Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 вересня 2021 р. Справа№200/10834/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Логойди Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначав, що відповідач в порушення вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 сплатив йому щорічну разову грошову допомогу до 5 травня 2021 року у меншому розмірі, ніж встановлений Законом, а саме у розмірі 1491 грн., що встановлений додатком до Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року № 325.
Вважаючи свої права порушеними, просив:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо невиплати йому щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік виходячи з розміру п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених коштів;
- стягнути з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради недоплачену суму у розмірі 7354 грн. щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, виходячи з розміру п'яти мінімальних пенсій за віком на рахунок АТ КБ «Приватбанк» IBAN - НОМЕР_1 , рахунок - НОМЕР_2 , отримувач ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Державну казначейську службу України списати недоплачену суму у розмірі 7354 грн. щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, виходячи з розміру п'яти мінімальних пенсій за віком, з рахунків Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради на рахунок позивача.
Відповідач - Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що виплата позивачу щорічної грошової допомоги до 5 травня відбулася на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі, що встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року № 325. Вважав, що діяв відповідно до вимог законодавства.
Крім того, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, відповідним рішенням Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради позивачу здійснено нарахування допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми, в розмірі 7354 грн.
Вказана сума буде виплачена позивачу після надходження бюджетних асигнувань.
Вважав, що усунув порушення самостійно та в добровільному порядку.
Просив в задоволенні позову відмовити.
Відповідачем - Державною казначейською службою України відзив на позовну заяву подано не було.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_3 , видане 17 червня 2016 року); перебуває на обліку в Департаменті соціального захисту населення Маріупольської міської ради.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня він має право на одержання разової грошової допомоги.
Вказану допомогу у 2021 році відповідач виплатив йому в розмірі 1491 грн., що встановлений додатком до Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року № 325, тобто в меншому розмірі, ніж передбачений ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У липні 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив виплатити йому як учаснику бойових дій недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі 7 354 грн.
На вказане звернення надана відповідь від 08 липня 2021 року № С-5384-54-1.1.1, в якій зазначено, що виплату щорічної разової грошової допомоги позивачу, як учаснику бойових дій у 2021 році було проведено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року № 325 «Деякі питання виплати у 2021 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» у розмірі 1491 грн. На підставі заяви позивача, керуючись ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням висновку Конституційного Суду України, викладеному в рішенні від 27 лютого 2020 року за № 3-р/2020 у справі № 14-247/2018 (3393/18), проведено донарахування як учаснику бойових дій суми грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі 7354 грн. Наразі департаментом подано заявку на проведення фінансування вказаної суми грошової допомоги.
Судом також встановлено, що після виникнення спірних правовідносин відповідачем прийнято рішення щодо зміни рішення від 12 липня 2021 року №02.3.18-3208 «Про виплату грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги», яким вирішено на підставі ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року (про відкриття провадження в даній справі) виплатити позивачу недоотриману грошову допомогу до 05 травня за 2021 рік в сумі 7354 грн.
Станом на час розгляду даної справи вказана сума допомоги позивачу не виплачена.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367-XIV статтю 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено частиною п'ятою, згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Пунктом 20 розд. ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» внесені зміни, якими, зокрема вказану норму права викладено в редакції, згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 вказані положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані неконституційними.
Отже, з 22 травня 2008 року - дня набрання чинності вказаним рішенням Конституційного Суду України підлягали застосуванню положення ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367-XIV.
Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, пп. 5 п. 63 розд. І якого розд. VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, з 01 січня 2015 року на законодавчому рівні, а саме шляхом закріплення у Бюджетному кодексі України, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, - визнано неконституційними.
При цьому Конституційний Суд України у п. 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 відновлено дію відповідних положень статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367-XIV.
На вказані обставини звернута увага Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 січня 2021 року у зразковій справі № 440/2722/20.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічні положення містяться у ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».
Отже, з 27 лютого 2020 року - дня набрання чинності вказаним рішенням Конституційного Суду України положення ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» діють в редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Водночас є чинною постанова Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року № 325, якою затверджено Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, додатком до якого вказаним особам встановлена допомога до 5 травня у меншому розмірі, ніж передбачений цим Законом.
Так, з метою забезпечення виплати у 2021 році разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 08 квітня 2021 року № 325, якою затверджено Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань.
Додатком до вказаного Порядку є «Розміри виплати у 2021 році разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”», якими передбачено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах, зокрема учасникам бойових дій - 1491 гривня.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
З огляду на наведене до спірних правовідносин в частині розміру допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не положення додатку до Порядку, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року № 325, які йому не відповідають.
Частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.
Отже, у 2021 році позивач мав право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, що становить 8845 грн. (1769 грн. х 5 = 8845 грн.). Проте таку допомогу йому помилково було виплачено в сумі 1491 грн., тобто в меншому розмірі, ніж встановлений законом, чим порушені права позивача.
Сума недоплаченої позивачу допомоги становить 7354 грн.
З огляду на наведене позивач має право на приведення розміру виплаченої допомоги у відповідність до вимог законодавства шляхом виплати її недоплаченої частини.
Посилання відповідача на самостійне та добровільне усунення порушень прав позивача шляхом прийняття відповідного рішення є неприйнятними, оскільки станом на час розгляду даної справи недоплачена частина допомоги позивачу не виплачена.
Відповідно до ч.ч. 1 й 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «майно» охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п. 74 рішення від 02.03.2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань».
З огляду на наведене порушені права позивача підлягають захисту шляхом, який гарантував би повне їх відновлення та унеможливив би подальше звернення до суду (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Вирішуючи спір судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року у зразковій справі № 440/2722/20, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Щодо позовних вимог до Державної казначейської служби України, які позивач обґрунтовував лише посиланням на ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та пов'язував з основними позовними вимогами
Згідно з ч. 1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.
Частиною 1 ст. 2 Закону визначено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1 - 2 ст. 3 вказаного Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Вказаним Законом передбачені дії, які має вчинити центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (тобто, Державна казначейська служба України), при отриманні такої заяви.
З позову та доданих до нього матеріалів не вбачається наявність між позивачем та Державною казначейською службою України відповідних спірних правовідносин, які могли би бути предметом розгляду в судовому порядку.
Відсутність спірних правовідносин свідчить про відсутність порушень прав позивача вказаним суб'єктом владних повноважень.
Захист непорушених прав на майбутнє, про що просив позивач в цій частині, не відповідає завданню та меті адміністративного судочинства, які визначені ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради, з яким позивач пов'язував вимоги до Державної казначейської служби України, є органом місцевого самоврядування, тобто не є тим суб'єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (ч. 1 ст. 2 Закону).
З огляду на наведене правові підстави для задоволення позовних вимог до Державної казначейської служби України - відсутні.
Отже, позов підлягає задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, тому виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, пр-т Миру, 70, код ЄДРПОУ 41336065), Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік в меншому розмірі, ніж встановлений статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Стягнути з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, пр-т Миру, 70, код ЄДРПОУ 41336065) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) недоплачену частину разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», враховуючи висновки, що викладені в рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, в сумі 7354 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення судом складено 30 вересня 2021 року.
Суддя Т.В. Логойда