ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 вересня 2021 року м. Київ № 640/24962/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту - відповідач), адреса: 02138, місто Київ, вулиця О. Бальзака, будинок 64, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні ВП №27535423 та №32628238;
- зобов'язати Деснянський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 , накладений в межах виконавчого провадження ВП №27535423;
- зобов'язати Деснянський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 , накладений в межах виконавчого провадження ВП №32628238.
В обгрунтування позовних вимог позивач послався на те, що в червні 2021 року під час продажу транспортного засобу йому стало відомо про те, що відділом державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві було накладено арешт на його майно, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою, у відповідь на яку листом від 26 липня 2021 року №18469-Н позивача повідомлено про те, що арешт на його майно було накладено в межах виконавчих проваджень №27535423 та №32628238 постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 12 липня 2011 року та від 17 травня 2011 року відповідно.
Крім того, позивача також повідомлено про те, що постановами державного виконавця у вказаних вище виконавчих проваджень від 23 листопада 2011 року та від 28 листопада 2012 року повернуто виконавчі документи відповідно до пункту 2 частини 1 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», а також рекомендовано звернутись до суду щодо зняття арешт з усього майна у відповідності до пункту 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою.
Відповідачем подано пояснення щодо позову, в яких останній послався на аналогічні обставини, що викладені у листі від 26 липня 2021 року №18469-Н.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.
В судове засідання 21 вересня 2021 року сторони не з'явились, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Представник відповідача просив розглянути справу за його відсутністю.
У відповідності до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З урахуванням викладеного та зважаючи на неявку сторін належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи, у судовому засіданні 21 вересня 2021 року судом, згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України прийнято рішення про подальший розгляд у письмовому провадженні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 12 липня 2011 року постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження ВП № 27535423 про примусове виконання постанови №023630 від 21 січня 2011 року, виданої ВДАІ Деснянського РУГУ МВС України у м. Києві про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в розмірі 255,00 грн, одночасно вказаною постановою накладено арешт на майно боржника - позивача у даній адміністративній справі.
Постановою державного виконавця від 23 листопада 2011 року у виконавчому провадженні ВП№27535423 повернуто виконавчий документ стягувачеві відповідно до пункту 2 частини 1 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, 17 травня 2012 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№32628238 з примусового виконання постанови від 14 червня 2011 року №АІ1 108948, виданої ВДАІ Деснянського РУГУ МВС України у м. Києві про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в розмірі 255,00 грн, одночасно вказаною постановою накладено арешт на майно боржника - позивача у даній адміністративній справі.
Постановою державного виконавця від 28 листопада 2012 року у виконавчому провадженні ВП№32628238 повернуто виконавчий документ стягувачеві відповідно до пункту 2 частини 1 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження».
Також, судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що вказані вище виконавчі провадження були знищені за закінченням терміну зберігання відповідно до розділу 11 наказу Міністерства юстиції України від 07 червня 2017 №1829/5 «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями».
Більш того, судом встановлено та не спростовано відповідачем, що позивач дізнався про наявність арешту на належне йому майно лише у червні 2021 року, у зв'язку з чим звернувся до Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з відповідною заявою, на яку листом від 26 липня 2021 року №18469-Н позивачу, у тому числі запропоновано звернутись до суду для вирішення питання щодо зняття арешту.
Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся в суд з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникли між сторонами у справі регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі по тексту - Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII) та Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі по тексту - Закон України від 21 квітня 1999 року №606-XIV).
Частиною 2 статті 25 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Пунктом 2 частини 1 статті 48 цього ж Закону передбачено, що виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред'явив виконавчий документ до виконання.
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:
1) є письмова заява стягувача;
2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення;
4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа;
5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника);
6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;
8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно;
9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Також, згідно частини 2 статті 50 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Аналіз наведених норм діючого на момент повернення виконавчого документа стягувачеві та (листопад 2011 року та листопад 2012 року) дозволяє дійти висновку, що державний виконавець при винесенні постанов про повернення виконавчого документа мав вирішити питання щодо зняття арешту, накладеного на належне позивачу майно, проте, таких виконавчих дій, як було встановлено судом, державним виконавцем вчинено не було.
Відповідно до пункту 7 Розділу XIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
При цьому, в Прикінцевих та Перехідних положеннях Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ зазначено порядок виконання та правового регулювання саме «виконавчих дій», а не «виконавчого провадження».
Відповідно до статті 1 як Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV, так і Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, виконавче провадження визначається як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Тобто з урахуванням Прикінцевих та Перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ слід вважати, що кожна окрема виконавча дія та відповідно прийнята постанова державного виконавця в межах виконавчого провадження повинна регулюватись тим нормативно-правовим актом, під час дії якого вона була розпочата.
Так, відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до вимог статті 10 цього Закону заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Пунктами 6, 7 частини 3 цієї ж статті іиконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Суд зазначає, що порядок та наслідки повернення виконавчого листа стягувачу визначені статті 37 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII.
Так, відповідно до частини 1 цієї статті виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася; 9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення; 10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів";11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.
Частинами 3, 4 та 5 статті 37 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII передбачено, що у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.
Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.
Частиною 1 статті 40 Закону України передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно частини 2 цієї ж статті про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
З системного аналізу зазначених правових норм слідує, що арешт з майна боржника обов'язково знімається у випадку:
-закінчення виконавчого провадження;
- повернення виконавчого документа з підстав, зокрема коли: а)стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; б) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.
Крім того, наслідки завершення виконавчого провадження, зокрема, у разі повернення виконавчого документа стягувачу встановлені пунктом 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02 квітня 2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року №489/20802, передбачено, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).
З наведеної норми вбачається, що у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець повинен, зокрема, зазначити наслідки завершення відповідного виконавчого провадження, яким в даному випадку є зняття арешту з майна позивача.
Відтак, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.
Як вбачається з матеріалів справи, під час примусового виконання постанов ВДАІ у межах ВП№27535423 та №32628238 державним виконавцем вживалися заходи щодо арешту майна боржника у зв'язку з виконавчим провадженням.
Зокрема, арешт на майно належне на праві власності позивачу накладався постановами державного виконавця від 12 липня 2011 року та від 17 травня 2012 року, а 23 листопада 2011 року та 28 листопада 2012 року вказані вище виконавчі провадження були завершені, у зв'язку з поверненням стягувачеві виконавчих документів.
Відповідно до зазначених обставин справи і норм чинного законодавства на момент виникнення спірних правовідносин державний виконавець повинен був зняти арешт з накладеного на все майно позивача при поверненні виконавчого документа стягувачу, але цього не зробив, тобто допустив бездіяльність.
За таких обставин суд, з урахуванням фактичних обставин цієї справи, а також нормативного регулювання спірних правовідносин у розрізі повноважень та компетенції органів державної виконавчої служби щодо зняття арешту, дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача зняти арешт на майно ОСОБА_1 , накладеного на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження №27535423 від 12 липня 211 року та постанови про відкриття виконавчого провадження №32628238 від 28 листопада 2012 року.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірність вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи платіжних доручень, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір на загальну суму 2724,00 грн, в той час, коли сплаті підлягав судовий збір у розмірі 1816,00 грн, з урахуванням заявлених позовних вимог. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 1816,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Більш того, суд зазначає, що позивач має право звернутись до суду з відповідною заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору у порядку встановленому чинним законодавством.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255,287 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити
2. Визнати протиправною бездіяльність Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного у межах виконавчого провадження ВП № 27535423.
3. Визнати протиправною бездіяльність Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного у межах виконавчого провадження ВП № 32628238.
4. Зобов'язати Деснянський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (02138, місто Київ, вулиця О. Бальзака, будинок 64, код ЄДРПОУ 34972294) зняти арешт, який було накладено на все майно ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі постанови державного виконавця від 12 липня 2011 у межах виконавчого провадження № 27535423.
5. Зобов'язати Деснянський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (02138, місто Київ, вулиця О. Бальзака, будинок 64, код ЄДРПОУ 34972294) зняти арешт, який було накладено на все майно ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі постанови державного виконавця від 17 травня 2012 у межах виконавчого провадження № 32628238.
6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (02138, місто Київ, вулиця О. Бальзака, будинок 64, код ЄДРПОУ 34972294) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним витрати, пов'язані із сплатою судового збору, в сумі 1816,00 гривень (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом десяти днів з дня його проголошення
Суддя К.Ю. Гарник