01 жовтня 2021 р. Справа № 520/6851/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Перцової Т.С. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 (головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А.) по справі № 520/6851/21
за позовом ОСОБА_1
до Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом в якому просив:
- визнати протиправними дії Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку, які полягають у необ'єктивному розгляді звернення ОСОБА_1 від 10 листопада 2020р., відповідь на яке оформлено листом Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку від 06.04.2021р. за №1205.
- зобов'язати Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 10 листопада 2020р. та в процесі розгляду звернення перевірити та встановити чи вчинялися ОСОБА_1 правопорушення у період проходження ним військової служби та чи є його поранення та контузії наслідком: вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення, вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю.
Крім того, позивач просив суд зобов'язати Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку відповідно до ст. 382 КАС України подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що 06.04.2021 відповідачем на адресу позивача була надана відповідь, проте при її розгляді відповідачем не дотримано ст.19 Закону України «Про звернення громадян», а саме звернення ОСОБА_1 розглянуто не об'єктивно та не всебічно (упереджено, однобоко). Посилається, що відповідачем при розгляді звернення не враховано та не надано оцінки поясненням позивача у зверненні, нормативно-правовим актам, які діяли під час отримання позивачем поранення та діючим нормативно-правовим актам, документам, поданим позивачем разом зі зверненням, що призвело до необ'єктивного та упередженого розгляду звернення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 року у задоволенні адміністративного позову - відмовлено.
Представник позивача Уманець А.І., не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного по справі №520/6851/21 від 24.05.2021 р., винести нову постанову, якою задовольнити позов, а саме: 1. визнати протиправними дії Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку, які полягають у необ'єктивному розгляді звернення ОСОБА_1 від 10 листопада 2020р., відповідь на яке оформлено листом Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку від 06.04.2021р. за №1205. 2. зобов'язати Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 10 листопада 2020р. та в процесі розгляду звернення перевірити та встановити чи вчинялися ОСОБА_1 правопорушення у період проходження ним військової служби та чи є його поранення та контузії наслідком: вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення, вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю. 3. зобов'язати Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку відповідно до ст.382 КАС України подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що судом першої інстанції не застосовано норми права які регулюють спірні відносини, а саме: п.1 ч.1 ст.8 Закону України “Про військову службу правопорядку у Збройних силах України”, яким передбачено, що до функції Військової служби правопорядку віднесено попередження, виявлення, припинення кримінальних та інших правопорушень, вчинених у військових частинах, а також в інших місцях військовослужбовцями, військовозобов'язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків. Законом України “Про військову службу правопорядку у Збройних силах України” та його прикінцевими положеннями жодним чином не обмежено Військову службу правопорядку виявляти кримінальні та інші правопорушення, які були вчиненні до утворення Військової служби правопорядку. Сплив строків давності для притягнення до відповідальності не є підставою для звільнення від обов'язку компетентного органу виявляти правопорушення. Оскільки у зверненні позивача порушувалися питання виявлення кримінальних та інших правопорушень у період проходження ним військової служби у Збройних Силах, то саме до компетенції Військової служби правопорядку входить вирішення порушених питань у зверненні позивача. Зазначає, що відповідач при розгляді звернення не надав жодної оцінки поясненням позивача наданих у зверненні, а саме: “позивач ніколи не був у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння у період проходження військової служби, та також позивач ніколи собі не спричиняв тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю”. Окрім того, вказує, що відповідач при розгляді звернення не надав жодної оцінки поясненням та позиції позивача наданих у зверненні, а саме: “що у разі відсутності протиправних дій з боку військовослужбовця при отриманні ним поранення або контузії в умовах бойових дій командиром не проводилось дізнання або дисциплінарного провадження стосовно даного військовослужбовця”. Посилається, що відповідач має та мав можливість встановити чи притягався позивач до кримінальної відповідальності у період військової служби дослідивши 4 та 9 сторінки військового квитка позивача, на якій зазначені військові частини де проходив військову службу позивач та державні нагороди, отримані позивачем та положення про ці нагороди на предмет, якими характеристиками повинен відповідати військовослужбовець для отримання такої нагороди або відзнаки що, в свою чергу, може свідчити про відсутність будь-яких протиправних дій з боку військовослужбовця у період проходження ним військової служби та під час отримання поранення. Зазначив, що відповідач не з'ясував той факт, що позивач приймав участь у бойових діях проходячи службу в в/ч НОМЕР_1 , яка дислокувалася у с. Термез Узбецької РСР, тобто облік злочинів вівся військовою прокуратурою Узбецької РСР, отже, посилання відповідача на Постанову КМУ №75 від 06.02.2019р. "Про припинення дії Угоди між урядом України та урядом Російської Федерації про обмін правової інформації від 18.04.1995р. є необґрунтованим. Крім того зазначає, що судом першої інстанції не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки суперечать нормам права та матеріалам справи. Посилається на правову позицію Верховного Суду від 12.12.2018р. по справі №826/6825/16. Зазначає, що позиція позивача по даному питанню повністю узгоджується з висновками Європейського Суду з прав людини, викладеним у рішенні від 13.01.2011р. по справі "Чуйкіна проти України", а також, позиція позивача відповідає висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16.09.2015р. у справі №826/4418/14.
09.09.2021 року представник відповідача (помічник начальника Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку з правової роботи) подав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на необґрунтованість вимог апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні та залишити рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 року по справі №520/6851/21 без змін.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ч.4 ст.229, ч.1 ст.308 КАС України за наявними у ній і додатково поданими доказами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 по справі №520/1272/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського зонального відділу військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку, яка полягає у не запрошенні адвоката позивача на розгляд заяви ОСОБА_1 від 10 листопада 2020 року, адресованої Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку.
Зобов'язано Харківський Зональний відділ Військової служби правопорядку повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 листопада 2020 року, адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку з дотриманням вимог ст. 18 та 19 Закону України “Про звернення громадян” та з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Позивач у зверненні до Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку, просив:
1. Перевірити та виявити, чи вчинялись позивачем у період проходження ним військової служби кримінальні, адміністративні та дисциплінарні правопорушення, а також під час отримання ним поранення та контузії у період проходження військової служби.
2. В процесі розгляду даного звернення перевірити та встановити чи є поранення та контузії позивача наслідком:
2.1. Вчинення позивачем злочину або адміністративного правопорушення?
2.2. Вчинення позивачем дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння?
2.3. Навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю?
Відповідач, на виконання рішення суду, запросив адвоката позивача та 06.04.2021 повторно розглянув заяву позивача.
Відповідачем на адресу позивача направлена відповідь від 06.04.2021 №1205, яка, зокрема, містить повідомлення про неможливість встановлення фактів, запитуваних у зверненні, відсутність у відповідача таких даних відносно позивача, про що було зазначено у відповіді на звернення.
Позивач, вважаючи протиправними дії Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку, які полягають у необ'єктивному розгляді звернення ОСОБА_1 від 10 листопада 2020р., відповідь на яке оформлено листом Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку від 06.04.2021р. за №1205, звернувся до суду з позовом.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач надав відповідь у межах дозволених законом та правомірно не здійснював констатацію обставин, що відображені у доданих до звернення документах, оскільки не мав не це правових підстав та визначених законодавством повноважень.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суспільні відносини з приводу розгляду та вирішення звернень громадян, а також обігу наданої у відповідь на такі звернення інформації унормовані, насамперед, приписами Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 №2657-XII, Закону України "Про розгляд звернень громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР, Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VI.
Відповідно до ст.5 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992р. №2657-XII (далі по тексту - Закон №2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Статтею 20 Закону №2657-XII визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Згідно з ч.1 ст.1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VI (далі по тексту - Закон №2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 12 Закону №2939-VI встановлено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання. У п.6 ч.1 ст.14 Закону №2939-VI визначено, що розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Колегія суддів звертає увагу, що з урахуванням наведених вище норм у спірних правовідносинах по даній справі відповідач Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку належить до категорії осіб - розпорядників публічної інформації.
Згідно з ч.1 ст.5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації та надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст.24 Закону №2939-VI відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації.
Питання практичної реалізації громадянами України, наданого їм статтею 40 Конституції України, права на звернення урегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96 (далі по тексту - Закон №393/96).
Згідно з ч. 1 ст.1 Закону №393/96 громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За змістом ст.3 Закону №393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Відповідно до ст.5 Закону №393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Згідно з ч.1 ст.7 Закону №393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Частиною 3 ст.7 Закону №393/96 визначено, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Статтею 15 Закону №393/96 визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до ч.1 ст.20 Закону №393/96 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Отже, з аналізу наведених вище норм вбачається, що звернення, яке відповідає вимогам Закону №393/96, повинно бути прийнято, всебічно та повно розглянуто у встановлені законом строки, та за наявності для того підстав, суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого входить вирішення спірного питання, повинен вжити усіх передбачених законом заходів для поновлення порушеного права особи та усунення причин та умов, які сприяли порушенням. За загальним правилом звернення громадян підлягають розгляду тим суб'єктом, якому вони адресовані. Якщо вирішення порушеного у зверненні питання не належить до повноважень відповідного органу, він повинен переслати його за належністю і повідомити про це громадянина, який подав звернення, для чого встановлено п'ятиденний строк.
Наведений вище висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 03.12.2018 року по справі №804/9185/15.
Судом встановлено, що 06.04.2021 року заява позивача, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 р. (яке набрало законної сили згідно постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2021 р.) по справі №520/1272/21 повторно розглянута заява по суті за участю представника позивача.
Листом від 06.04.2021 р. №1205 відповідач повідомив заявника про неможливість встановлення факту та встановлення причин притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності (у разі їх наявності). Військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002 та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу, тому інформація про вчинені позивачем злочини у відповідача відсутня. Повідомлено, що встановити чи є поранення та контузії наслідком: вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення; вчинення дій у сталі алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю не представляється можливим з огляду на наступне: відсутністю у архівних органах РФ відомостей щодо поранень (контузій) та їх обставині відсутністю (знищення) службової картки з можливими дисциплінарними стягненнями; ведення, з 1966 по 1991 роки, обліку кримінальних, адміністративних правопорушень військовою прокуратурою СРСР; ведення обліку кримінальних, адміністративних правопорушень Військовою службою правопорядку з 2002 року та тільки у Збройних Силах України. Запропоновано позивачу звернутися до правонаступників військової прокуратури СРСР, якою є прокуратура РФ для отримання більш детальної інформації по обставинам поранення (контузії) і чи були останні наслідком протиправних дій або бездіяльності.
В контексті зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Так, ст. 1 Закону України "Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України" від 07.03.2002 №3099-ІІІ (далі по тексту - Закон №3099-ІІІ) встановлено, що військова служба правопорядку у Збройних Силах України (далі - Служба правопорядку) - спеціальне правоохоронне формування у складі Збройних Сил України, призначене для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України у місцях дислокації військових частин, у військових навчальних закладах, установах та організаціях (далі - військові частини), військових містечках, на вулицях і в громадських місцях; для запобігання злочинам, іншим правопорушенням у Збройних Силах України, їх припинення; для захисту життя, здоров'я, прав і законних інтересів військовослужбовців, військовозобов'язаних під час проходження ними зборів, працівників Збройних Сил України, а також для захисту майна Збройних Сил України від розкрадання та інших протиправних посягань, а так само для участі у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об'єктах.
Згідно зі ст.3 Закону №3099-ІІІ основними завданнями Служби правопорядку є:
- виявлення причин, передумов і обставин кримінальних та інших правопорушень, вчинених у військових частинах та на військових об'єктах; розшук осіб, які самовільно залишили військові частини (місця служби);
- запобігання вчиненню і припинення кримінальних та інших правопорушень у Збройних Силах України;
- участь в охороні військових об'єктів та забезпеченні громадського порядку і військової дисципліни серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, військових містечках, на вулицях і в громадських місцях;
- захист майна Збройних Сил України від розкрадання та інших кримінально протиправних посягань;
- забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів;
- участь у гарнізонних заходах;
- виконання у передбачених законом випадках рішень про тримання військовослужбовців на гауптвахті;
- забезпечення виконання кримінального покарання стосовно військовослужбовців, які за вироком суду засуджені до тримання у дисциплінарному батальйоні;
- сприяння у межах своєї компетенції органам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органам досудового розслідування та суду, органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам військового управління, підприємствам, установам, організаціям у виконанні покладених на них відповідно до законів обов'язків;
- участь у протидії диверсійним проявам та терористичним актам на військових об'єктах.
При прийнятті рішення про введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму воєнного або надзвичайного стану на Службу правопорядку додатково покладаються завдання щодо:
- участі у боротьбі з ворожими диверсійно-розвідувальними групами на території України;
- організації збору, супроводження та охорони військовополонених;
- забезпечення дотримання комендантської години в гарнізонах;
- охорони військових об'єктів, військових містечок та їх населення, сприяння його евакуації;
- відновлення та підтримання порядку і дисципліни у військових частинах;
- контролю за рухом транспортних засобів і перевезенням вантажів Збройних Сил України.
Забороняється покладати на Службу правопорядку завдання, не передбачені цим Законом. Ніякі виняткові обставини або накази чи розпорядження посадових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності військовослужбовців Служби правопорядку.
Відповідно до п.11 ст.7 Закону №3099-ІІІ військовослужбовцям Служби правопорядку під час виконання покладених на них завдань надається право: вести облік кримінальних та інших правопорушень у Збройних Силах України та проводити періодичні звірки з даними відповідних прокуратур.
З матеріалів даної справи вбачається, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах СРСР з 10.10.1979 по 11.02.1982 року, що підтверджується завіреною копією військового квитка НОМЕР_2 (а.с. 16-20).
При цьому, зі змісту військового квитка не вбачається відомостей, що підтверджують отримання заявником зафіксованої в установленому порядку події будь-якого ушкодження здоров'я під час проходження військової служби (у тому числі і поранення чи контузії).
Водночас, Військова служба правопорядку у Збройних Силах України була створена 07.03.2002 та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач позбавлений правової можливості обліковувати інформацію відносно військовослужбовців, які проходили військову службу у лавах Збройних Сил СРСР, в тому числі перевіряти та виявляти чи вчинялись військовослужбовцем у вказаний період проходження військової служби кримінальні, адміністративні та дисциплінарні правопорушення, а також встановлювати причинний зв'язок поранення та контузії із можливими правопорушеннями в цей період.
Матеріали даної справи не містять належних доказів того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, є або може бути розпорядником запитуваної інформації.
З огляду на що, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем належним чином розглянуто звернення позивача, тоді як позивачем не було доведено обставин на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення, щодо порушення відповідачем порядку розгляду такого звернення.
Доводи апелянта щодо не забезпечення відповідачем об'єктивного розгляду звернення позивача, колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані, оскільки відповідач надав позивачу відповідь у межах встановлених чинним законодавством та правомірно не здійснював констатацію обставин, що відображені у доданих до звернення документах, оскільки не мав не це правових підстав. Окрім того, відповідачем у наданій відповіді від 06.04.2021 р. №1190 роз'яснено позивачу, що з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 06.02.2019 №75 "Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом російської Федерації про обмін правовою інформацією та протоколу до Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про обмін правовою інформацією" від 18.04.1995 звернення, у відповідності до ст.7 Закону України "Про звернення громадян", за належністю не направляється та запропоновано звернутись безпосередньо до правонаступників військової прокуратури СРСР (прокуратури РФ), яка на час проходження позивачем військової служби здійснювала облік злочинів та подій, скоєних військовослужбовцями.
Доводи апелянта щодо не застосування судом першої інстанції норм права, які регулюють спірні відносини, а саме п.1 ч.1 ст.8 Закону України “Про військову службу правопорядку у Збройних силах України”, яким передбачено, що до функції Військової служби правопорядку віднесено попередження, виявлення, припинення кримінальних та інших правопорушень, вчинених у військових частинах, а також в інших місцях військовослужбовцями, військовозобов'язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків, колегія суддів вважає помилковими, оскільки в контексті спірних правовідносин Військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002, і не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу, при цьому позивач запитував інформацію, яка стосувалася проходження ним військової служби в Збройних Силах СРСР, а не Збройних Сил України. В даному випадку, відповідач позбавлений можливості обліковувати інформацію відносно військовослужбовців, які проходили військову службу у лавах Збройних Сил СРСР, в тому числі перевіряти та виявляти чи вчинялись військовослужбовцем у вказаний період проходження військової служби кримінальні, адміністративні та дисциплінарні правопорушення, а також встановлювати причинний зв'язок поранення та контузії із можливими правопорушеннями в цей період.
Доводи апеляційної скарги щодо неповного з'ясуванння судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи; не доведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки суперечать нормам права та матеріалам справи, колегія суддів вважає необґрунтованими, та такими, що носять характер припущень скаржника та які не знайшли свого підтвердження у ході апеляційного перегляду даної справи.
Посилання в апеляційній скарзі на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду у справах 826/6825/16, 826/4418/14, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки прийняті у вказаних справах рішення суду ухвалені за інших фактичних обставин, ніж у цій справі, та стосуються інших правовідносин.
Щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що позиція позивача у даній справі узгоджується з висновками Європейського суду з прав людини, викладеними у рішенні від 13.01.2011 по справі "Чуйкіна проти України", колегія суддів зазначає, що з урахуванням характеру та змісту спірних правовідносин у цій справі, дане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції є таким, що жодним чином не суперечить позиції Європейського суду з прав людини у вказаній справі.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку щодо необґрунтованості та безпідставності заявлених позивачем вимог, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення без задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Харківського зонального відділу військової служби правопорядку про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно, оскільки за наслідками апеляційного перегляду даної справи відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , то відсутні і правові підстави для застосування заходів, передбачених ст.382 КАС України та зобов'язання Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку відповідно до ст.382 КАС України подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення, оскільки зміст наведеної норми передбачає застосування цих заходів в разі прийняття рішення на користь позивача, тобто задоволення позовних вимог.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність дій, що предметом оскарження у даній справі.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні суду.
Таким чином, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін.
З урахуванням вимог ст.139 КАС України, відсутні правові підстави для розподілу судових витрат у даній справі.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 по справі № 520/6851/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Т.С. Перцова Л.В. Любчич