01 жовтня 2021 р.Справа № 642/2208/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20.07.2021, головуючий суддя І інстанції: Грінчук О.П., м. Харків, повний текст складено 23.07.21 року по справі № 642/2208/21
за позовом ОСОБА_1
до Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції
про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Полтавській обл. Департаменту патрульної поліції про скасування постанови серії ДП18 №777651 від 04.04.2021 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 20.07.2021 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано постанову серії ДП18 №777651 від 04.04.2021 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП. В іншій частині вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції в Полтавській обл. Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 454 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20.07.2021 та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме, вимог: Закону України «Про Національну поліцію», КУпАП, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідач повідомлявся на електронну адресу .
За приписами ст. 268 КАС України у справах, визначених статтями 273 - 277, 280 - 283, 285 - 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку (ч. 1 ст. 268 КАС України).
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2 ст. 268 КАС України).
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3 ст. 268 КАС України).
Судом оприлюднено на веб-порталі судової влади України відповідну ухвалу про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду, згідно повідомлення від 24.09.2021.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що 04.04.2021 відносно ОСОБА_1 винесено постанову серії ДП18 №777651 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП за фактом того, що він керував т.з. Мерседес-Бенц Спрінтер, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить до категорії С1 без наявної відкритої даної категорії у водія.
Задовольняючи частково позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що з боку відповідача не надано суду жодних належних, допустимих та беззаперечних доказів того, що ОСОБА_1 порушив ПДР, що стало підставою для його зупинки та перевірки документів, тому зупинка транспортного засобу та подальша вимога пред'явлення для перевірки посвідчення водія, реєстраційного документа на транспортний засіб з боку відповідача є незаконною, а відтак в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена за ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308).
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується сторонами.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , виходячи з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-XII "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (зі змінами та доповненнями). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 1.1. Правил дорожнього руху визначено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ч. 2 ст. 126 КУпАП передбачено, що заборонено керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Статтею 16 зазначеного Закону встановлені основні права та обов'язки водія транспортного засобу, якими, зокрема, вказано, що водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР України) зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Пунктом 2.1 ПДР України встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів
Згідно п. 2.4 ПДР України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Водночас, пунктом 2 ч.1 ст. 32 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015р. №580-VIII вказано, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.06.2020 у справі № 415/123/17.
Пунктами 1-9 ч. 1 ст. 35 ЗУ "Про Національну поліцію", визначеного вичерпний перелік випадків, які надають право працівнику поліції зупинити транспортний засіб, а саме:
1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху;
2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;
3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;
4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;
5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;
6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським, або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;
7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;
8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;
9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв. Всі інші причини зупинки автомобіля - незаконні.
Частиною 2 ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Аналіз наведених вище положень нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що поліцейський має право вимагати у водія пред'явлення документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що така особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав) та безпосередньо при оформленні дорожньо-транспортної пригоди. У випадку, якщо поліцейський належним чином не зафіксував факту порушення особою Правил дорожнього руху, вимоги відповідної посадової особи про пред'явлення водієм документів є неправомірними.
Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 15.03.2019 по справі №686/11314/17 та від 22.10.2019 по справі №161/7068/16-а.
Керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом тягне за собою накладення адміністративного стягнення в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 126 КУпАП).
Відповідно до ст.245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
За приписами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Стаття 62 Конституції України передбачає, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як вбачається з оскаржуваної постанови позивач керував т.з. Мерседес-Бенц Спрінтер, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить до категорії С1 без наявної відкритої даної категорії у водія.
Судовим розглядом встановлено, що відповідачем зупинено автомобіль позивача , однак підстави які слугували зупиненню автомобіля , а саме факт порушення особою Правил дорожнього руху , відповідачем в оскаржуваній постанові не відображено.
Також, відповідач ні у відзиві на позов ні в апеляційній скарзі не наводить обставини , які слугували підставою відповідно до вимог ст. 35 ЗУ "Про Національну поліцію" для зупинення автомобіля позивача.
З відеозапису , який надано відповідачем, встановлено, що останній не відображає відомості порушення позивачем правил дорожнього руху, що стало підставою для його зупинки. На запитання ОСОБА_1 щодо причин зупинки інспектором відповіді не надано.
Враховуючи наведене, відповідачем не надано до суду жодних належних, допустимих та беззаперечних доказів того, що ОСОБА_1 порушив ПДР та не наводить підстав , визначених ст. 35 ЗУ "Про Національну поліцію", які слугували підставою для його зупинки та перевірки документів.
Із врахуванням того, що відповідачем не доведено, що зупинення транспортного засобу обумовлено недотриманням водієм (позивачем) вимог ПДР України, то у нього відсутні підстави для витребування на перевірку посвідчення водія, реєстраційного документа на транспортний засіб, а отже і відсутні підстави для застосування до позивача санкції, передбаченої ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Аналогічний висновок щодо застосування вимог процесуального права, викладений у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі № 545/3654/16-а.
Щодо доводів апелянта, про необхідність врахування правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 10.09.2019 р. у справі № 537/2324/17, від 16.08.2019 р. у справі № 524/126/17 про обов'язок позивача мати при собі та на вимогу поліцейського надавати для перевірки поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані висновки стосуються інших правовідносин та суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року № 755/10947/17.
Щодо інших доводів апелянта суд зазначає, що вони спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини та приписи чинного законодавства, висновки суду першої інстанції в частині задоволення позову є правомірними, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанцій, а тому підстави для її задоволення відсутні.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20.07.2021 по справі № 642/2208/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров