Справа № 620/6658/21 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.
30 вересня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Єгорової Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 12).
Відповідно до матеріалів справи позивач є дружиною померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , який перебував на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримував щомісячне довічне грошове забезпечення судді у відставці (а.с. 10-21).
Відповідно до довідки Городнянської міськради від 13.04.2021 року №788 ОСОБА_1 проживала разом з чоловіком по день його смерті та була на його утриманні (а.с. 26).
Враховуючи наведене, 20.04.2021 року позивач звернулась до ГУПФУ в Чернігівській області із заявами про виплату їй допомоги на поховання пенсіонера та переведення на пенсію по втраті годувальника (а.с. 22, 23, 24).
Листом від 24.05.2021 року відповідач у задоволенні вказаних заяв відмовив, мотивуючи тим, що відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» головні розпорядники коштів Державного бюджету щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють видатки на поховання та увічнення пам'яті суддів, у тому числі суддів у відставці. За наведених обставин, у ГУПФУ в Чернігівській області відсутні підстави виплачувати допомогу на поховання померлого ОСОБА_2 , який перебував на обліку як одержувач довічного грошового утримання. Також Законом України «Про судоустрій та статус суддів» не передбачено призначення пенсії у разі втрати годувальника (а.с. 25).
Позивач, не погоджуючись з відмовою відповідача, звернулась з данним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника встановлені статтею 36 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), за змістом якої Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються, у тому числі, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Питання, пов'язані з обчисленням розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, унормовані статтею 37 Закону №1058-IV, якою передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Тобто, відповідно до правових норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника, яку, як встановлено судом, чоловік позивача не отримував.
У той же час, питання, пов'язані з обчисленням розміру пенсії за віком унормовані статтями 25, 27, 28, 40 Закону №1058-IV.
Згідно із статтею 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із положеннями частини першої статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Статтею 5 Закону №1058-IV визначено сферу його дії, зокрема зазначено, що ним врегульовані відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, окрім іншого, види пенсійних виплат.
Разом з тим, вичерпний перелік видів пенсійних виплат, які можуть бути призначені відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі, визначає стаття 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Враховуючи викладене, оскільки позивач звернулась за призначенням пенсії у зв'язку з втратою годувальника, розмір такої пенсії обчислюється, виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника на підставі Закону №1058-IV.
У той же час, нормами закону України «Про судоустрій і статус суддів» не врегульовано питання пенсійного забезпечення членів сім'ї суддів у відставці у випадку втрати годувальника.
Так, відповідно до частини першої статті 142 Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
При цьому, статтею 46 Основного Закону за громадянами закріплено право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм діючого національного законодавства, а призначення такої виплати передбачено нормами спеціального законодавства, яким в контексті спірних правовідносин є закон України «Про судоустрій і статус суддів», при цьому, вказаним актом чітко визначено коло суб'єктів, які мають право на таке утримання, а саме - судді.
З цього приводу Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя (рішення від 08.06.2016 року у справі №4-рп/2016, рішення від 20.03.2002 року у справі №5-рп/2002, від 01.12.2004 року у справі №19-рп/2004, від 11.10.2005 року у справі №8-рп/2005, від 22.05.2008 року №10-рп/2008, від 03.06.2013 року у справі №3-рп/2013).
У рішенні від 08.06.2016 року у справі №4-рп/2016 Конституційний Суд України наголошував, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя.
У цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказував, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов'язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.
Відтак, виплата довічного грошового утримання нерозривно пов'язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, у випадку призначення такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім'ї судді.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 9 листопада 2018 року у справі № 236/3193/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №667/1568/16, від 15 січня 2020 року у справі № 592/7939/16-а, від 19 березня 2021 року у справі №318/2128/15-а.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника, відповідач діяв правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо виплати позивачу допомоги на поховання пенсіонера, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із статтею 53 Закону №1058-IV у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.
Таким чином, допомога на поховання за рахунок коштів Пенсійного фонду надається у разі смерті пенсіонера, який отримував пенсію, призначену відповідно до Закону №1058-IV.
Згідно із пунктом 7 частини п'ятої статті 48 Закону №1402-VIII незалежність судді забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом.
Відповідно до частини сьомої статті 150 Закону №1402-VIII головні розпорядники коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів забезпечують здійснення судами видатків на поховання та увічнення пам'яті суддів, у тому числі суддів у відставці, у межах видатків, передбачених для судів у державному бюджеті на відповідний рік.
Рішенням Ради суддів України від 16.09.2016 року №62 затверджений Порядок компенсації витрат на поховання та увічнення пам'яті суддів, у тому числі суддів у відставці (далі - Порядок №62), пунктом 4 Розділу ІІІ якого визначено, що витрати на поховання та увічнення пам'яті суддів та суддів у відставці можуть здійснюватися безпосередньо судом чи відповідним територіальним управлінням Державної судової адміністрації України щодо місцевих судів або компенсуватися виконавцю волевиявлення померлого.
Згідно із пунктом 5 Розділу ІІІ Порядку №62 якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання може здійснюватися чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов'язалася поховати померлого.
Відповідно до пункту 6 Розділу ІV Порядку №62 для здійснення компенсації особа, яка здійснила поховання, надає заяву про компенсацію понесених витрат та доданих до неї оригіналів документів, згідно з якими було проведено оплату послуг, визначених у розділі II цього Порядку.
Пунктом 7 Розділу ІV Порядку №62 визначено, що компенсація здійснюється в межах бюджетних асигнувань відповідного суду.
Відповідно до матеріалів справи померлий ОСОБА_2 був суддею у відставці та отримував щомісячне довічне грошове утримання, призначене відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, гарантії, передбачені статтею 53 Закону №1058-IV, на спірні правовідносини не поширюються, а компенсація витрат на поховання ОСОБА_2 має бути виплачена відповідно до Порядку №62.
Згідно із частиною першою статті 148 Закону №1402-VІІІ фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Частина третя даної статті Закону №1402-VІІІ передбачає, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 1-1) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Відповідно частини четвертої статті 148 Закону №1402-VІІІ функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Таким чином, виплата компенсації витрат на поховання померлого судді у відставці повинна здійснюватися відповідним територіальним управлінням Державної судової адміністрації України.
За наведених обставин, оскільки виплата допомоги на поховання органами Пенсійного фонду України щодо померлих суддів у відставці Законом №1058-IV не передбачена, відповідач відмовив позивачу у виплаті зазначеної допомоги на законних підставах.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Єгорова Н.М.