Справа № 240/1899/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Майстренко Наталія Миколаївна
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
27 вересня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Іваненко Т.В. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання незаконною відмови, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просила:
- визнати незаконною відмову Головного Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в призначенні пенсії за вислугу років;
- зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з дня звернення та розпочати виплату пенсії з відповідної дати.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено.
Визнано незаконною відмову Головного Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 12.08.2020 у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.
Зобов'язано Головне Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити, нарахувати та виплати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з дня звернення за її призначенням.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 908,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити позовну заяву без розгляду, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що страховий стаж позивача становить 33 роки 0 місяців 15 днів, з яких стаж, що дає право на пенсію за вислугу років станом на 11.10.2017 складає 1 рік 3 місяці 1 день, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років, а тому рішення відповідача про відмову у призначення пенсії є правомірним.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 04.08.2020 позивач звернулась з заявою про призначення пенсій до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
12.08.2020 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. 2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу.
Також, відповідач листом від 16.09.2020 повідомив позивача про те, що ним була розглянута її заява від 05.08.2020 №1269 та подані документи по питанню призначення пенсії за вислугу років відповідно пункту 2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням вимог пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
В листі вказано, що згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1990 до спеціального стажу не зараховано періоди трудової діяльності в Іршанській музичній школі на посаді викладача по класу фортепіано та концертмейстера з 01.01.1992 по 14.09.1992, з 04.10.1993 по 27.08.1994, 01.11.1999 по 30.05.2009, в Іршанській школі мистецтв з 01.09.2009 по 04.08.2020, в Полігонівській дитячій музичній школі з 01.09.1994 по 01.10.1999, які належить до позашкільних навчальних закладів. Переліком №909 не передбачені посади викладача по класу фортепіано та концертмейстера, тому періоди роботи на цих посадах не зараховуються до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років.
Позивач, не погоджуючись з рішенням відповідача, звернулась з адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що стаж роботи особи на посаді викладача повинен зараховуватися до страхового стажу відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ, навіть якщо така посада прямо не передбачена Переліком №909.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що період роботи позивача на посаді, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, підтверджений належними та допустимими доказами, що, у свою чергу доводить протиправність дій відповідача щодо відмови в призначенні їй даного виду пенсії, зважаючи на що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі, не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років.
Згідно з ч.1 ст. 10 Закону України «Про освіту» невід'ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.
За змістом Переліку № 909, до переліку посад, які дають право на пенсію за вислугою років, віднесено роботу у вищих навчальних закладах I- II рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладах на таких посадах: директори, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, педагоги професійного навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Відповідно до переліку кваліфікаційних категорій і педагогічних звань педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2015 р. № 1109, до педагогічних звань відноситься викладач-методист, учитель-методист, вихователь-методист, педагог-організатор-методист, практичний, психолог - методист, керівник гуртка - методист, старший вожатий - методист, старший викладач, старший учитель, старший вихователь, майстер виробничого навчання І категорії, майстер виробничого навчання II категорії.
При цьому, частина перша статті 10 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII визначає невід'ємними складниками системи освіти такі: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 згідно копії трудової книжки працювала в Іршанській дитячій музичній школі:
- з 01.08.1990 по 02.09.1991 - на посаді викладача по класу фортепіано та концертмейстера;
- з 01.11.1991 по 14.09.1992 - на посаді концертмейстера та викладача;
- з 18.09.1992 по 22.09.1993 позивач працювала на посаді вчителя музики та співів Великодмитрівської середньої школи;
- з 04.10.1993 по 27.08.1994 - на посаді концертмейстера та викладача по класу фортепіано Іршанській дитячій музичній школі;
- з 01.09.1994 по 01.10.1999 - позивач працювала на посаді викладача по класу фортепіано Полігоновської дитячої музичної школи;
- з 01.11.1999 по 30.05.2009 - позивач працювала на посаді викладача по класу фортепіано Іршанської музичної школи;
- з 01.09.2009 по 04.08.2020 - позивач працювала на посаді викладача по класу фортепіано з виконанням обов'язків концертмейстера Іршанської школи мистецтв;
2006 року - на посаді акомпаніатора Чернігівського обласного палацу дітей та юнацтва;
При цьому, відповідачем не зараховано до спеціального стажу позивача період роботи в Іршанській музичній школі на посаді викладача по класу фортепіано та концертмейстера з 01.09.1992 по 14.09.1992, з 04.10.1993 по 27.08.1994, 01.11.1999 по 30.05.2009, в Іршанській школі мистецтв з 01.09.2009 по 04.08.2020, в Полігонівській дитячій музичній школі з 01.09.1994 по 01.10.1999.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про позашкільну освіту" від 22 червня 2000 року №1841-III (далі - Закон №1841-III) система позашкільної освіти - освітня підсистема, що включає, зокрема, державні, комунальні, приватні заклади позашкільної освіти.
Статтею 4 Закону №1841-III передбачено, що позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України "Про освіту", цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року №963 затверджено перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, відповідно до якого, до посад педагогічних працівників відносяться, зокрема, викладачі всіх спеціальностей, концертмейстер та акомпаніатор закладів освіти.
За приписами абз. 3 частини 4 статті 21 Закону №1841-III, педагогічні працівники закладів позашкільної освіти мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
При цьому, колегія суддів зауважує, що Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909, не передбачена посада концертмейстера та викладача позашкільного навчального закладу, однак, згідно з пункту 3 розділу VIII Прикінцевих положень Закону №1841-III до приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №876/5312/17 вказала наступне: «…ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років».
Враховуючи вищезазначене, як правильно зазначено судом першої інстанції, викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладачем та концертмейстером в дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909.
Також, колегія суддів зазначає, що акомпаніатори, концертмейстери та викладачі в позашкільних навчальних закладах всіх типів є педагогічними працівниками і мають право на пенсію за вислугу років при наявності відповідного педагогічного стажу роботи.
Оскільки, зокрема, концертмейстери та викладачі в позашкільних навчальних закладах всіх типів є педагогічними працівниками, то спірний стаж роботи ОСОБА_1 правомірно зараховано судом першої інстанції до педагогічного стажу, як спеціального, що дає право на пенсію за вислугу років.
Крім того, колегія суддів критично оцінює інші доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.
Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи.
Вищевказане свідчить про наявність у позивача необхідного спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, передбаченого пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому, підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Іваненко Т.В. Граб Л.С.