01 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/1610/21 пров. № А/857/11648/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року про повернення позовної заяви, головуючий суддя - Гундяк В.Д., постановлена у м. Івано-Франківську, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
В квітні 2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, в якому просив стягнути одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби цивільного захисту, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - повернуто позивачу з усіма доданими до неї матеріалами з підстав пропущення строку звернення до адміністративного суду.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржена ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповністю досліджені обставини справи, просить зазначену ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що місячний строк звернення до суду ним пропущено у зв'язку із запровадженням Кабінетом Міністрів України обмежувальних протиепідемічних заходів та обмеження пересування осіб.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Приймаючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що остаточний розрахунок при звільненні був проведений з ОСОБА_1 24.12.2020 року. Проте, представник позивача з даним позовом звернувся до суду 13.04.2020 року, тобто з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Так, предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Колегія суддів звертає увагу, що одноразова грошова допомогу при звільненні та грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки не входять до складу заробітної плати, відтак норми статті 233 КЗпП України про стягнення таких не застосовуються.
У рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Разом із тим, спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17.
За правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 цього Кодексу).
У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Як видно з матеріалів справи, остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 24.12.2020 року, однак позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення компенсаційних виплат та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише 13.04.2020 року, тобто з пропуском місячного строку з дня остаточного з ним розрахунку.
Запровадження на території України обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобіганню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом в аспекті спірних правовідносин не може бути поважною причиною пропуску строку звернення до суду, так як документи можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі.
Крім цього, слід звернути увагу, що позивач звернувся до суду в період запровадження на території України обмежувальних протиепідемічних заходів, відтак запровадження вказаних заходів не свідчить про неможливість звернутись до суду у встановлений законом строк.
Отже, позивач звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду із позовом, а висновки суду першої інстанції про повернення позовної заяви є законними та обґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року про повернення позовної заяви у справі № 300/1610/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді О. М. Довгополов
В. В. Святецький