договору.
Експедитор здійснює оплату суб'єктам господарювання, які залучались до виконання договору з коштів, що надходять від замовника, за винятком суми своєї винагороди. Ці кошти є транзитними для експедитора та не є його власністю і доходом. Плата (винагорода) експедитора визначається різницею між вартістю перевезення, погодженою з замовником і з перевізником/виконавцем, експедитором/виконавцем.
Розрахунки із експедитором здійснюються відповідно до законодавства України. Замовнику надаються оригінали документів: рахунків-фактур, товаро-транспортної накладної (СMR чи ТТН) із відміткою вантажоодержувача котра свідчить про отримання ним вантажу, акту виконаних робіт.
На підтвердження виконання вищевказаних договорів транспортного експедирування та перевезення вантажів автомобільним транспортом представник позивача надав суду відповідні СMR та акти виконаних робіт (наданих послуг) (т. 2, а.с. 151-251, т. 3, а.с. 1-117, т. 6, а.с. 35-253), рахунки-фактури (т. 5, а.с. 63-250, т. 6, а.с. 1-34).
Представник позивача зазначив, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 виписував дві податкові накладні замовнику перевезення: першу на вартість наданих такому замовнику експедиторських послуг (отриманої винагороди) з нарахуванням ПДВ за основною ставкою, та другу - на вартість послуг з міжнародного перевезення з нарахуванням податку на додану вартість за нульовою ставкою, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Представник позивача вказав, що частину з отриманих коштів фізична особа - підприємець ОСОБА_1 перераховував ТОВ «Шум-транс», а іншу частину залишав собі як експедиторську винагороду.
Вищевказані операції фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відображені в деклараціях з податку на додану вартість (т. 4, а.с. 7-190).
Представник позивача надав суду виписки по банківському рахунку № НОМЕР_2 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, згідно якої встановлено, що на банківський рахунок в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надходили кошти від замовників - фізичних осіб за транспортно-експедиційні послуги через банківські установи з таких банківських рахунків: НОМЕР_3 , МФО 325213, ПАТ «ВІЕС БАНК»; НОМЕР_4 , МФО 339500, АТ «ТАСКОМБАНК»; НОМЕР_5 , МФО 339500, АТ «ТАСКОМБАНК»; НОМЕР_6 , МФО 305299, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (т. 3, а.с. 236-252).
З метою перевірки обставин оплати коштів саме від фізичних осіб, вказаних як платників коштів, оскільки оплата від різних фізичних осіб проводилася з одних і тих самих рахунків, суд першої інстанції ухвалою від 11.02.2020 витребував в Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» інформацію: кому належать банківські рахунки: 1) НОМЕР_3 , який був відкритий в ПАТ «ВІЕС БАНК»; 2) НОМЕР_4 ; 3) НОМЕР_5 ; а також витребував в Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» інформацію: кому належить банківський рахунок НОМЕР_6 .
Згідно відповіді Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» від 21.02.2020 № 871/47-БТ банківські рахунки: 1) НОМЕР_3 , який був відкритий в ПАТ «ВІЕС БАНК»; 2) НОМЕР_4 ; 3) НОМЕР_5 , не є клієнтськими рахунками, а транзитні рахунки банку для обліку іншої кредиторської заборгованості за прийняті платежі (т. 7, а.с. 57).
Відповідно до відповіді Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» від 24.02.2020 № 20.1.0.0.0/7-20200220/4037 банківський рахунок НОМЕР_6 є транзитним рахунком банку (т. 7, а.с. 68).
З метою перевірки відомостей про те, що ТОВ «Шум-транс» здійснювало перевезення за замовленнями фізичних осіб, суд першої інстанції ухвалою від 27.02.2020 витребував в Товариства з обмеженою відповідальністю «САНДЕРС-ВИНОГРАДІВ» (як відправника) інформацію по таких міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR): № 284505; № 284595; № 033149; № 234185; № 033103; № 284385; № 033104; № 0176304; № 234363; № 17-45006005; № 032406; № 9354623; № 284516; № 002428; № 002431; № 35815; № 002434; № 002429; № 284561; № 002430; № 002433; № 002436; № 8369533; № 002430; № 002438; № 002452; № 002454; № 002442; № 002449; № 002462; № 002457; № 002470; № 002462; № 002473; № 002468; № 002465; № 032442; № 002469; № 002482; № 008169403; № 002471; № 802-577324; № 002490; № 109353; № 002477/А; № 002466; № 002487; № 002484; № 002476; № 671423; № 671427; № 9002904306; № 002484; № 671422; № 7; № 671429; № 671426; № 671433; № 002491; № 671434; № 002497; № 284541; № 671436; № 671424; № 415244/060557; № 671432; № 11; № 671447; № 80380728; № 002499; № 671431; № 671444; № 065605; № 671459; № 671457; № 1964693; № 671428; № 671451; № 4893203; № 671453; № 671430; № 671426; № 671454; № 671443; № 671449; № 671465; № 033170; № 671464; № 671482; № 1889437; № 033171; № 671500; № 671476; № 671485; № 671493; № 671497; № 671472; № 284513; № 002464; № 671514; № 671505; № 671456:
Згідно листами від 30.09.2020 за № 222, від 13.11.2020 за № 251, від 07.12.2020 за № 270 Товариство з обмеженою відповідальністю «САНДЕРС-ВИНОГРАДІВ» повідомило суд, що не було власником відправленого вантажу, який вказаний у вищезазначених CMR. Власником вантажу (готової продукції) є фірма «Sanders.eu GmbH». Товариство з обмеженою відповідальністю «САНДЕРС-ВИНОГРАДІВ» на підставі укладеного з вказаним нерезидентом договору № 8/2011 від 25.10.2011, додаткової угоди № 700 від 25.04.2017 здійснювало виробництво товару з наданої ним давальницької сировини. Вказує, що виступало виключно відправником цього вантажу. Також Товариство з обмеженою відповідальністю «САНДЕРС-ВИНОГРАДІВ» не доручало будь-яким фізичним особам замовлення транспортно-експедиційних послуг щодо вантажу, який вказаний у вищевказаних CMR, та не укладало жодних договорів про надання транспортно-експедиційних послуг щодо цього вантажу. Також вказує, що не перебувало в господарських відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Шум-транс» щодо перевезення вантажу, який вказаний у вищезазначених CMR. Товариство з обмеженою відповідальністю «САНДЕРС-ВИНОГРАДІВ» видавало для перевезення товар, вказаний в SMR, на підставі безпосередніх розпоряджень та вказівок замовника - фірма «Sanders.eu GmbH», виключно для завантаження на транспортний засіб вказаного фірмою «Sanders.eu GmbH» перевізника - Товариству з обмеженою відповідальністю «Шум-транс» в особі уповноваженого водія, підпис якого, та печатка перевізника, є на таких CMR (т. 7, а.с. 98, а.с. 226-227, т. 8, а.с. 52-123).
Також 22.10.2020 судом першої інстанції постановлено ухвали про витребування інформації від підприємців ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , від ДП «Мукачівське лісове господарство», від ТОВ «Блага Інвест», ТОВ «Сандерс Виноградів», ТОВ «Уніплит», ДП «Вигодське лісове господарство», які вказані як відправники у відповідних CMR.
ДП «Мукачівське лісове господарство» листом № 195 від 05.11.2020 повідомило суд, що згідно контракту № 06/2018 від 01.06.2018, укладеного з фірмою U-svit s.r.o Cловаччина, здійснило вказаному нерезиденту поставку дров колотих на умовах FCА Україна. ДП «Мукачівське лісове господарство» не має відношення до транспортування продукції, оскільки за транспорт та всі операції з перевезення продукції відповідав покупець (т. 7, а.с. 177).
Приватний підприємець ОСОБА_4 листом від 13.11.2020 повідомив суд, що є власником вантажу, вказаного в SMR № 671500; № 671472; транспортуванням вантажу займався покупець; товар передано в присутності представника перевізника Товариства з обмеженою відповідальністю «Шум-Транс» та в присутності представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (т. 7, а.с. 188).
ТОВ «Блага Інвест» листом № 10/11 від 10.11.2020 повідомило, що є власником вантажу, зазначеного в СМR 671423. Товар постачався автомобільним транспортом за рахунок покупця та переданий представнику покупця (т. 7, а.с. 201).
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 на запит щодо операцій по SMR 671505, листом, який надійшов на адресу суду 16.11.2020, повідомив, що він здійснив експортну операцію на умовах FCА згідно контракту № 1 DE від 20.11.2018, інвойсу № 18 від 05.12.2018, та оформлено митну декларацію. Замовником транспортно-експедиційних послуг була фірма отримувач вантажу - Tevs, а ОСОБА_2 не приймав участі в замовленні транспорту. Під час завантаження товару був присутній представник фірми покупця, який і отримав після митного оформлення весь необхідний пакет документів (т. 7, а.с. 209-210).
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 листом від 11.11.2020 щодо операцій, вказаних в CMR: № 002464; № 671468; № 671443; № 671476; № 671493; № 284518; № 184274, повідомив суд, що жодних договорів та доручень з приводу транспортування вантажів ні з ким не підписував, оскільки замовленням транспорту займався замовник вантажу через словацьку логістичну компанію (т. 7, а.с. 220-222).
ДП «Вигодське лісове господарство» на запит щодо операцій по CMR № 03317, листом № 639 від 27.11.2020 повідомило суд, що є власником товару, вказаного в накладній; здійснило експортну операції на умовах FCА по контракту, укладеному з s.r.o Usvit. ДП «Вигодське лісове господарство». Товариство з обмеженою відповідальністю «Шум-Транс» та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не є контрагентами ДП «Вигодське лісове господарство» (т. 7, а.с. 223, т. 8, а.с. 28-35).
ТОВ «Уніплит» листом № 14/2114А від 13.11.2020 повідомило суд, що є власником вантажу, вказаного в CMR: № 671457; № 671466; № 671464; № 033171; було відправником товару на експорт покупцю - Easework Systems LP (Канада). Транспортна логістика постачань організована повністю покупцем; реквізити перевізника надані безпосередньо покупцем (т. 8, а.с. 2).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Шум-Транс» в поясненнях від 09.12.2020, наданих на адвокатський запит ОСОБА_5 , вказало, що по вказаних судом вище по тексту номерах SMR, надало за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 послуги перевезення вантажу автомобільним транспортом по міжнародному сполученню за замовленням експедитора - ФОП ОСОБА_1 . Вказане Товариство зазначило про те, що воно не перебувало в фінансово-господарських відносинах ні з вантажовідправниками, ні з вантажоодержувачами, вказаними в SMR. Також вказане товариство підтвердило дійсність долучених ФОП ОСОБА_1 до позовної заяви договорів, актів виконаних робіт. Надало суду акт звірки від 05.02.2019 про відсутність заборгованості між Товариством з обмеженою відповідальністю «Шум-Транс» та ФОП ОСОБА_1 . Вказало, що не отримувало від контролюючих органів запитів щодо вказаних операцій з ФОП ОСОБА_1 (т. 8, а.с. 126-136).
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Статтею 1 цього ж Закону передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, як вірно зазначено судом, відомості, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, є обов'язковими реквізитами первинних документів, які надають змогу ідентифікувати особу. Відсутність таких даних у документах відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» свідчить про неналежність таких первинних документів.
Окрім цього, Верховний Суд в постанові від 24.06.2020 в справі № 826/7436/18 зазначив, що відсутність в документі посади і прізвища особи, відповідальної за здійснення господарської операції правильність її оформлення, як обов'язкового реквізиту (елементу) первинного документу, не може кваліфікуватися як незначний (неістотний) недолік.
Як встановлено судом, згідно банківських виписок на розрахунковий рахунок в банку позивача за 2017-2018 роки поступили кошти за транспортні послуги від фізичних осіб без зазначення їхніх ідентифікаційних даних, в тому числі реєстраційних номерів облікових карток платників податку на суму 3125550 грн.
За таких обставин, відсутня можливість встановити відповідність осіб, зазначених у банківських виписках, реальним платникам таких коштів, а також чи такі особи були замовниками транспортних послуг.
Суд першої інстанції пропонував представнику позивача забезпечити явку в судове засідання вказаних фізичних осіб та їх допиту як свідків щодо спірних операцій, або надати суду їх контактні дані для їх виклику в судове засідання безпосередньо судом, однак суду було надано пояснення, що ФОП ОСОБА_1 не може забезпечити їх явку, оскільки після надання ним послуг цим фізичним особам більше не перебуває з ними в жодних правовідносинах, та немає такої інформації.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» №1955-IV від 01 липня 2004 року із змінами та доповненнями, клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.
У правовідносинах, що склалися під час перевезення вантажів, відповідно до наданих суду та отриманих ним в ході розгляду справи доказів (CMR, договори транспортного експедирування та перевезення вантажів автомобільним транспортом укладені між позивачем та перевізником, договори транспортного експедирування укладені між позивачем та фізичними особами, акти наданих послуг, банківські виписки, відповіді банківських установ та вантажовідправників на запити суду, зовнішньо-економічні контракти) клієнтами виступали нерезиденти, як сторони у зовнішньо-економічних контрактах. Відповідно до цих контрактів, саме на нерезидентах лежав обов'язок забезпечення (здійснення) перевезення вантажів, які ними придбавалися. Тобто, транспортні витрати згідно зовнішньо-економічних контрактів несли нерезиденти. При цьому дані клієнти нерезиденти не виступали споживачами послуг позивача за договором транспортного експедирування самостійно або через представників фізичних осіб, які зазначені позивачем.
Крім того, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ні позивач, ні зазначені ним фізичні особи не отримували коштів від клієнтів для забезпечення виконання перевезень, вони не діяли від імені клієнтів, клієнти не доручали їм виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг. Такі обставини не мають свого підтвердження поданими позивачем та витребуваними судом доказами.
Враховуючи наведене, вірним є висновок суду першої інстанції, що замовниками послуг з перевезення вантажів на підставі наданих та перерахованих вище CMR виступали саме покупці - нерезиденти на підставі зовнішньо-економічних контрактів. Відповідно на замовниках (покупцях-нерезидентах) лежав обов'язок по оплаті послуг перевезення вантажів безпосередньо перевізнику чи експедитору з метою пошуку перевізника. Матеріали справи свідчать про те, що покупці нерезиденти не замовляли послуги з перевезення вантажів чи транспортно-експедиторські послуги ні в фізичних осіб, на яких вказує ФОП ОСОБА_1 , ні у самого позивача, та не перераховували йому жодних коштів на оплату таких послуг. Також позивачем суду не подано доказів того, що невстановлені фізичні особи, яких неможливо ідентифікувати, перераховуючи кошти позивачу діяли від імені покупців нерезидентів як замовників послуг з перевезення вантажів.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду, що слід критично сприймати пояснення, надані ТОВ «Шум-транс», підписаних директором вказаного товариства - Шумило Т.І., на запит представника позивача - ФОП ОСОБА_1 .
Разом з тим, як вірно зазначено судом, позивач є зайвою ланкою у правовідносинах, що склалися між виробниками (продавцями) товарів, які являлись вантажовідправниками, нерезидентами, які були одночасно одержувачами (покупцями) товарів та замовниками послуг з перевезення товарів і між перевізником - ТОВ «Шум-транс». Відповідно, первинні документи, а саме: акти виконаних робіт, надані позивачем на підтвердження реальності здійснених господарських операцій, є юридично дефектними. Згідно проаналізованих, наданих позивачем CMR, суду не підтверджено, що саме ті фізичні особи, які перераховували кошти позивачу на оплату перевезення вантажів, виступали замовниками послуг для нерезидентів покупців товарів. Договори транспортного експедирування, укладені між невстановленими фізичними особами та позивачем, акти наданих послуг між ними, досліджувані CMR та банківські виписки, не відображають обставин, які б підтверджували, що такі фізичні особи, перераховуючи кошти Позивачу, діяли від імені чи за дорученням власника вантажу. На противагу зазначеним доказам, відповіді які отримані судом від банківських установ та вантажовідправників - продавців товарів (вантажу, який вказаний в SMR) свідчать, що такі фізичні особи не є замовниками послуг перевезення товарів для покупців нерезидентів.
Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, подані позивачем докази щодо дійсності спірних операцій є неналежні та недостовірні.
Таким чином, кошти були отримані позивачем від фізичних осіб не на оплату послуг з міжнародних перевезень вантажів, зазначених у відповідних CMR, а тому є доходом платника податків, який підлягає оподаткуванню згідно діючого законодавства України.
При цьому, як вірно зазначено судом, внаслідок не включення у повному обсязі суми отриманого доходу за транспортні послуги, позивачем занижено оподаткований чистий дохід в сумі 3057935,83 грн. Частину від отриманих коштів позивачем включено до доходу за 2017 рік в сумі 55335,01 грн. та за 2018 рік в сумі 12279,16 грн. Станом на 01.01.2019 кредиторська заборгованість фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 перед замовниками становила 3125500,00 грн.
Позивачем на частину коштів задекларовано податкові зобов'язання в сумі 1290,00 грн та податковий кредит в сумі 21036,00 грн, а тому сума, яка підлягала до сплати, становить 602784,00 грн.
З огляду на встановлені судом обставини, є безпідставними доводи позивача, викладені в позовній заяві, так і в додаткових письмових поясненнях, щодо неправильного розрахунку відповідачем податкових зобов'язань з ПДВ, оскільки контролюючим органом правильно визначено базу та об'єкт оподаткування та, як наслідок, строк виникнення податкових зобов'язань з ПДВ.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду про безпідставність доводів позивача про неправильний розрахунок відповідачем податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, військового збору та єдиного внеску. Судом встановлено, що відповідачем правильно визначено базу оподаткування для нарахування вказаних грошових зобов'язань (враховано поступлення коштів від фізичних осіб на загальну суму 3125550 грн), та враховано суми задекларованого позивачем в 2017-2018 роках оподаткованого доходу (67614,17 грн). Посилання позивача на відповідь № 8 від 08.05.2019, надану під час перевірки, не спростовує таких висновків, оскільки не містить деталізованого розрахунку сум, задекларованих позивачем в 2017-2018 році. Це ж стосується й доводу про включення до доходу власних коштів позивача. Отже, позивачем не спростовано правильності розрахунку відповідачем оподаткованого доходу у вказаний період в розмірі 3057935,83 грн. Зрештою, твердження позивача про те, що витрати експедитора на оплату послуг перевізника склали 3079400 грн, а не 3057935,83 грн, спростовуються висновками суду про те, що фактично операції між позивачем та ТОВ «Шум-Транс» не відбувались.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у зв'язку із заниженням позивачем показників чистого оподатковуваного доходу в загальній сумі 3057935,83 грн., який є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, податком на додану вартість, а також нарахування військового збору та єдиного внеску, відповідач правомірно прийняв 19.06.2019 податкові повідомлення-рішення: № 0013801306, № 0013561306, № 0013591306, № 0013791306, вимогу 06.08.2019 № Ф-0017221306, рішення про застосування штрафних санкцій № 0013621306.
Щодо податкового повідомлення-рішення № 0013641306 від 19.06.2019 слід зазначити наступне.
За порушення пункту 63.3 статті 63 ПК України в частині ненадходження відомостей щодо використання зазначених об'єктів згідно форми 20-ОПП до контролюючого органу, відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 0013641306 від 19.06.2019, яким нараховано адміністративні штрафи на загальну суму 170,00 грн. (том 1, а.с. 105-106).
Відповідно до пункту 63.3 статті 63 ПК України одним зі способів податкового контролю є контроль за місцем розташування як платника податків, так і об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку)
Об'єктом оподаткування відповідно до пункту 22.1 статті 22 ПК України можуть бути майно, товари, доход (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, із наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Для здійснення такого податкового контролю застосовується Порядок обліку платників податків і зборів, затверджений наказом Міністерства фінансів України 09 грудня 2011 року № 1588.
Порядок обліку платників податків і зборів передбачає, що платник податків зобов'язаний повідомляти про об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням до контролюючих органів за основним місцем обліку.
Згідно з пунктом 8.1 розділу VIII Порядку обліку платників податків і зборів платник податків зобов'язаний повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку у порядку, встановленому розділом VIII Порядку.
Відповідно до пункту 8.1 розділу VIII Порядку обліку платників податків і зборів, об'єктами оподаткування і об'єктами, пов'язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі об'єкти оподаткування), є майно та дії у зв'язку з якими у платника податків виникають обов'язки щодо сплати податків та зборів.
Пунктом 8.4 розділу VIII Порядку обліку платників податків і зборів визначено, що повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, з огляду на зміст акту перевірки № 446/09-19-13-06/ НОМЕР_1 від 20.05.2019 відповідач не вказав жодних об'єктів, які використовувались позивачем в господарській діяльності, відомості про які не повідомлено контролюючий орган за формою № 20-ОПП відповідно до пункту 63.3 статті 63 ПК України.
Крім того, судом встановлено, що представник відповідача у відзиві на заяву про збільшення позовних вимог від 21.11.2019 № 1148/09-19-08-02 зазначив, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснює свою діяльність за адресою: АДРЕСА_2 . За вказаною адресою зареєстрований житловий будинок площею 439,7 кв.м., який належить позивачу.
В письмових пояснення від 04.12.2019 представник позивача вказала на те, що вказаний об'єкт нерухомого майна належить на праві власності не позивачу, а іншій особі. Так, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.04.2004 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , належить ОСОБА_6 (том 7, а.с. 6).
Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що з огляду на відсутність будь-яких доказів використання позивачем в своїй господарській діяльності нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , в фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не було обов'язку повідомити контролюючий орган про такий об'єкт нерухомого майна за формою № 20-ОПП.
Таким чином, у відповідача не було підстави для нарахування позивачу податковим повідомленням-рішенням № 0013641306 від 19.06.2019 адміністративного штрафу на загальну суму 170,00 грн. згідно пункту 117.1 статі 117 ПК України, а тому таке податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
При цьому, колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують і не дають підстав стверджувати про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року у справі № 300/1840/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. М. Довгополов
судді В. В. Святецький
Н. В. Ільчишин
Повне судове рішення складено 01.10.2021 року