30 вересня 2021 року м. Дніпросправа № 280/4557/21
(суддя Лазаренко М.С., м. Запоріжжя)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Панченко О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року про забезпечення позову у справі №280/4557/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 в червні 2021 року звернувся до суду з позовом до Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області, згідно з яким просив визнати протиправним та скасувати рішення Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області №232845000000 від 27 травня 2021 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянина Вірменії ОСОБА_1 , скасування посвідки на постійне проживання в Україні серії № НОМЕР_1 від 23.03.2020 та скасувати видворення з території України протягом одного місяця.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задоволено.
Суд, зупинив дію рішення Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області №232845000000 від 27 травня 2021 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Вірменії ОСОБА_1 та посвідки на постійне проживання в Україні серії № НОМЕР_1 від 23.03.2020 року, до набрання законної сили судовим рішенням в цій справі.
Ухвала суду мотивована тим, що подальша дія оскаржуваного рішення №232845000000 від 27 травня 2021 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Вірменії ОСОБА_1 та скасування посвідки на постійне проживання в Україні серії № НОМЕР_1 від 23.03.2020 року може призвести до того, що в разі задоволення судом позовних вимог за результатами розгляду цієї справи, позивачу доведеться докласти значних зусиль та витрат для відновлення порушеного права, у тому числі щодо повернення на територію країни, зокрема шляхом можливого ініціювання інших судових проваджень.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цієї заяви.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що забезпечуючи позов у цій справі суд першої інстанції навіть не встановив суб'єкта владних повноважень, який прийняв оскаржуване рішення та не звернув уваги на те, що таке рішення відповідачем не приймалося. Зазначає про те, що суд першої інстанції своєю ухвалою фактично зупинив дію Указу Президента України від 21.05.2021 року №203/2021 яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони від 14.05.2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» відповідно до якого вирішено застосувати персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до фізичних осіб згідно з додатком №1 до якого за №604 віднесено і позивача. При цьому, відповідач вказує на те, що враховуючи зміст рішення Ради національної безпеки і оборони від 14.05.2021 року позивач при будь-яких умовах не зможе повернутися на територію України.
Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, представник позивача, зазначаючи про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частинами першою та другою статті 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).
Частина 6 статті 154 КАС України визначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому заходи забезпечення позову мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.
При цьому співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Таким чином, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні.
Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому, вживаючи заходи забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Висновок суду першої інстанції про існування визначених у статті 150 КАС України обставин для вжиття заходів забезпечення позову є помилковим з огляду на наступне.
Відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про імміграцію» визначено перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію, при цьому стаття 13 вказаного Закону встановлює порядок вилучення посвідки на постійне проживання, виїзд і видворення за межі України.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про імміграцію» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
В свою чергу, частиною 2 вищезазначеної статті передбачено, що особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.
Частиною 3 статті 13 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України.
При цьому, частина 4 статті 13 Закону України «Про імміграцію» передбачає, що якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається до набрання рішенням суду законної сили.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що наслідком прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, у разі якщо особа не виїхала з України протягом місяця з дня отримання копії такого рішення є подальше прийняття рішення про її видворення та видворення такої особи в порядку, передбаченому законодавством України.
Враховуючи те, що позивачем не надано доказів початку процедури застосування наслідків оскаржуваного рішення №232845000000 від 27 травня 2021 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну, а саме процедури видворення, суд апеляційної інстанції зробив висновок про відсутність підстав для застосування положень статті 150 КАС України та забезпечення позову у цій справі, оскільки будь-яких доказів вчинення відповідачем реалізації прийнятого рішення позивачем не надано.
Поряд з цим, суд апеляційною інстанції зауважує, що частина 4 статті 13 Закону України «Про імміграцію» передбачає, що якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається до набрання рішенням суду законної сили.
Враховуючи те, що позивачем оскаржено в судовому порядку рішення №232845000000 від 27 травня 2021 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну у відповідача немає законних підстав для прийняття рішення про видворення позивача до набрання рішенням суду у цій справі законної сили.
Доказів порушення органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції) положень частина 4 статті 13 Закону України «Про імміграцію» позивач суду не надав, як наслідок підстав для задоволення його заяви про забезпечення позову у цій справі не має.
Висновки суду першої інстанції про те, що невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваного позивачем рішення може призвести до того, що в разі задоволення судом позовних вимог за результатами розгляду цієї справи, позивачу доведеться докласти значних зусиль та витрат для відновлення порушеного права, у тому числі щодо повернення на територію країни, зокрема шляхом можливого ініціювання інших судових проваджень суд апеляційної інстанції вважає такими, що не відповідають обставинам справи та нормам Закону, що регулюють спірні відносини.
Між тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб фактично вирішило спір по суті, що суперечить меті застосування статті 150 КАС України.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено необхідність вжиття застосованих судами заходів забезпечення позову з урахуванням положень статті 150 КАС України, застосовані заходи є такими, що суперечать приписам частини другої статті 151 КАС України, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню, при цьому в задоволенні клопотання про забезпечення адміністративного позову слід відмовити.
Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області - задовольнити.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року про забезпечення позову у справі №280/4557/21 - скасувати.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 30 вересня 2021 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов
суддя О.М. Панченко