Справа № 640/19737/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.
28 вересня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Єгорової Н.М., Сорочка Є.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2021 року у справі за позовом Головного управління Державної податкової служби у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Компаній Феміда» про стягнення податкового боргу,
Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Компаній Феміда», в якому просило стягнути з рахунків у банках, що обслуговують платника податків, суму податкового боргу з податку на додану вартість у розмірі 211 402,85 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати вказане рішення і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, та зазначаючи, що ГУ ДПС у м. Києві не пропустило строку давності визначеного у ст. 102 ПК України, оскільки заборгованість, яка заявлена до стягнення у даній адміністративній справі виникла 30.01.2017.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно з наявною у справі інформацією про податковий борг станом на 11 вересня 2019 року за ТОВ «Група Компаній Феміда» обліковується податковий борг з податку на додану вартість на суму 438 827,64 грн., у тому числі пеня 180 196,87 грн. У цій же інформації про податковий борг вказано, що сума заборгованості, заявлена до стягнення, складає 211 402,85 грн.
У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з рахунків у банках, що обслуговують платника податків, суму податкового боргу з податку на додану вартість у розмірі 211 402,85 грн.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку, що зміст позовної заяви не узгоджується зі змістом відповіді на відзив, а доводи позивача не підтверджується наявними у справі доказами; висновки позивача різняться між собою, не відповідають матеріалам справи та інформації про податковий борг, наданій разом із позовною заявою. Оскільки сам позивач не може підтвердити свої позовні вимоги, у суду відсутня можливість самостійно встановити підстави та момент виникнення податкового боргу.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Положеннями ст. 21 ПК України визначено посадові та службові особи контролюючих органів, серед яких обов'язок дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Отже, органи фіскальної служби та їх посадові особи при прийнятті рішень, у т.ч. наказів про проведення позапланової перевірки, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений ПК України.
Відповідно до п.п.14.1.39. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
У свою чергу, податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Із системного аналізу вказаних норм податкового законодавства вбачається, що податкове зобов'язання визначається у разі відсутності порушення норм податкового законодавства платником податків в податковій декларації або контролюючим органом у податковому повідомленні-рішенні; грошове ж зобов'язання може включати в себе штрафні санкції та визначається у разі порушення норм податкового законодавства самостійно платником податків в порядку, передбаченому статтею 50 ПК України, або контролюючим органом в податковому повідомленні-рішенні.
Згідно з пунктом 31.1 статті 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством.
Відповідно до пункту 57.2 статті 57 ПК України у разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків з причин, не пов'язаних з порушенням податкового законодавства, такий платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в цьому Кодексі та в статті 297 Митного кодексу України, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.
Частиною 1 пункту 57.3 статті 57 ПК України встановлено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Згідно з пунктом 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54,3.1. 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Тобто, по завершенню вказаного 10-денного строку, якщо у податкового органу не буде відомостей (документально підтверджених) щодо сплати або оскарження визначеного грошового зобов'язання, то контролюючий орган зобов'язаний розпочати заходи, спрямовані на забезпечення сплати платником податків цього зобов'язання, зокрема сформувати податкову вимогу.
В свою чергу, на підставі п. 54.3.2 пункту 54.3 ст. 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на подану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Відповідно до п. 59.1. ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
В силу норми п. 59.3 ст. 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Право на формування податкової вимоги виникає у контролюючого органу у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання. При цьому, така податкова вимога формується автоматично на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючих органів, зокрема, даних відповідних інтегрованих карток.
Згідно з п.88.1. 88.2 ст. 88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.
Відповідно до пп. 89.1.2 п. 89.1, п.89.3 ст.89 ПК України право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу. Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.
Аналіз вищевикладеного дає суду підстави дійти висновку, що підставою для прийняття контролюючим органом податкової вимоги є наявність у платника податків не сплаченої узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки та з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.
З доводів позивача вбачається, що спірна сума заборгованості виникла у зв'язку із несплатою відповідачем сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, нарахованих самостійно у податкових деклараціях 2017-2018 роках, та на підставі податкового повідомлення-рішення від 30 серпня 2018 року №0578951213.
Згідно податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 30 серпня 2018 року №0578951213 до ТОВ «Група Компаній Феміда» застосовано штраф у розмірі 30 833,00 грн. за платежем податок на додану вартість. З урахуванням цього вбачається, що решта суми податкового боргу 180 569,00 грн. (211 402,85 грн. - 30 833,00 грн.) виникла у зв'язку із несплатою відповідачем суми податкового зобов'язання, визначеного у податкових деклараціях з податку на додану вартість за 2017-2018 роки.
Так, у позовній заяві позивач не вказав, що стало підставою для виникнення у ТОВ «Група Компаній Феміда» податкового боргу з податку на додану вартість на суму 211 402,85 грн.
На підтвердження позовних вимог позивач долучив до справи копії податкових декларацій з податку на додану вартість за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.
Позивач вказав, що заборгованість, заявлена до стягнення у даній справі, виникла 30 січня 2017 року, а тому податкові декларації з податку на додану вартість за 2017-2019 роки та податкове повідомлення-рішення від 30 серпня 2018 року №0578951213, не можуть бути підставою для виникнення спірного податкового боргу на суму 211 402,85 грн.
Крім іншого, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Однак, позивач не довів суду, що після направлення відповідачу податкової вимоги від 18 травня 2015 року №152-23 сума податкового боргу змінилася, а першочерговий податковий борг не був погашений в повному обсязі.
Враховуючи викладене, вірним є висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги ГУ ДПС про стягнення з рахунків у банках, що обслуговують платника податків, суми податкового боргу з податку на додану вартість у розмірі 211 402,85 грн. не підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Єгорова Н.М.
Суддя Сорочко Є.О.