30 вересня 2021 р.Справа № 820/3839/17
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання - Севастьянова А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою начальника Східного територіального юридичного відділу Ібрагімова Фаіка Балоглан огли на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2021, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., м. Харків, повний текст складено 26.04.21 року по справі № 820/3839/17
за позовом ОСОБА_1
до Начальника Східного територіального юридичного відділу Ібрагімова Фаіка Балоглан огли треті особи Харківський обласний військовий комісаріат , Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків
про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до начальника Східного територіального юридичного відділу Ібрагімова Фаік Балоглан огли (далі - начальник Східного ТЮВ Ібрагімов Ф.Б. огли), треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ХОВК), Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків (далі- КЕВ м.Харків), в якому просив суд:
- визнати протиправними відмову начальника Східного територіального юридичного відділу ОСОБА_2 у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за піднайом (найом) житла та його бездіяльність у вигляді не видання відповідного наказу начальника Східного територіального юридичного відділу про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за піднайом (найом) житла;
- скасувати рішення начальника Східного територіального юридичного відділу ОСОБА_2 від 31.07.2017 року про відмову у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за піднайом (найом) житла, яке викладене у вигляді резолюції на ОСОБА_1 рапорті від 21.07.2017 року на виплату грошової компенсації за піднайом (найом) житла;
- визнати право ОСОБА_1 на виплату йому грошової компенсації за піднайом (найом) житла, починаючи з 21 липня 2017 року, за місцем виплати грошового забезпечення;
- зобов'язати начальника Східного територіального юридичного відділу ОСОБА_2 видати наказ начальника Східного територіального юридичного відділу про виплату та виплачувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за піднайом (найом) житла починаючи з 21 липня 2017 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем протиправно відмовлено у виплаті грошової компенсації за піднайом (найом) житла, оскільки на час проходження служби позивач постійним житлом від Міністерства оборони України не забезпечений, перебуває на квартирному обліку при Харківському національному університеті Повітряних сил імені Івана Кожедуба (в межах Харківського гарнізону), до рапорту подав весь перелік необхідних документів, а тому твердження відповідача про неможливість задоволення рапорту у зв'язку з перебуванням позивача на квартирному обліку не в Харківському обласному військовому комісаріаті є необґрунтованими, а оскаржувана відмова, яка не містить посилань на конкретні правові норми, протиправною.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 по справі № 820/3839/17, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Начальника Східного територіального юридичного відділу Ібрагімова Фаік Балоглан огли, треті особи: Харківський обласний військовий комісаріат, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції позивачем 06.04.2018 подано касаційну скаргу на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018.
Постановою Верховного Суду від 03.12.2020 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2018 року у справі № 820/3839/17 скасовано та направлено справу на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій з приводу того, що позивач вже реалізував своє право на отримання житлового приміщення, шляхом отримання ним ордеру на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Так, встановивши, що позивач втратив своє право на користування наданим йому Міністерством оборони України житлом та не використав своє право на безоплатну приватизацію вказаного житла (надане житлове приміщення приватизоване колишньою дружиною позивача) Верховний Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 є таким, що не реалізував своє право передбачене приписами статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Також, Верховний Суд зауважив, що суд першої інстанції, встановивши, що Східний територіальний юридичний відділ (місто Харків) утримується на фондах та забезпеченні, зокрема, квартирно-експлуатаційному ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому позивач для отримання спірної компенсації повинен перебувати на квартирному обліку саме в ІНФОРМАЦІЯ_3 , не зазначив із чого він при цьому виходив, оскільки не встановив чи видавався начальником гарнізону наказ про визначення військової частини, у якій військовослужбовці відокремленого підрозділу мають право перебувати на квартирному обліку та чи погоджений такий наказ із КЕВ (КЕЧ) району.
Зважаючи на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, та на відсутність у суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень, а також про скасування постанов судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 353 КАС України.
Відповідно до ч.5 ст.353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Отже, в даному апеляційному провадженні справа розглядається з урахуванням наведених висновків суду касаційної інстанції.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2021 року по справі № 820/3839/17 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність начальника Східного територіального юридичного відділу ОСОБА_2 у вигляді не видання відповідного наказу начальника Східного територіального юридичного відділу про виплату грошової компенсації за піднайом (найом) житла ОСОБА_1 .
Зобов'язано начальника Східного територіального юридичного відділу Ібрагімова Фаіка Балоглан огли видати наказ начальника Східного територіального юридичного відділу про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за піднайом (найом) житла з 21 липня 2017 року.
В іншій частині вимог позов залишено без задоволення.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до незаконного судового рішення, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2021 року по справі № 820/3839/17 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги пояснив, що правові підстави для задоволення рапорту позивача про виплату йому грошової компенсації за піднайом (найом) житла відсутні, у зв'язку з перебуванням ОСОБА_1 на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, не у Харківському обласному військовому комісаріаті, тобто не за місцем проходження служби, що з огляду на приписи Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 30.11.2011 № 737 (далі - Інструкція № 737), є порушенням з боку позивача порядку такого обліку.
Вказуючи на помилковість висновків судів першої та касаційної інстанції про наявність у позивача права на отримання спірної грошової компенсації, з огляду на те, що останній не використав своє право, передбачене приписами статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку із втратою останнім права на користування наданим йому Міністерством оборони України житлом та невикористанням свого права на безоплатну приватизацію вказаного житла, просив суд апеляційної інстанції відійти від висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 03.12.2020 по даній справі та оцінити докази, що наявні в матеріалах справи, за свої внутрішнім переконанням та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , з 21 червня 2004 року проходив військову службу у Харківському університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Наказом Командувача Повітряних сил Збройних Сил України від 04 грудня 2010 року № 657 звільнений з військової служби у запас за пунктом “б” (за станом здоров'я) частини шостої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, а наказом начальника Університету (по стройовій частині) від 13 грудня 2010 року № 268 з 13 грудня 2010 року був виключений зі списків особового складу Університету та залишений на квартирному обліку в Університеті для позачергового отримання житла.
Відповідно до наказу Міністра оборони України від 29 квітня 2016 року № 384 та статей 20 та 23 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” з ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України строком до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та призначено майора запасу ОСОБА_1 офіцером юридичної служби Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України.
З 11 травня 2016 року позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (м. Київ). Наказом першого заступника Міністра оборони України від 08 червня 2017 року № 76 позивача звільнено із займаної посади та призначено на посаду заступника начальника Східного територіального юридичного відділу (м. Харків).
21 липня 2017 року позивач подав рапорт на ім'я відповідача на виплату грошової компенсації за піднайом (найом) житла. При поданні рапорту на виплату грошової компенсації за піднайом (найом) житла позивачем надана копія довідки з попереднього місця служби про неотримання житла за рахунок Міністерства оборони України, у якій також зазначено, що за період з 29 квітня 2016 року по 08 червня 2017 року позивач на квартирному обліку у Головному управлінні оперативного забезпечення Збройних Сил України (м. Київ) не перебував.
31 липня 2017 року відповідачем прийнято рішення про відмову в задоволенні рапорту у вигляді резолюції у зв'язку з відсутністю правових підстав, оскільки позивач не перебуває на квартирному обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності начальника Східного територіального юридичного відділу ОСОБА_2 у вигляді не видання відповідного наказу про виплату грошової компенсації за піднайом (найом) житла ОСОБА_1 та зобов'язання начальника Східного територіального юридичного відділу ОСОБА_2 видати наказ про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за піднайом (найом) житла з 21 липня 2017 року, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем по справі допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у невиданні відповідного наказу про виплату грошової компенсації за піднайом (найом) житла позивачеві, у зв'язку з чим суд першої інстанції вважав за необхідне для ефективного захисту порушених прав позивача обтяжити відповідача обов'язком видати такий наказ про виплату позивачу грошової компенсації за піднайом (найом) житла з 21 липня 2017 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині позовних вимог про визнання протиправною відмови начальника Східного територіального юридичного відділу ОСОБА_2 у виплаті грошової компенсації за піднайом (найом) житла та про визнання за ОСОБА_1 права на виплату грошової компенсації за піднайом (найом) житла, починаючи з 21 липня 2017 року, за місцем виплати грошового забезпечення, суд першої інстанції виходив з того, що такі вимоги поглинаються вимогою про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання начальника Східного територіального юридичного відділу ОСОБА_2 виплачувати грошову компенсацію за піднайом (найом) житла починаючи з 21 липня 2017 року, суд першої інстанції виходив з їх передчасності.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (перегляду підлягає рішення суду в частині задоволених позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до абзаців 1-5 частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла. У разі відсутності службового жилого приміщення військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови в таких казармах повинні відповідати вимогам, які пред'являються до гуртожитків, що призначені для проживання одиноких громадян. Для інших військовослужбовців військова частина зобов'язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовця та членів його сім'ї або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.
За приписами Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями, що відповідають вимогам житлового законодавства. З цією метою у кожній військовій частині формується фонд службового житла.
У разі відсутності службового житлового фонду у військовій частині військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безоплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови у зазначених казармах повинні відповідати вимогам, які пред'являються до гуртожитків, що призначені для проживання одиноких громадян.
Для інших військовослужбовців військова частина зобов'язана орендувати житло з метою забезпечення ним військовослужбовців та членів їх сімей або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову компенсацію за піднаймання (наймання) житлового приміщення у встановленому порядку.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.
Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Житлові приміщення надаються військовослужбовцям у межах норм, встановлених законодавством.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 року № 450 «Про розмір і порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки та Державної спеціальної служби транспорту за піднайом (найом) ними жилих приміщень» затверджено Порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки та Державної спеціальної служби транспорту (у редакції станом на час виникнення правовідносин, далі - Порядок № 450) за піднайом (найом) ними жилих приміщень.
Згідно з пункту 2 Порядку № 450 грошова компенсація особам офіцерського складу та курсантам, зазначеним у пункті 1 цього Порядку, виплачується щомісяця (у поточному місяці за попередній) в розмірі, який не перевищує: у м. Києві - 2 мінімальні заробітні плати; у мм. Сімферополі, Севастополі та обласних центрах - 1,5 мінімальної заробітної плати; в інших населених пунктах - 1 мінімальної заробітної плати.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 450, саме цим Порядком визначено розмір та механізм виплати грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень (далі - грошова компенсація) таким категоріям військовослужбовців Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Держспецзв'язку та Держспецтрансслужби: особам офіцерського складу, у разі коли вони не забезпечені жилими приміщеннями за місцем проходження військової служби, не отримали за рахунок держави грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення та перебувають на квартирному обліку, а також якщо військова частина, Адміністрація Держспецзв'язку, її територіальний орган, Головне управління урядового фельд'єгерського зв'язку Держспецзв'язку, підрозділ урядового фельд'єгерського зв'язку, територіальний підрозділ, заклад, установа чи організація Держспецзв'язку (далі - військова частина) не орендує для них та членів їх сімей житло; курсантам вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, які мають сім'ї, у разі ненадання їм жилої площі в сімейних гуртожитках, відсутності таких гуртожитків та жилого приміщення за місцем проходження військової служби (навчання).
Відповідно до пункту 5 Порядку № 450 для отримання грошової компенсації військовослужбовець разом з рапортом подає такі документи:
1) копії паспорта військовослужбовця та повнолітніх членів сім'ї, які перебувають з ним на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов;
2) копії облікової картки фізичної особи - платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному органу державної податкової служби і мають відмітку в паспорті) військовослужбовця та повнолітніх членів сім'ї, які перебувають з ним на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов;
3) інформацію (витяг, інформаційну довідку) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про належне військовослужбовцю та членам його сім'ї, які перебувають з ним на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, нерухоме майно;
4) довідку про склад сім'ї та реєстрацію місця проживання (перебування), видану житлово-експлуатаційною організацією, підприємством, установою або органом місцевого самоврядування (особи офіцерського складу військових частин, які дислокувалися в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, і які переміщені з місць попередньої дислокації, подають довідку про склад сім'ї, видану командиром (начальником) цієї військової частини (підрозділу);
5) довідку квартирно-експлуатаційного органу про перебування на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов (для осіб офіцерського складу, зазначених у пункті 1 цього Порядку) (особи офіцерського складу військових частин, які дислокувалися в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, і які переміщені з місць попередньої дислокації, подають довідку квартирно-експлуатаційного органу, в зоні відповідальності якого розташована військова частина (підрозділ), за новим місцем дислокації на підставі облікових списків станом на 1 липня 2014 року);
6) копію завіреної належним чином довідки про отримання (неотримання, здачу) жилого приміщення з попереднього місця проходження військової служби, видану квартирно-експлуатаційним органом (службою) Міноборони, Національної гвардії, відповідним підрозділом Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецзв'язку або Держспецтрансслужбою (для осіб офіцерського складу, зазначених у пункті 1 цього Порядку, крім осіб, які прибули з тимчасово окупованої території України та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження);
7) копію свідоцтва про шлюб (за наявності);
8) копію свідоцтва про народження дитини (за наявності).
Положеннями пункту 6 Порядку № 450 передбачено вичерпний перелік випадків за яких грошова компенсація не виплачується, зокрема у разі: наявності у військовослужбовця або членів його сім'ї за місцем проходження військової служби жилого приміщення, яке відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам, площею, що відповідає мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством; не здачі службового жилого приміщення (у тому числі в гуртожитку) за попереднім місцем проходження військової служби, крім осіб, які прибули з тимчасово окупованої території України та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
Пункт 7 Порядку № 450 містить перелік випадків, за яким виплата грошової компенсації припиняється з дня, наступного за днем: отримання (придбання) військовослужбовцем жилого приміщення; виключення із списків особового складу військової частини, Держспецзв'язку (за винятком військовослужбовців, направлених у складі підрозділів для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки); вибуття особи офіцерського складу, зазначеної у пункті 1 цього Порядку, у закордонне відрядження разом із сім'єю.
В силу вищенаведених приписів статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.
Тобто, вказаною нормою Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено умови за яких військовослужбовець втрачає право на отримання житлового приміщення для постійного проживання або за його бажанням грошової компенсації за належне йому для отримання жиле приміщення, а саме: у разі вже отримання такого житлового приміщення та за умови використання ним права на безоплатну приватизацію такого житла.
Так, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, відповідно до ордера на житлове приміщення від 08 лютого 2006 року № 2252/06 позивач разом зі своєю сім'єю у складі дружини та двох доньок забезпечувався житлом за рахунок Міністерства оборони - ізольованою 4-х кімнатною квартирою АДРЕСА_2 .
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2010 року ОСОБА_1 визнано таким, що втратив право користування жилим приміщенням. При цьому, районним судом було достеменно встановлено, що ОСОБА_1 не проживає в зазначеній квартирі, житлом не цікавиться, участі в оплаті комунальних послуг не приймає.
Позивач разом із другою донькою - ОСОБА_3 , 1994 року народження повторно був зарахований 30 листопада 2010 року на квартирний облік в загальній черзі з 30 листопада 2010 року на підставі рішення житлової комісії Харківського університету Повітряних Сил, протокол № 8, та на квартирний облік в позачерговій черзі з 28 грудня 2010 року на підставі рішення житлової комісії Харківського університету Повітряних Сил, протокол від 29 листопада 2011 року №14.
Вказана квартира, якою позивач забезпечений Міністерством оборони України як військовослужбовець не повернута у власність Держави в особі Міністерства оборони України та приватизована ОСОБА_4 (колишньою дружиною позивача), про що свідчить свідоцтво про право власності від 28 квітня 2012 року № НОМЕР_2 .
Питання щодо правомірності приватизації житла не військовослужбовцем, а його колишньою дружиною в межах цієї справи не досліджується.
Таким чином, оскільки позивач втратив своє право на користування наданим йому Міністерством оборони України житлом та не використав своє право на безоплатну приватизацію вказаного житла (надане житлове приміщення приватизоване саме колишньою дружиною позивача) то позивач є таким, що не використав своє право передбачене приписами статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
До такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 03.12.2020 по даній справі, який в силу приписів ч.5 ст.353 КАС України є обов'язковим для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
З аналізу положень Порядку № 450 вбачається, що право на отримання грошової компенсації за піднайом (найом) житла виникає у військовослужбовця за наявності таких умов: 1) незабезпечення житловим приміщенням за місцем проходження служби; 2) не отримання за рахунок держави грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення; 3) перебування на квартирному обліку; 4) якщо військова частина не орендує для них та членів їх сімей житло; 5) за умови подання відповідно рапорту військовослужбовця із документами перелік яких визначений пунктом 5 Порядку № 450.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач разом із донькою - ОСОБА_3 , 1994 року народження повторно зарахований 30 листопада 2010 року на квартирний облік до Харківського гарнізону та Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба в загальній черзі з 30 листопада 2010 року на підставі рішення житлової комісії Харківського університету Повітряних Сил, протокол № 8, та на квартирний облік в позачерговій черзі з 28 грудня 2010 року на підставі рішення житлової комісії Харківського університету Повітряних Сил, протокол від 29 листопада 2011 року № 14.
Отже, позивач з 30.11.2010 перебуває на квартирному обліку Харківського гарнізону та Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
Матеріалами справи підтверджено, що з 11 травня 2016 року позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (м. Київ).
Наказом першого заступника Міністра оборони України від 08 червня 2017 року № 76 позивача було звільнено зі займаної посади та призначено на посаду заступника начальника Східного територіального юридичного відділу (м. Харків).
21 липня 2017 року позивач подав рапорт на виплату грошової компенсації за піднайом (найом) житла. При поданні рапорту на виплату грошової компенсації за піднайом (найом) житла позивачем надана копія довідки з попереднього місця служби про неотримання житла за рахунок Міністерства оборони України.
Зміст цієї довідки свідчить про те, що за період з 29 квітня 2016 року по 08 червня 2017 року позивач на квартирному обліку у Головному управлінні оперативного забезпечення Збройних Сил України (м. Київ) не перебував та житлом за рахунок Міністерства оборони України не забезпечувався.
Доказів оренди житла Східним територіальним юридичним відділом (м. Харків), де проходив службу позивач, матеріали справи не містять.
Отже, з наведеного слідує, що за місцем проходження служби житлом за рахунок Міністерства оборони України ОСОБА_1 не забезпечувався, компенсації за належне для отримання майно за рахунок держави не отримував, хоча і перебував на квартирному обліку в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
21.07.2017 позивач подав відповідачу рапорт щодо виплати грошової компенсації за піднайом (найом) житла разом з усіма необхідними документами, перелік яких визначений пунктом 5 Порядку № 450.
Організацію забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців ЗС України регламетовано Інструкцією про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністра оборони України від 30 листопада 2011 року № 737 (далі - Інструкція № 737).
Приписами пункту 2.2 Інструкції № 737 визначено, що у разі якщо військова частина постійно дислокується в одному гарнізоні, а відокремлені підрозділи цієї військової частини розташовані в межах відповідальності іншого гарнізону, військовослужбовці цих відокремлених підрозділів зараховуються на квартирний облік житловою комісією однієї із військових частин у межах відповідальності гарнізону, де розміщений відокремлений підрозділ.
Військова частина, у якій військовослужбовці відокремлених підрозділів мають право перебувати на квартирному обліку, визначається наказом начальника гарнізону один раз на два роки за погодженням з квартирно-експлуатаційним відділом чи квартирно-експлуатаційними частинами (району) (далі - КЕВ (КЕЧ) району).
Відповідно до пунктів 1 та 2 Положення про територіальний юридичний підрозділ (управління, відділи), затвердженого наказом Міністерства оборони України від 16 травня 2016 року № 259 (чинного на час виникнення правовідносин) «територіальні юридичні підрозділи (управління відділи) є відокремленими підрозділами …». «Перелік територіальних юридичних підрозділів та адміністративно-територіальні зони їх відповідності визначаються згідно з додатком.».
Згідно з додатком до Положення про територіальний юридичний підрозділ (управління, відділи) Міністерства оборони України (пункт 2) до адміністративно-територіальної зони відповідальності Східного територіального юридичного відділу віднесено Харківську, Полтавську, Донецьку, Луганську, Сумську області.
Східний територіальний юридичний відділ є відокремленим підрозділом Міністерства оборони України, який розташований саме в межах відповідальності Харківського гарнізону.
В той же час абзацом другим пункту 2.2 Інструкції № 737 встановлено, що військова частина, у якій військовослужбовці відокремлених підрозділів мають право перебувати на квартирному обліку, визначається наказом начальника гарнізону один раз на два роки за погодженням з квартирно-експлуатаційним відділом чи квартирно-експлуатаційними частинами (району) (далі - КЕВ (КЕЧ) району).
Отже, аналізуючи приписи пункту 2.2 Інструкції № 737 колегія суддів зазначає, що для отримання військовослужбовцем, який проходить службу у відокремленому підрозділі, права на грошову компенсацію за піднайом (найом) житла останній повинен перебувати на квартирному обліку у військовій частині, яка визначена наказом начальника гарнізону за погодженням з КЕВ (КЕЧ) району.
Однак, як встановлено судом першої інстанції, підтверджено в суді апеляційної інстанції та не заперечується самим відповідачем по справі, на момент виникнення спірних правовідносин наказ про визначення військової частини, у якій військовослужбовці Східного територіального юридичного відділу мають право перебувати на квартирному обліку був відсутній, що також підтверджується довідкою тво начальника Харківського гарнізону від 16.03.2021 № 13 (а.с.137, т.2).
Разом з цим, не видання начальником гарнізону такого наказу про визначення військової частини, у якій військовослужбовці відокремленого підрозділу мають право перебувати на квартирному обліку, що передбачено абзацом другим пункту 2.2. Інструкції № 737, не може слугувати законною підставою для відмови позивачу у виплаті спірної грошової компенсації за піднайом (найом) житла, оскільки абз. 1 пункту 2.2. Інструкції № 737 чітко визначає, що військовослужбовців на квартирний облік житловою комісією має бути зараховано в одній з військових частин у межах відповідальності гарнізону, де розміщений відокремлений підрозділ, яким як зазначалось вище, в даному випадку є Харківський гарнізон.
Посилання відповідача на перебування ОСОБА_1 на квартирному обліку в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, а не в Харківському обласному військовому комісаріаті, як на обставину, що виключає наявність у позивача вказаного права на отримання грошової компенсації за піднайом (найом) житла, з огляду на відмінність місця перебування на квартирному обліку від місця служби, колегія суддів зазначає наступне.
Організацію і порядок несення гарнізонної та вартової служб, права і обов'язки посадових осіб гарнізону та військовослужбовців, які залучаються для несення цих служб визначено Статутом гарнізонної та вартової служб Збройних сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 550-XIV «Про Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України».
Так, відповідно до ст. 1 Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних сил України військові частини, штаби, організації, установи та військові навчальні заклади Збройних Сил України, військові частини (установи, організації, органи тощо) Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, розташовані (дислоковані) постійно чи тимчасово в населеному пункті (пунктах) або поза ним (ними) (далі - військові частини), територіально об'єднуються в гарнізон.
Тобто, з аналізу наведеної норми слідує, що для включення, військового навчального закладу Збройних Сил України в тому числі, до того чи іншого гарнізону, місце розташування останнього (дислокація) має знаходитись в територіальних межах відповідного населеного пункту, зокрема.
Як встановлено судом апеляційної інстанції з офіційного сайту Збройних Сил України (за посиланням https://www.zsu.gov.ua/menu/5fed8aaed3a55a205e8fd518), Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, місце дислокації - м. Харків, входить до переліку вищих військових навчальних закладів (ВНП ЗВО) України, що здійснюють підготовку для Збройних Сил України та підпорядковується Командувачу Повітряних Сил Збройних Сил України.
Таким чином, враховуючи наведену норму, а також дислокацію Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, (м. Харків), який входить до складу Збройних Сил України, колегія суддів вважає, що останній беззаперечно входить до складу Харківського гарнізону, як і Східний територіальний юридичний відділ (м. Харків), що в свою чергу свідчить про те, що і місце перебування позивача на квартирному обліку і останнє місце служби знаходиться в межах одного військового гарнізону.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач разом із донькою - ОСОБА_3 , 1994 року народження повторно зарахований 30 листопада 2010 року на квартирний облік до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, який в перебуває у межах Харківського гарнізону.
Таким чином, враховуючи, що начальником гарнізону наказ про визначення військової частини, у якій військовослужбовці відокремленого підрозділу мають право перебувати на квартирному обліку не видавався, а також те, що позивач станом на час прибуття у 2017 році до Харківського гарнізону для подальшого проходження служби у Східному ТЮВ вже перебував на квартирному обліку у Харківському гарнізоні у Харківському національному університеті Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба, колегія суддів приходить до висновку, що умови, визначені абзацом першим пункту 2.2 Інструкції № 737, необхідні для отримання позивачем, як військовослужбовцем, права на грошову компенсацію за піднайом (найом) житла позивачем дотримано в повному обсязі.
Посилання відповідача на витяги з протоколів № 1 від 19.08.2014, №2 від 28.08.2014, лист квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків від 15.04.2014 №1773 про зарахування військовослужбовців Східного ТЮВ в кількості 5 осіб на квартирний облік до Харківського обласного військового комісаріату колегія суддів вищенаведеного не спростовує і не позбавляє позивача права на отримання спірної компенсації.
Слід зауважити, що законодавством, яке регулює спірні правовідносини не встановлено, що обов'язковою умовою для виплати грошової компенсації за піднайом (найом) житла, є перебування військовослужбовця на квартирному обліку виключно у військовій частині, в якій останній проходить службу.
При цьому, відповідно до приписів п. 2.4 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України 03.07.2013 № 448, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 вересня 2013 р. за № 1590/24122, визначено, що КЕВ (КЕЧ) здійснює безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин, дислокованих у межах відповідальності.
Тобто, незалежно від перебування на квартирному обліку військовослужбовця в тій, чи іншій військовій частині в межах одного гарнізону (Харківського), квартирно-експлуатаційне забезпечення здійснюється Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харків, який в свою чергу не заперечує проти надання спірної грошової компенсації позивачу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що перебування ОСОБА_1 на квартирному обліку у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, тобто у межах того самого гарнізону, в якому розташований Східний ТЮВ, не може вважатись законною підставою для відмови у виплаті позивачу спірної грошової компенсації.
За правилами пункту 4 Порядку № 450 грошова компенсація виплачується починаючи з дня реєстрації поданого в установленому порядку рапорту військовослужбовця: особам офіцерського складу - за місцем проходження військової служби згідно з наказом командира (начальника) військової частини; курсантам - за місцем проходження військової служби (навчання) згідно з наказом керівника вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу.
З огляду на викладене, враховуючи невидання начальником гарнізону наказу про визначення військової частини, у якій військовослужбовці відокремленого підрозділу мають право перебувати на квартирному обліку на час виникнення спірних відносин, а також перебування ОСОБА_1 на квартирному обліку у межах одного гарнізону (Харківського), де розміщений відокремлений підрозділ, в якому проходить службу позивач, що прямо визначено абз.1 п.2.2 Інструкції № 737, колегія суддів вважає, що невидаючи відповідний наказ про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за піднайом (найом) житла начальник Східного територіального юридичного відділу ОСОБА_2 допустив протиправну бездіяльність, чим порушив право позивача на отримання вказаної компенсації.
Посилання відповідача на те, що розпорядженням першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 16.10.2013 № 318 «Про забезпечення службової діяльності територіальних юридичних відділів Міністерства оборони України» наказано Східний ТЮВ (м. Харків) утримувати на фондах та забезпеченні (тилове, фінансове, технічне, квартирно-експлуатаційне) ІНФОРМАЦІЯ_2 , колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки питання щодо отримання військовослужбовцем грошової компенсації за піднайом (найом) житла врегульовано приписами Інструкції № 737, Порядку № 450 та статтею 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якими не визначено умов щодо «утримання на фондах” та “утримання на тиловому, фінансовому, технічному, квартирно - експлуатаційному забезпеченні”, на таке право військовослужбовця.
Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
З урахуванням вищевикладеного, з метою дотримання судом гарантій, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, належним та ефективним способом захисту порушеного права у спірних відносинах є зобов'язання начальника Східного територіального юридичного відділу ОСОБА_2 видати наказ начальника Східного територіального юридичного відділу про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за піднайом (найом) житла з 21 липня 2017 року.
Також суд керується приписами ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом якої у разі визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
В силу приписів ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч.4 ст.229, ст.240, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Начальник Східного територіального юридичного відділу Ібрагімов Фаік Балоглан огли залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2021 по справі № 820/3839/17 в частині задоволення позову - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін
Повний текст постанови складено та підписано 01.10.2021 року