Справа №949/841/21
23 вересня 2021 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді Отупор К.М.,
за участю секретаря судового засідання Катюха К.В.,
представника позивача - адвоката Цьвок Б.І.,
представника відповідача - Опанасенка Б.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,
Позивачка ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Цьвок Б.І., звернулася до суду з позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 відбулася дорожньо-транспортна пригода, де водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем "BMW 530XD", з номерним знаком НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Макарівська, поблизу будинку 22 в м. Дубровиця, Рівненської області, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці пригоди. За фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020180000000025 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України. За результатами досудового розслідування, постановою слідчого від 29 травня 2021 року, вказане кримінальне провадження було закрите у зв'язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України. Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 , як володільця транспортного засобу на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ПрАТ "УТСК". 17 липня 2020 року з повідомленням про ДТП до ПрАТ "УТСК" представником позивача за довіреністю ОСОБА_4, скеровано заяву на виплату страхового відшкодування від 17 липня 2020 року із додатками з вимогою виплатити страхове відшкодування, пов'язане із втратою годувальника в сумі 56676 грн. та заяву з вимогою виплатити страхове відшкодування, пов'язане із моральною шкодою в розмірі 14169 грн. В кінці 2020 року, ПрАТ "УТСК" частково сплатив страхове відшкодування, пов'язане із заподіяною моральною шкодою у розмірі 7084,50 грн. Таким чином, відповідач безпідставно та незаконно відрахував від суми належного страхового відшкодування у розмірі 14169 грн. - 50%, а саме не виплатив страхове відшкодування, пов'язане із втратою годувальника матері в сумі 56676 грн., чим порушив законні права та інтереси позивача. В пункті 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ №4 від 01 березня 2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", зазначено, що відповідно до статей 1166, 1187 Цивільного кодексу шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на вище наведене, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки у даній дорожньо-транспортній пригоді, покладається на водія транспортного засобу, за участю якого відбулась дорожньо-транспортна пригода, а у даному випадку - на страховика забезпеченого транспортного засобу - ПрАТ "УТСК" в повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі та просив суд його задовольнити.
Представник відповідача користуючись своїм правом подав відзив на позов та обґрунтував його наступними доводами та обставинами.
Представник відповідача стосовно відповідальності ПрАТ "УТСК" зазначає, що згідно статті 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників неземних транспортних засобів", страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого. У виникненні даної ДТП вину водія автомобіля "BMW 530XD", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не встановлено та не доведено. Зі змісту постанови про закриття кримінального провадження №12020180000000025 за наслідками ДТП слідує, що із зібраних доказів, слідство прийшло висновку, що дана дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок порушення пішоходом ОСОБА_3 вимог Правил дорожнього руху. Крім того, зі змісту постанови про закриття кримінального провадження вбачається, що у крові ОСОБА_3 було знайдено етиловий спирт в концентрації 1,88‰. Таким чином, постановою про закриття кримінального провадження було встановлено одноосібну вину в настанні ДТП ОСОБА_3 . А тому, вказане слугувало причиною виплати розміру моральної шкоди позивачу в боку відповідача на 1/2, згідно частини 2 статті 1193 Цивільного кодексу України,оскільки дії водія ОСОБА_2 не знаходяться в причинному зв'язку із виникненням даної ДТП.
Щодо вимог про виплату страхового відшкодування у зв'язку із втратою годувальника, представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив наступне.
Відповідно до пункту 27.2 статті 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників неземних транспортних засобів", страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. В матеріалах страхової справи наявна довідка , з якої вбачається, що позивач ОСОБА_1 отримує пенсію за віком. В той же час, згідно пункту 3 частини 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Частина 1 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачає, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Відповідно до пункту 35.1 статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників неземних транспортних засобів", для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Згідно підпункту "е" пункту 35.2 статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників неземних транспортних засобів", до заяви додаються: документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника. Всупереч даній нормі, ні до заяви про виплату страхового відшкодування, ні до позовної заяви, не була долучена довідка про розмір пенсії, наданої позивачу внаслідок втрати годувальника. Відповідно до вимог частини 3 статті 36 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника. Відтак, відсутня інформація про те, чи зверталася позивачка до Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії у разі втрати годувальника, чи перевірялися Пенсійним фондом підстави для призначення пенсії по втраті годувальника. У зв'язку з цим, у ПрАТ "УТСК" відсутні правові підстави для виплати страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника.
Представник відповідача зазначив, що дана позиція підтверджується актуальною судовою практикою, зокрема постановою Верховного Суду від 03.06.2021 рокуу справі № 705/3172/19, згідно якої " Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами як потребу у матеріальній допомозі, так і те, що син позивачки надавав їй таку допомогу, яка в свою чергу була основним і постійним джерелом її існування. Для отримання страхового відшкодування у зв"язку зі смертю годувальника , позивачу необхідно було надати страховику наступні документи: оригінал довідки про стан сім"ї за життя загиблого, оригінал довідки про доходи загиблого за дванадцять місяців до ДТП, довідку про призначення утриманцю пенсії у зв"язку із втратою годувальника. Проте, позивачка не надала відповідачу всіх необхідних для виплати страхового відшкодування документів. Разом з тим, сам факт пенсійного віку позивача та проживання її однією сім"єю із загиблим , не підтверджує обставин, що вона перебувала на утриманні останнього.
Тому на підставі вищезазначеного представник відповідача просив суд задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Представник позивача ознайомившись із відзивом представника відповідача надав до суду відповідь на відзив, в якому просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд приходить висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Відповідно до статті 12 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 відбулася дорожньо-транспортна пригода, де водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем "BMW 530XD", з номерним знаком НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Макарівська, поблизу будинку 22 в м. Дубровиця, Рівненської області, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці пригоди.
За фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020180000000025 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України.
За результатами досудового розслідування, постановою слідчого від 29 травня 2021 року, вказане кримінальне провадження було закрите у зв'язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (а.с.10-14).
Під час досудового розслідування встановлено, що дана дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок порушення пішоходом ОСОБА_3 вимог пунктів Правил дорожнього руху України, а саме:
- пункт 1.5 - Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків;
- пункту 4.14 Пішоходам забороняється:
а) виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху
б) раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід.
Таким чином порушення вимог пунктів 1.5, 4.14 Правил дорожнього руху України з боку пішохода ОСОБА_3 знаходиться в прямому безпосередньому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками. В діях водія ОСОБА_2 не встановлено порушень ПДР Ураїни, які б знаходились в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і її наслідками, а отже і складу кримінального правопорушення передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України.
17 липня 2020 року з повідомленням про ДТП до ПрАТ "УТСК" представником позивача за довіреністю ОСОБА_4, скеровано заяву на виплату страхового відшкодування від 17 липня 2020 року із додатками з вимогою виплатити страхове відшкодування, пов'язане із втратою годувальника в сумі 56676 грн. та заяву з вимогою виплатити страхове відшкодування, пов'язане із моральною шкодою в розмірі 14169 грн.
Встановлено, що ПрАТ "УТСК" частково сплатив страхове відшкодування, пов'язане із заподіяною моральною шкодою у розмірі 7084,50 грн., тобто 50% від суми належного страхового відшкодування у розмірі 14169 грн., та не виплатив страхове відшкодування, пов'язане із втратою годувальника матері в сумі 56676 грн.
Оскільки, постановою про закриття кримінального провадження було встановлено одноосібну вину в настанні ДТП пішохода ОСОБА_3 , тому вказане і слугувало причиною виплати розміру моральної шкоди позивачу в боку відповідача в розмірі 1/2, згідно частини 2 статті 1193 Цивільного кодексу України, оскільки дії водія ОСОБА_2 не знаходяться в причинному зв'язку із виникненням даної ДТП.
Предметом спору у даній справі є стягнення недовиплаченого страхового відшкодування за спричинену моральну шкоду та невиплата страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника.
Представник позивача посилається на те, що відповідач безпідставно та незаконно відрахував від суми належного страхового відшкодування у розмірі 14169 грн. - 50% та не виплатив страхове відшкодування, пов'язане із втратою годувальника матері в сумі 56676 грн., чим порушив законні права та інтереси позивача.
При цьому суд не погоджується із посиланнями позивача з огляду на таке.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
У відповідності до статті 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
У відповідності до статті 8 Закону України "Про страхування", страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Право потерпілого на відшкодування завданої йому шкоди за рахунок особи, яка її завдала, є абсолютним, і він вільний у виборі способу захисту цього права.
Так, завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов'язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Разом з тим зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, заподіяна неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно статті 1187 Цивільного кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утримання бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", судам роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що, відповідно до статей 1166, 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Згідно частини 5 статті 1187 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Згідно зі статтями 22, 23 даного Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та вина зазначеної особи. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова про закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
Зі змісту постанови про закриття кримінального провадження №12020180000000025 за наслідками ДТП слідує, що із зібраних доказів, слідство прийшло до висновку, що дана дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок порушення пішоходом ОСОБА_3 вимог Правил дорожнього руху, а саме вимог пунктів 1.5, 4.14 Правил дорожнього руху України, що знаходяться в прямому безпосередньому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
Отже у вказаних діях ОСОБА_3 (пішохода) вбачається непрямий умисел, оскільки він усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності) (рух пішохода в непередбаченому для цього місці - по проїжджій частині дороги), передбачав його суспільно небезпечні наслідки (спричинення ДТП) і хоча не бажав, але свідомо припускав їх настання (частина 3 статті 24 Кримінального кодексу Укранїи).
Відповідно до пункту 32.1 статті 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.
Суд при дослідженні та вивчені всіх поданих сторонами доказів, встановив відсутність вини ОСОБА_2 (водія) у ДТП, а, отже, і про відсутність підстав для його цивільно-правової відповідальності та відповідальності страхової компанії за умови встановленої матеріалами справи вини ОСОБА_3 у спричиненні ДТП.
Доводи представника позивача стосовно того, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела (стаття 1187 Цивільного кодексу України), також не заслуговують на увагу, оскільки було достовірно установлено відсутність вини ОСОБА_2 та встановлено вину пішохода ОСОБА_3 у формі непрямого умислу, оскільки останній усвідомлював суспільно- небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності).
Отже відсутність у водія ОСОБА_2 технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою, оскільки в даному випадку зіткнення його автомобіля з пішоходом не залежало від нього, при усій обачливості його дій та/або поведінки. Останній не міг передбачити таку подію або передбачив, проте не міг її відвернути.
Як встановлено та не заперечується сторонами, страховик, зважаючи на конкретні обставини справи та враховуючи частину 2 статті 1193 Цивільного кодексу України, прийняв рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 1/2 частини суми страхового відшкодування за спричинену моральну шкоду, у відповідності до статті 36 Закону, що є його правом.
Таким чином, судом не встановлено, що дії ОСОБА_2 були неправомірними та наявний безпосередній причинний зв'язок між його діями і шкодою, що була завдана, оскільки він не мав можливості уникнути ДТП в зв'язку з діями пішохода ОСОБА_3 , тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
Керуючись статтями 4, 7, 10, 12, 13, 18, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи - відмовити.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині 2 статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
У відповідності до підпункту 15.5) пункту 15 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Повне рішення складено 28 вересня 2021 року.
Суддя: підпис.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Суддя Дубровицького
районного суду К.М. Отупор