Справа № 580/1672/21 Суддя (судді) першої інстанції: С.О. Кульчицький
30 вересня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Федотова І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 наказом №245 від 02.10.1985 року зарахований в Дарагунську геолого-розвідувальну експедицію об'єднання «Забайкалкольорметрозвідка» на посаді електрослюсаря 2-го розряду бурової партії.
05.11.1986 року позивача наказом №239 від 03.11.1986 року звільнено з посади у зв'язку з призовом на строкову службу в Радянській Армії.
З 19.11.1986 року по 10.12.1988 року позивач проходив службу в лавах Радянської армії. Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 позивач з 19.11.1986 року по 03.12.1988 року проходив військову службу в Радянській Армії.
30.01.1989 року ОСОБА_1 прийнятий в Дарагунську геолого-розвідувальну експедицію учнем машиніста котельної установки згідно наказу №16 від 27.01.1989 року.
23.02.1989 року звільнений у зв'язку із переведенням в Дарсунський рудник об'єднання «Забайкалзолото» відповідно до наказу №40 від 23.02.21989 року.
Наказом №81к від 28.02.1989 року переведений з 01.03.1989 року в Дарасунський рудник об'єднання «Забайкалзолото» підземним електромонтером.
З 02.01.1990 року позивачу присвоєно 3 розряд електрослюсаря участку «Східний», відповідно до наказу №7-к від 04.01.1990 року.
Згідно статуту акціонерного товариства «Забайкалзолото» 08.10.1992 року об'єднання «Забайкалзолото» перейменовано в акціонерне товариство «Забайкалзолото».
Позивач звільнений з 31.12.1998 року із займаної посади наказом №1к від 04.01.1999 року.
З архівної довідки Адміністрації Муніципального району «Тунгокоченського району» від 28.10.2019 року №838 вбачається, що позивач прийнятий з 01.03.1989 року підземним електрослюсарем 2 розряду участку «Східний», наказ №81-к від 28.02.1989 року, з 02.01.1990 року присвоєно 3 розряд електрослюсаря участку «Східний», наказ №7-к від 04.01.1990 року і звільнений з 30.09.1998 року переводом в ЗАТ «Талатуй-Чита» наказом №43-к від 02.03.1998 року (наказ №14пр від 01.12.1998 року). Позивач з 01.10.1998 року прийнятий підземним електослюсарем шахти «Східний» наказом №3-к від 26.03.1998 року і звільнений з 31.12.1998 року наказом №1-к від 04.01.1999 року.
З 28.05.2002 року позивач зареєстрований в селі Грушівка Черкаського району Черкаської області, що підтверджується довідкою старости села №132 від 16.03.2021 року.
У квітні 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою з питань підтвердження періодів роботи, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Рішенням комісії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області з питань підтвердження періодів роботи, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах №7 від 14.04.2020 року позивачу відмовлено в підтвердженні пільгового стажу за списком № 1 з 01.03.1989 року по 21.08.1992 року, оскільки відсутні відомості щодо нарахування заробітної плати з 22.08.1992 року по 30.09.1998 року, оскільки відсутні документи про проведення атестації робочого місця.
11.02.2021 року позивач звернувся із заявою до відповідача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Рішенням №231250001114 від 18.02.2021 року відповідачем відмовлено в призначенні пенсії позивача з підстав відсутності достатнього страхового стажу. Повідомлено, що до страхового стажу не зараховано період проходження строкової служби з 19.11.1986 року по 03.12.1988 року, оскільки дату звільнення в запас виправлено.
Позивач, не погоджуючись з відмовою відповідача, звернувся з данним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058- IV).
Відповідно до пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Частиною першою статті 24 Закону №1058-ІУ визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з приписами частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Положеннями статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637) визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (абзац перший пункту 3 Порядку №637).
Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року у справі № 234/13910/17, від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі № 134/1630/16-а.
Так, відомостями, які містяться в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , підтверджено період роботи позивача з 01.03.1989 року по 31.12.1998 року на посаді підземного електрослюсаря в акціонерному товаристві «Забайкалзолото».
Відтак, враховуючи те, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, а також те, що остання оформлена належним чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно не врахував вказані періоди роботи позивача до його пільгового стажу за Списком №1.
Крім того, вказана обставина підтверджується довідкою Адміністрації Муніципального району «Тунгокоченського району» від 28.10.2019 року №838, згідно якої позивач прийнятий з 01.03.1989 року підземним електрослюсарем 2 розряду участку «Східний» наказом №81-к від 28.02.1989 року і звільнений із займаної посади з 31.12.1998 року наказом №1-к від 04.01.1999 року.
Щодо посилань відповідача на відсутність доказів проведення атестації робочого місця, судом першої інстанції вірно зазначено, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно із «Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року №442 та «Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці», затвердженими постановою Міністерства праці України від 1 вересня 1992 року №41.
Основна мета атестації, як випливає із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442, атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.
Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.
Таким чином, законодавцем покладено обов'язок проведення атестації робочих місць на керівників підприємств, а не працівника підприємства, а тому її не проведення або відсутність доказів її проведення не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Колегією суддів також не приймаються до уваги доводи відповідача про відсутність відомостей щодо нарахування заробітної плати з 22.08.1992 року по 30.09.1998 року, оскільки доказів або пояснень щодо вчення дій з метою перевірки вказаних обставин органом Пенсійного фонду України до суду не надано.
Таким чином, враховуючи викладене, відмова Головного управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області щодо зарахування позивачу періоду роботи на посаді підземного електрослюсаря в ОАО «Забайкалзолото» з 01.03.1989 року до 31.12.1998 року є протиправною.
Щодо зарахування до страхового стажу позивача період проходження строкової служби в Радянській Армії, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 8 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, судом першої інстанції було встановлено, що рішенням Головного управління ПФУ в Черкаській області №231250001114 від 18.02.2021 року позивачу відмовлено у зарахуванні до страхового стажу період проходження строкової служби з 19.11.1986 року по 03.12.1988 року у зв'язку із виправленням дати звільнення в запас.
Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.
Крім того, період проходження позивачем строкової служби з 19.11.1986 року по 03.12.1988 року підтверджується наявною в матеріалах справи копією військового квитка серії НОМЕР_2 .
Відтак, відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду проходження ним строкової служби в Радянській Армії з 19.11.1986 року до 03.12.1988 року є протиправною.
Отже, згідно з абзацом першим пункту 4.7 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Так, судом першої інстанції було встановлено, що пільговий стаж роботи позивача складає понад 25 років, тому останній має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою 11.02.2021 року, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з 11.02.2021 року, та провести її виплату, що є належним способом захисту та поновлення порушеного права позивача.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Федотов І.В.