П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01 жовтня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/3488/19
Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року по справі за позовом Комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" до Головного управління ДПС у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень - рішень,-
Комунальне підприємство "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" (далі КП) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі ДПС) про скасування податкових повідомлень-рішень від 29 листопада 2011 року №0000672301, №0000632301, №0000622301.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 р., позов було задоволено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 лютого 2014 року постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року скасовані та справу повернуто на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2014 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 р., позов було задоволено.
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року справу прийнято до свого провадження.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду ДПС подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову повністю.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку КП з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2009 по 30 червня 2011, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2009 по 30 червня 2011, результати якої оформлено актом від 11 листопада 2011 № 89/23-01/31948866.
За наслідками проведеної перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 № 334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин); пункту 1 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 01 липня 2004 № 1957-IV «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин); пункту 1.11 статті 1, пункту 11.11 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин); підпункту 139.1.5 пункту 139.1 статті 139, підпункту 159.1.5 пункту 159.1 статті 159 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з: невірним застосуванням норм амортизації за проведені ремонти першої групи основних засобів, які введені в експлуатацію до 01 січня 2004; безпідставним збільшенням валових витрат на суми проведених взаємозаліків у другому кварталі 2011 року, оскільки сума сумнівної заборгованості у господарських справах №12/178/10 та №12/179/10 у цей період остаточно судами визначена не була; неправильним відображенням у декларації з податку на прибуток об'єкта оподаткування за 2010 рік, а саме: прибуток, звільнений від оподаткування, відображено в цілому за 2010 рік у сумі 10213105,00 грн., а не в розмірі оподаткованого прибутку за четвертий квартал 2010 року на рівні 10096393,00 грн., а прибуток за дев'ять місяців, який підлягав оподаткуванню в сумі 116712,00 грн. та сплаті до бюджету, не відображено; незаконним коригуванням податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень 2009 року в сумі 145364,00 грн., та інш.
На підставі зазначеного акта перевірки Южноукраїнською об'єднаною державною податковою інспекцією Миколаївської області ДПС 29 листопада 2011 року прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000622301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 68675,00 грн. за основним платежем та 17169,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000632301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 462564,00 грн. за основним платежем та 115641,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000672301, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 319441,00 грн..
Винесення вказаних податкових повідомлень рішень і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції вважав, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладений тягар доказування, не доведено жодними доказами (окрім акту перевірки, висновки якого й ставляться позивачем під сумнів) своєї позиції.
Також, суд зазначив, що у матеріалах справи містяться рішення судів, якими вже частково визнані протиправними дії відповідача щодо донарахування сум ПДВ, щодо правильності віднесення сум кредиторської заборгованості до валових витрат. Однак, відповідачем при складанні акту планової перевірки суб'єкта господарювання встановлені судовими рішеннями обставини не були взяті до уваги.
Колегія суддів частково погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Стосовно правильності відображення коригування валових доходів, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до положень ст.1.25 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі Закон), який діяв на момент спірних правовідносин, безнадійна заборгованість - заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:
заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності;
прострочена заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості;
заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна:
- фізичної особи, на яке відповідно до закону може бути спрямовано стягнення;
- фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності);
- заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;
- заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;
- прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.
Також, зі змісту статті 12.1.5 Закону вбачається, що платник податку - покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій:
а) або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією;
б) або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Якщо у наступних податкових періодах покупець погашає суму визнаної заборгованості або її частину (самостійно або за процедурою примусового стягнення), такий покупець збільшує валові витрати на суму такої заборгованості (її частини) за наслідками податкового періоду, на який припадає таке погашення.
Під час проведення планової виїзної перевірки податковим органом встановлено, що в порушення ст.12.1.5 Закону позивачем безпідставно завищено валові доходи на врегулювання сумнівної (безнадійної ) заборгованості на загальну суму 26429202 грн., з якої за 3 квартали 2009 року в сумі - 4962681 грн. та за 2010 рік в сумі - 21466520,78 грн..
Стосовно 2009 року відповідачем зазначено, що КП у декларації з податку на прибуток за 2009 року по рядку 02.3 задекларовано суму доходів від врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості в сумі 4962681 грн., а по рядку 05.3 на таку ж суму збільшено валові витрати шляхом віднесення суми непогашеної заборгованості перед постачальником ВП ЮУ АЕС ДП НАЕК „Енергоатом” згідно відповідних позовних заяв ВП ЮУ АЕС ДП НАЕК „Енергоатом” до Господарського суду Миколаївської області.
За результатом проведеної перевірки та стосовно завищення валових доходів за 2009 рік відповідачем зроблено висновок, що невірне застосування даної статті (ст.12.1.5 Закону) не вплинуло на оподаткований прибуток за 2009 р., так як за наслідками перевірки слід зменшити суму валового доходу від врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості на 4962681 грн, а також зменшити валові витрати по врегулюванню сумнівної (безнадійної) заборгованості на 4962681 грн..
У декларації з податку на прибуток за 2010 року по рядку 02.3 КП задекларовано суму доходів від врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості в сумі 21466520,78 грн. - збільшення валових доходів шляхом віднесення суми непогашеної заборгованості перед постачальником ВП ЮУ АЕС ДП НАЕК „Енергоатом”.
Як було вказано вище (стаття 12.1.5 Закону), збільшення валового доходу на суму непогашеної заборгованості може відбуватись після її визнання або в порядку досудового врегулювання спорів, або судом, або за виконавчим написом нотаріуса у відповідному податковому періоді.
З матеріалів справи не вбачається, а сторонами не доведено складання виконавчого напису нотаріусом щодо визнання КП вищевказаної заборгованості перед ВП ЮУ АЕС ДП НАЕК „Енергоатом”, рівно як і не вбачається визнання такої заборгованості в порядку досудового врегулювання спору.
В той же час, зі справи випливає подання ВП ЮУ АЕС ДП НАЕК „Енергоатом” до Господарського суду Миколаївської області позовних заяв про стягнення заборгованості за договором 06-25/ПУ-9492-0-2003-ЦВКХ від 26 лютого 2003 року на відпуск теплової енергії в гарячій воді (в порядку статей 15,16 ЦК України та статті І ГПК України в сумі 13 762 704,33 грн. з ПДВ (з яких сума основного боргу - 12 787 636.12 грн., 3% річних за прострочення оплати - 354433,40 грн., сума інфляційних - 620 634,81 грн.) від 26 жовтня 10 року вих.№ 32/14192 (ухвалою Господарського суду Миколаївської області було порушено провадження у справі 12/179/10 від 15 листопада 2010 р.) та позовної заяви про стягнення заборгованості за договором 06-05/ПУ - 9494-0-2003 -ЦВКХ від 26 лютого 2003 р. на відпуск води та приймання стічних вод (в порядку статей 15,16 ЦК України та статті 1 ГПК України в сумі 5 891 598,10 грн. (з яких сума основного боргу -5 412 033,98 грн., 3% річних за прострочення оплати - 185 984,24грн., сума інфляційних - 293 580,05грн.) від 26 жовтня 10 року вих.№ 32/14191 (ухвалою Господарського суду Миколаївської області було порушено провадження у справі 12/178/10 від 15 листопада 2010 р.)
Пізніше в грудні 2010 року ДП НАЕК «Енергоатом» було збільшено суму позовних вимог.
За результатом розгляду вказаних позовів Господарським судом Миколаївської області прийнято рішення від 27 квітня 2011 року справі 12/179/10 про стягнення з КП на користь ДП НАЕК «Енергоатом» боргу (тепло) - 14278992,73 грн., сума на яку збільшився борг з урахуванням інфляційних процесів - 628330,62 грн., 3% річних-358518,02 грн., всього на суму 15265840,37 грн., а також рішення від 08 червня 2011 року справі 12/178/10 про стягнення з КП на користь ДП НАЕК «Енергоатом» с боргу (вода) - 7187529,90 грн., сума на яку збільшився борг з урахуванням інфляційних процесів - 519879,90 грн., 3% річних - 171349,19 грн., всього на суму - 7878758,99 грн.
Разом з тим, КП було подано до Одеського апеляційного господарського суду апеляційні скарги на вказані рішення Господарського суду Миколаївської області та ухвалами вказаного суду було прийнято апеляційні скарги до провадження.
Положеннями статті 85 ГПК України передбачено, що рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Отже, враховуючи, що станом на час декларування КП у декларації з податку на прибуток за 2010 року по рядку 02.3 суми доходів від врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості в сумі 21466520,78 грн. перед ДП НАЕК «Енергоатом», рішення від 27 квітня 2011 року справі 12/179/10 та від 08 червня 2011 року справі 12/178/10 про стягнення з КП на користь ДП НАЕК «Енергоатом» боргу не набрали законної сили, рівно як і не відбулось досудове врегулювання спору та складання відповідного виконавчого напису нотаріусом, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність завищення КП сум валового доходу на суму врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості декларації з податку на прибуток 2010 року (4 квартал 2010 р.) на 21466521 грн. в результаті невірного застосування ст.12.1.5 Закону.
При цьому колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на те, що в ході розгляду вказаних господарських справ у суді КП визнало наявність боргу перед ДП НАЕК «Енергоатом» (що зафіксовано у текстах рішень господарського суду), оскільки вказане визнання не може відноситься до категорії досудового врегулювання спору.
З огляду на вказане ж мотивування колегія суддів погоджується висновком відповідача (акт перевірки 23-24, т.1 а.с.28-29) щодо завищення КП витрат на суми врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості на суму 267710 грн., що встановлено перевіркою інших витрат звичайної діяльності та інші операційні витрати за період з 01 квітня 2011 року по 30 червня 2011 року, визначених у р.05 декларації з податку на прибуток за 2 квартал 2011 року в сумі 297158 грн..
Стосовно казаного порушення касаційним судом в постанові від 24 вересня 2019 року було зазначено про не надання судами першої та апеляційної інстанції йому правової оцінки.
Так, відповідачем встановлено, що в результаті проведення заліку взаємної заборгованості між ДП НАЕК "Енергоатом" та КП на суму наданих комунальних послуг за квітень 2011 року на суму 161481,57 грн., за травень 2011 року на суму 106228,73 грн., підприємство збільшило валові витрати по врегулювання сумнівної заборгованості по справам №12/178/10, №12/179/10, які знаходяться в Одеському апеляційному господарському суді та остаточного рішення про стягнення заборгованості в сумі 21466521 грн. відсутнє.
Згідно ст.159.1.5 ПК України якщо в наступних податкових періодах покупець погашає суму визнаної заборгованості або її частину (самостійно або за процедурою примусового стягнення) такий покупець збільшує (відновлює) витрати на суму такої заборгованості (її частини) за наслідками такого періоду, на який припадає погашення.
Колегія суддів погоджується з висновками відповідача з приводу відсутні підстав збільшувати валові витрати на суми проведеного взаємозаліку в розмірі 267710,30 грн. в 2 кварталі 2011 р., оскільки сума сумнівної заборгованості 21466521 грн. по справах №12/178/10 та №12/179/10 на момент декларування позивачем збільшення валових витрат не була остаточно визнана судом.
Стосовно правильності відображення приросту балансової вартості запасів колегія суддів зазначає, що перевіркою відображених у рядку 01.2 Декларацій «приріст балансової вартості запасів» показників за період з 01 квітня 09 року по 31 березня 11 року у загальній сумі 1998299 грн. встановлено, що при визначенні приросту/убутку запасів КП застосовувався метод ідентифікаційної собівартості оцінки убутку запасів, які обліковуються на бухгалтерських рахунках: 201- „сировина та матеріали”; 203- „паливо”, 205- „будівельні матеріали”; 207-„запасні частини”; 22- „малоцінні та швидкозношувані предмети”; книги, малоцінні необоротні активи
Фахівцями відповідача проведеною перевіркою відображеного показника за 2-4 квартали 2009 року, за 1-4 квартали 2010 року, за 1 квартал 2011 року в сумі 1998299 грн. на підставі таких документів: головної книги, журналів-ордерів, відомостей по рахункам, накладних, рахунків, інвентаризаційних описів, відомостей синтетичного обліку, матеріальних звітів, встановлено заниження задекларованих КП показників у рядку 01.2 декларацій „приріст балансової вартості запасів” на суму 27639 грн.. в тому числі півріччя 2010 року на суму 56915 грн., - 3 квартали 2010р. на суму 9238грн., за 2010р. 12881грн., за 1 квартал 2011р. на суму 14758грн.
Відповідачем зазначено, що на порушення ст.5.9 Закону занижено приріст балансової вартості запасів на вартість запасів, які використані не в господарській діяльності підприємства, а саме: використання запасних частин та палива на легковий автотранспорт.
Відповідно до ст.5.9 Закону платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).
Згідно з ст.5.2.1 Закону суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати на придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті, включаються до складу валових витрат.
Відповідно до п.1.3 Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженого наказом Мінтрансу України від 30 березня 1998 року №102 (далі Положення №102), технічне обслуговування - це комплекс операцій чи операція щодо підтримання роботоздатності або справності виробу під час його використання за призначенням, зберігання та транспортування.
До технічного обслуговування автомобіля належать: щоденне обслуговування (ЩО); перше технічне обслуговування - ТО-1; друге технічне обслуговування - ТО-2; сезонне технічне обслуговування; технічне обслуговування під час консервації, а також на лінії.
Витрати платників податку на технічне обслуговування автомобілів мають підтверджуватись відповідними розрахунковими, платіжними й іншими документами, обов'язковість ведення і збереження яких передбачено правилами ведення податкового обліку, що узгоджується з положеннями ст.5.3.9 Закону.
Отже, якщо автомобіль використовується у власній господарській діяльності платника податку, то витрати на технічне обслуговування (зокрема, на придбання запчастин, що використовуються для проведення робіт з технічного обслуговування автомобілів) включаються до складу валових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем визнано, що при складанні розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів за 2009 рік підприємством допущено помилку та завищено розрахунок приросту (убутку) на суму запасних частин, витрачених на ремонт легкового транспорту, в сумі 15351 грн., та неправомірно визначено заниження приросту (убутку) балансової вартості запасів на суму 12811 грн. за 2010 рік (т.3 а.с.55-56).
Крім цього, стосовно використання палива для легкових автомобілів, слід зазначити, що існує обмеження у розмірі 50% щодо віднесення витрат на ПММ до складу валових витрат. Порядок віднесення витрат на придбання ПММ для легкових автомобілів до складу валових витрат регулює ст.5.4.10 Закону.
Так, положення вказаної статті передбачають, що до валових витрат платника податку відносяться витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної
діяльності (крім тих, що підлягають амортизації), зокрема, легкових автомобілів, побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт, призначених для відпочинку, що належать платникам податку, основною діяльністю яких є надання платних послуг з транспортного чи туристичного обслуговування сторонніх громадян або організацій, а також якщо ці засоби належать спортивним організаціям і використовуються як спортивне знаряддя.
Не включаються до складу валових витрат витрати платника податку (крім витрат на оплату праці) на утримання і експлуатацію приміщень житлового фонду (крім житлового фонду, визначеного у підпункті 5.4.9 цієї статті), побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт, призначених для відпочинку, що використовуються з іншими цілями, ніж зазначені у цьому підпункті, або іншими платниками податку, ніж зазначені у цьому підпункті; витрати, пов'язані з стоянкою та аркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів.
Крім того, вказаною статтею передбачено, що платник податку звільняється від обов'язків доведення зв'язку таких витрат (придбання пально-мастильних матеріалів) з його господарською діяльністю.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем також фактично визнано, що при складанні розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів підприємством допущено помилку в частині вартості ПММ для легкових автомобілів, що призвело до завищення показників у рядку 01.2 декларацій з прибутку за 2009 рік на суму 42344 грн., за 2010 рік на суму 50467 грн. та за 2011 рік на суму 11373 грн. (т.3 а.с.56-57).
При цьому, в ході розгляду справи відповідачем не було надано суду обґрунтування висновків акту перевірки в цій частині без врахування завищення КП показників приросту (убутку) балансової вартості запасів.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості висновків акту перевірки в частині порушення КП вимог п.5.9 ст.5 Закону.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд в постанові від 24 вересня 2019 року дійшов висновку, що скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій не надали жодної правової оцінки обставинам щодо неправомірного збільшенням позивачем витрат на суми проведених взаємозаліків у другому кварталі 2011 року, невірного відображення підприємством у декларації з податку на прибуток об'єкта оподаткування за 2010 рік з урахуванням наданої йому Южноукраїнською міською радою Миколаївської області пільги зі сплати податку на прибуток, а також незаконного коригування ним податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень 2009 року в сумі 145364,00 грн..
З цього приводу колегія суддів зазначає, що проведеною перевіркою правомірності застосування КП пільг по податку на прибуток у періоді з 01 квітня 2009 року по 30 червня 2011 року встановлено застосовування КП пільги зі сплати податку на прибуток за 2010 р..
Так, Южноукраїнська міська рада Миколаївської області рішенням від 26 жовтня 2010 року №1393, 75 сесії 5 скликання, керуючись ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», розглянувши листи КП від 21 вересня 10 року №2096, від 09 вересня 2010 року №05/950 щодо надання у 2010 року пільги по сплаті податку на прибуток, який повністю зараховується до міського бюджету, враховуючи складний фінансовий стан підприємств з причини дії тарифів для населення на послуги з утримання будинків і споруд, прибудинкових територій, надання комунальних послуг, які не відшкодовують повну їх собівартість, вирішила, зокрема, надати КП пільгу щодо оподаткування шляхом звільнення підприємства від сплати податку на прибуток за підсумками діяльності за 2010 рік.
Відповідачем зазначено, що згідно до ст.16.4 Закону податок за звітний період сплачується його платником до відповідного бюджету у строк, визначений законом для квартального податкового періоду. Відповідно до п.4 Порядку складання декларації з податку на прибуток, затвердженої наказом ДПА України від 29 березня 2003 року №143 декларація подається платником податку до державного податкового органу для реєстрації протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) періоду. Сплата податку здійснюється у строки визначені пунктом 5.3 ст.5 Закону України № 2181.
З огляду на наведене, відповідач дійшов висновку, що КП, отримуючи пільгу по сплаті податку на прибуток за підсумками 2010 року згідно рішення Южноукраїнської міської рада Миколаївської області від 26 жовтня 2010 року №1393, звільняється від сплати податку на прибуток лише за 4 квартал 2010 р., тому КП при подачі декларації за 2010 року невірно відображено об'єкт оподаткування за 2010 р., а саме прибуток, звільнений від оподаткування відображено в цілому за 2010 рік в сумі 10213105грн., а не в сумі оподаткованого прибутку за 4 квартал 2010 року - 10096393грн., а прибуток за 9 місяців який підлягав оподаткуванню в сумі 116712 грн. та сплаті до бюджету не відображено.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками та зазначає, що відповідно до ст.11.1 Закону для цілей цього Закону використовуються такі податкові
періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік.
Враховуючи, що діючим на час виникнення спірних правовідносин законодавством було передбачено в тому числі річний податковий період, та з огляду на ту обставину, що пільгу щодо оподаткування податку на прибуток шляхом звільнення КП від сплати вказаного податку було надано саме за підсумками діяльності за весь (в цілому) 2010 рік, колегія суддів приходить до висновку, що КП діяло правомірно, відображуючи звільнення від сплати вказаного податку в цілому за 2010 рік.
Стосовно порушення пп.8.6.1 Закону та п.1 розділу II Перехідні положення Закону України від 01 липня 2004 року №1957-IV «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме невірного застосування норм амортизації за проведені ремонти групи 1 основних засобів, які введені в експлуатацію до 01 січня 2004 року, колегія суддів зазначає таке.
Проведеною перевіркою було встановлено, що за період з 01 квітня 2009 року по 31 березня 2011 року КП задекларовано амортизаційні відрахування у сумі 1316268 грн.. КП для здійснення бухгалтерського обліку основних засобів використовувало наступні бухгалтерські рахунки: „Орендовані основні засоби”; „Земельні ділянки”; „Будівлі та споруди”; „Машини та обладнання, засоби зв'язку”; „Інвентар”; „Інструменти, прилади та інвентар”; „Інші основні засоби”; „Інші необоротні активи”. На орендовані основні засоби КП амортизацію в перевіряємому періоді не нараховувало та не декларувало.
Перевіркою повноти визначення амортизаційних відрахувань за період з 01 січня 2007 року по 31 березня 2009 року встановлено їх завищення на суму на 89223 грн..
Перевіркою відображеного показника за 2-4 квартали 2009 року, за 1-4 квартали 2010 року, за 1-2 квартали 2011 року на підставі таких документів: первинних документів, відомість обліку основних засобів, інвентарні картки, встановлено завищення задекларованих КП показників у рядку 07 Декларацій „сума амортизаційних відрахувань”.
Відповідачем зазначено, що на порушення ст.8.6.1 Закону та розділу II Перехідні положення Закону України №1957-1V «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» амортизація витрат, понесених (нарахованих) платником податку у зв'язку з придбанням, спорудженням та поліпшенням основних фондів групп - 1,2,3 до 1 січня 2004 року здійснюється за нормами амортизації, що діяли до 01 січня 2004 року, при цьому для цілей податкового обліку платники податку зобов'язані вести окремий облік витрат, понесених у зв'язку з придбанням, спорудженням та/або поліпшенням основних фондів, шо здійснюються після 1 січня 2004 року підприємством.
Перевіркою встановлено, що підприємством невірно застосовано норми амортизаційних відрахувань по здійсненим ремонтам 1 групи основних засобів, які введені в експлуатацію до 01 січня 2004 р., оскільки КП застосована норма амортизації 2%, а слід було застосувати 1,25 %.
В результаті невірно застосованої норми амортизації на проведені ремонти 1 групи основних засобів, які введені в експлуатацію до 01 січня 2004 року, завищена сума амортизаційних відрахувань за перевіряємий період на 89223 грн. в тому числі :
За півріччя 2009 року на суму 1585,77 грн. ( 2 кв. 2009 року - 1585,77 грн.)
За 3 квартали 2009 року на суму 5913,12 грн. ( 3 квартал 2009 р - 4327,35 грн.)
За 2009 року на суму 11598,36 грн. (4 квартал 2009 року - 5685,24 грн.)
1 квартал 2010 року на суму 9450,47 грн.
Півріччя 2010 року на суму 21272,52 грн. (2 квартал 2010 року - 11822,05 грн.)
3 квартали 2010 року на суму 37774,47 грн. ( 3 квартал 2010 року - 16501,95 грн.)
2010 року на суму 58040,34 грн. (4 квартал 2010р.- 20265,87 грн.)
1 квартал 2011 року на суму 19584,37 грн.
Позивачем в обґрунтування власної правової позиції було зазначено, що перехідні положення Закону №1957-ІV прямо визначають, що норми амортизації, які діяли до 1 січня 2004 року, застосовуються лише до витрат, понесених платником податку у зв'язку з придбанням, спорудженням та поліпшенням основних фондів групи 1 до 1 січня 2004 року. Окремого порядку нарахування амортизаційних відрахувань на витрати, понесені після 1 січня 2004 року у зв'язку з поліпшенням основних фондів, придбаних до 1 січня 2004 року, Перехідними положеннями цього Закону не встановлено.
КП зазначало, що до нових поліпшень (тобто проведених після 01 січня 04 р.) старих основних фондів (тобто, що амортизуються за старими ставками) п.1 Перехідних положень Закону № 1957-IV фактично не застосовується. Абзац 1 не передбачає обов'язок амортизувати їх по нових нормах, але й абзац 2 не зобов'язує амортизувати їх за старими нормами, а лише передбачає обов'язок вести окремий облік витрат.
Колегія суддів погоджується з вказаними доводами позивача та зазначає, що КП правомірно застосовано нові норми амортизації відповідної групи з огляду на таке.
Так, згідно з пунктом 1 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" норми амортизаційних відрахувань, зазначені у статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" для основних фондів груп 1, 2 і 3, застосовуються щодо витрат, понесених (нарахованих) платником податку після 1 січня 2004 року у зв'язку з придбанням або спорудженням нових основних фондів груп 1, 2 і 3, а також витрат на поліпшення таких нових основних фондів.
Амортизація витрат, понесених (нарахованих) платником податку у зв'язку з придбанням, спорудженням та поліпшенням основних фондів груп 1, 2 і 3 до 1 січня 2004 року, здійснюється за нормами амортизації, що діяли до 1 січня 2004 року. При цьому для цілей податкового обліку платники податку зобов'язані вести окремий облік витрат, понесених у зв'язку з придбанням, спорудженням та/або поліпшенням основних фондів, що здійснюються після 1 січня 2004 року.
Отже, абзацом другим наведеної норми Закону встановлено виключний перелік випадків застосування «старих» норм амортизації, який не підлягає розширеному тлумаченню.
Тому, оскільки у вказаному абзаці не передбачено нарахування амортизації витрат у зв'язку з поліпшенням (які було проведено після 01 січня 2004 року) основних фондів, придбаних до 01 січня 2004 року, то підстав для поширення цього припису Закону на спірні правовідносини не вбачається.
Наведені висновки також узгоджуються з висновками Вищого адміністративного суду України, зробленими в ухвалах від 07 грудня 2010 року у справі №2а-3232/09/1770 (3504/10/9104) та від 22 листопада 2011 року у справі №2-а-1021/08, які належать до застосування в даних спірних правовідносинах з огляду, зокрема, на ту обставину, що спірне питання (в господарському вимірі) виникло в період часу з 2009 року по 2011 роки із застосуванням податкового законодавства, зокрема, 2004 року.
Так, в ухвалі касаційного суду від 22 листопада 2011 року у справі №2-а-1021/08 було зазначено, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ЗАТ «Маріупольська екскавація» витрати понесено після 01 січня 2004 року у зв'язку з ремонтом основних фондів.
В свою чергу, інвентарні картки обліку основних засобів підтверджують, що станом на 01 січня 2004 року основні фонди не були новими та були раніше в експлуатації.
З огляду на викладене, касаційний суд вважав, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що позивачем правомірно застосовано нову норму амортизаційних витрат у зв'язку з ремонтом основних фондів першої групи.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає помилковими висновки відповідача щодо невірного застосування КП норм амортизаційних витрат.
В той же час, відповідно до ч.1 та 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів зазначає, що хоча діючим процесуальним законодавством і передбачено покладення на суб'єкта владних повноважень основного тягаря доведення наявності протиправних дій/бездіяльності інших учасників процесу (тих, які не є суб'єктами владних повноважень), однак КАС України також покладає і на іншу сторону обов'язок аргументованого доведення власної правової позиції.
Так, стосовно порушень пп.4.1.1 ст.4 Закону щодо заниження обсягів оподаткованих операцій за надані послуги населенню та підприємствам за 2009 рік на суму 83151,61 грн. за 2010 рік на суму 11293,26 грн. та за 1 кв 2011 року на суму 917 грн. слід зазначити, що підприємство не заперечує щодо їх наявності.
Також, відсутня і аргументація протиправності висновків ДПС щодо встановлених порушень ст.5.3.9 Закону про завищення показників, задекларованих в у рядку 04.1 декларації з податку на прибуток за 4 квартал 2009 року в сумі 4930 грн. "витрати на придбання товарів, робіт, послуг" КП ТВКГ.
Крім того, КП у відповідності до ч.1 ст.77 КАС України не доведено, а з матеріалів справи не вбачається безпідставності виявлених порушень ст.139.1.5 ПК України щодо завищення витрат на суму виготовлення проектної документації в розмірі 16472 грн., при цьому і саме підприємство не заперечує проти наявності вказаних порушень.
Так, перевіркою загальновиробничих витрат, за період з 01 квітня 2011 року по 30 червня 2011 року, визначених у р.06.1 Декларації з податку на прибуток за 2 квартал 2011 року сумі 2714812 грн., відповідачем встановлено завищення КП витрат на суму виготовлення проектної документації в розмірі 16472 грн., що суперечить (вказане віднесення до витрат) ст.139.1.5 ПК України.
З матеріалів справи вбачається, що згідно договору №40 від 24 березня 2011 року, укладеного між ТОВ «Енерго-Інвест» в особі генерального директора В.В. Фіщук та КП в особі директоа В.Д. Потюк, на користь позивача була виготовлена проектна документація.
КП отримало від ТОВ «Енерго-Інвест» акт №1 від 26 квітня 2011 року виконаних робіт на проектно-вишукувальні роботи «Впровадження автоматизованої системи управлінні асинхронними двигунами насосів з використанням частотного регулюючого приводу на КНСЗ (проектно-вишукувальна документація) на суму 16472 грн. (в бухгалтерському обліку відображено по рахункам: Д-91 К-т 63 1.3 на суму 16472 грн, Д-т 641 К-т 63 1.3 на суму 3294,40 грн.).
Колегія суддів погоджується з висновками відповідача в акті перевірки в цій частині та зазначає, що дійсно, відповідно до ст.139.1.5 ПК України не включаються до складу валових витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144-148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу, при цьому, КП не було жодним чином аргументовано протиправність вказаних висновків податкового органу.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення від 29 листопада 2011 року №0000672301 та №0000622301, якими позивачу донараховані податкові зобов'язання з податку на прибуток та нараховані штрафні санкції, а також зменшене від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток, не можуть вважатися обґрунтованими та правомірними, а тому підлягають скасуванню.
При цьому, в ході розгляду справи відповідачем не було надано суду детальний розрахунок донарахованих сум в розрізі кожного порушення, викладеного в акті перевірки, у зв'язку з чим, не зважаючи на те, що частина виявлених перевіркою порушень знайшла своє підтвердження в ході розгляду справи, вказані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню в повному обсязі.
Разом з тим, стосовно незаконного на думку відповідача коригування КП податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 462564грн., що також повинно бути досліджено суми за висновками Верховного Суду, зробленими в постанові від 24 вересня 2019 року, колегія суддів зазначає таке.
Так, перевіркою відображених у рядку 16 декларацій «коригування податкового кредиту» показників за період з 01 квітня 2009 року по 30 червня 2011 року у загальній сумі 462564 грн. встановлено, що КП здійснював коригування операцій з придбання води, стоків та теплоенергії у ДП НАЕК «Енергоатом».
Проведеною перевіркою відображеного показника за період з 01 квітня 2009 року по 30 червня 2011 року в сумі 462564 грн. на підставі таких документів: данні головної книги, ж/о 6 оборотно-сальдові відомості 631.3 "розрахунки з постачальниками та підрядниками та інше" встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 16 Декларацій „коригування податкового кредиту” у сумі 462564 грн..
Перевіркою встановлено, що оскільки КП при визначенні податкового кредиту застосовує касовий метод, то журнал-ордер №6 по рахунку 631.3 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», а саме з ДП НАЕК «Енергоатом», веде в розрізі податкових накладних та рахунків на отримані послуги з водопостачання, стоки та теплоенергію. Станом на 01 квітня 2009 року заборгованість перед ДП НАЕК «Енергоатом», відповідно до журналу-ордеру №6 за квітень 2009 р., становить 14293624,06 грн.. Відповідач зазначив, що по відповідних податкових накладних, які включені до розрахунку коригування за травень 2009 р., поданого до державного податкового органу 22 червня 2009 року, та розрахунку коригування за червень 2009 р., поданого до державного податкового органу 20 липня 2009 року, заборгованість відсутня, тобто кошти за надані послуги ДП НАЕК «Енергоатом» по цих податкових накладних були перераховані в попередніх звітних періодах і податковий кредит був визначений відповідно в попередніх звітних періодах за касовим методом.
При цьому, у травні та червні 2009 року КП кошти на користь ДП НАЕК «Енергоатом» не перераховувались. У квітні 2009 року платіжним доручення №459 від 07 квітня 2009 року перераховано ДП НАЕК «Енергоатом» 136968,27 грн. за воду та стоки по рахунку 39/201 від 30 січня 2009 року та відображено податковий кредит в реєстрі отриманих податкових накладних за квітень у сумі 18746,85 грн., більше коштів на користь ДП НАЕК «Енергоатом» у квітні 2009 року не перераховано.
На порушення ст.1.11 та 11.11 Закону України «Про податок на додану вартість» КП безпідставно завищено податковий кредит у поданих розрахунках коригування на суму 462564 грн., так як право на податковий кредит, відповідно до касового методу, визначається по даті списання коштів з банківського рахунку платника податків або надання інших видів компенсацій вартості поставлених товарів.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками податкового органу щодо безпідставного формування податкового кредиту, оскільки такий вже було відображено КП в минулі податкові періоди з огляду на таке.
Так, матеріали справи містять постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2010 року справа №2а-3686/10/1470, з якої вбачається, що в період з 10 серпня 2009 року по 07 вересня 2009 року була здійснена планова виїзна перевірка КП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2007 року по 31 березня 2009 р., тобто попередній період, в якому в даній справі 400/3488/19 КП було здійснено коригування податкового кредиту.
За результатами перевірки був складений акт від 21 вересня 2009 року №96/23-01/31948866, яким встановлено порушення підпункту 3.2.7 пункту 3.2 статті 3, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7, пункту 11.11 статті 11 Закону України ”Про податок на додану вартість”, в результаті чого було занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2216779 грн., в тому числі за травень місяць 2007 року в сумі 80000 грн., за липень місяць 2008 року в сумі 817808 грн., за серпень місяць 2008 року в сумі 151734 грн., за вересень місяць 2008 року в сумі 124727 грн., за жовтень місяць 2008 року в сумі 117035 грн., за листопад 2008 року в сумі 266612 грн., за грудень місяць 2008 року в сумі 161835 грн., за січень місяць 2009 року в сумі 100000 грн., за лютий місяць 2009 року в сумі 191128 грн., за березень місяць 2009 року в сумі 205900 грн..
Стосовно вказаних висновків суд по зазначеній справі наголосив, що в липні 2008 року позивач, на виконання постанови Кабінету міністрів України від 25 квітня 2008 року №440, отримав субвенцію з бюджету в розмірі 20984626,81 грн., яка за своїм призначенням має відшкодовувати збитки підприємства, що виникли між фактичною собівартістю послуг позивача та регульованим тарифом, затвердженим органом місцевого самоврядування.
Згідно вказаної постанови позивач повинен був погасити заборгованість за енергоносії, яка виникла в минулі роки до 01 січня 2008 року.
За рахунок отриманої субвенції були перераховані кошти в сумі 20984626,81 грн. для погашення кредиторської заборгованості за отримані послуги від постачальника ВП ”ЮУ АЕС” ДП НАЕК ”Енергоатом”.
Суд вважав, що після погашення заборгованості перед ВП ”ЮУ АЕС” ДП НАЕК ”Енергоатом” в період з липня 2008 року по березень 2009 року підприємство позивача правомірно збільшило податковий кредит з ПДВ шляхом подачі уточнюючих розрахунків, застосувавши касовий метод згідно із підпунктом 11.11 пункту 11 статті 11 та пункту 1.11 статті 1 Закону № 168/97-ВР.
З аналізу наведеного вбачається, що оскільки КП за результатами господарської діяльності з ДП НАЕК «Енергоатом» вже було сформовано та відображено податковий кредит шляхом подачі уточнюючих розрахунків в період з липня 2008 року по березень 2009 р., то коригування податкового кредиту за квітень-червень 2009 року у сумі 462564 грн. по ДП НАЕК «Енергоатом» є безпідставним.
При цьому, матеріали справи не містять, а КП не було надано доказів неповного відображення податкового кредиту, сформованого КП за період до квітня 2009 року та наявності інших господарських операцій, що мали місце між КП та ДП НАЕК «Енергоатом», за результатом яких було скориговано податковий кредит у сумі 462564 грн..
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок відповідача щодо завищення КП податкового кредиту у перевіреному періоді у сумі 462564 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 29 листопада 2011 року №0000632301 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції частково надав неправильної оцінки обставинам справи, що призвело до частково необґрунтованого рішення по справі, у зв'язку з чим це рішення підлягає скасуванню з прийняттям по справі нового рішення про часткове задоволення позову.
Стосовно розподілу судових витрат колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до положень статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З рішення суду першої інстанції вбачається, що суд першої інстанції задовольняючи позов стягнув з відповідача на користь КП сплачену ним суму судового збору, водночас, в зв'язку зі скасування судового рішення, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни розподілу судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що під час судового розгляду даної справи КП було сплачено 2188, 00 грн. судового збору згідно платіжного доручення від 27 квітня 2012 року №508, при цьому ДПС було сплачено судового збору на загальну суму 5907, 00 грн. (платіжні доручення від 05 серпня 2016 року №460 на суму 2625,00 грн. та від 18 грудня 2020 року №3161 на суму 3282,00 грн.).
Суд зазначає, що за наслідком розгляду справи слід стягнути з КП на користь відповідача різницю у витратах сторін на сплату судового збору у розмірі 2571,8 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (загальний розмір позовних вимог - 983 490, 00 грн., розмір задоволених позовних вимог - 405 285,00 грн.).
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року - скасувати.
Прийняти по справі постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.
Скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 листопада 2011 року №0000672301 та №0000622301.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" (вул.Дружби Народів, 8, м.Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55000, ідентифікаційний код 31948866) на користь Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул.Лягіна, 6, м.Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 43144729) витрати на сплату судового збору в сумі 2571,8 грн..
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Федусик А.Г.
Судді Бойко А.В. Шевчук О.А.