79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
30.09.2021 Справа № 914/2562/21
Господарський суд Львівської області у складі
Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Іваночка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:
за позовом: Малого приватного підприємства «ГРО», Львівська область, м.Львів;
до Відповідача: Дрогобицького відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), Львівська область, Дрогобицький район, м.Дрогобич;
про: стягнення з Державного бюджету України на користь Позивача заборгованості
ціна позову: 9882,77грн.
Представники:
Позивача: не з'явився;
Відповідача: не з'явився.
25.08.2020р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Малого приватного підприємства “ГРО” від 25.08.2020р. вих. №914-1 (вх. №2782) до Дрогобицького відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення заборгованості; ціна позову: 9882,77грн.
Підставами позовних вимог Позивач зазначає завдання Відповідачем Позивачу шкоди у вигляді трьох процентів річних, нарахованих у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України внаслідок невиконання рішення Господарського суду Львівської області у справі №2/272.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.08.2021р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; клопотання Позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволити; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 21.09.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.09.2021р. у даній справі судом постановлено в задоволенні клопотання Дрогобицького відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору вх. від 06.09.2021р. №3552/21 відмовити; відкласти судове засідання з розгляду спору по суті до 30.09.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.09.2021р. у даній справі суд постановив клопотання начальника Дрогобицького відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Н.Савчин від 23.09.2021р. вих. №31143 (вх. №22466/21 від 27.09.2021р.) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції відхилити.
Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
В порядку ч.3 ст.63 ГПК України за дорученням головуючого судді обов'язки секретаря судового засідання виконує помічник судді Фартушка Т.Б. Іваночко Василь Володимирович.
Суд роз'яснює Учасникам справи право під час здійснення таких повноважень заявити відвід помічнику судді з підстав, передбачених цим Кодексом для відводу секретаря судового засідання.
В порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.
Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
Представник Позивача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов'язковою.
Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов'язковою.
06.09.2021р. за вх. №20490/21 від Відповідача до суду засобами поштового зв'язку надійшов Відзив від 02.09.2021р. вих. №27499, у якому вважає заявлений позов безпідставним та необґрунтованим і просить суд закрити провадження у справі.
З приводу заявленого Відповідачем у відзиві від 02.09.2021р. вих. №27499 (вх. №20490/21 від 06.09.2021р.) клопотання про закриття провадження у справі суд зазначає наступне.
В обґрунтування підстав до закриття провадження у справі Відповідач зазначає, що відповідно до постанови від 07.04.2020р. у справі №910/4590/19, під час розгляду спору у подібних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі.
З наведеного Відповідач підсумовує, що за змістом п.1 ч.1 ст.175 і п.1 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Позивач у поданій 06.09.2021р. за вх. №20453/21 Відповіді на відзив в спростування позиції Відповідача зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. (п.40 постанови від 16.05.2018р. Великої Палати Верховного Суду у справі №910/24257/16).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п.6.30. постанови від 19.05.2020р. Великої Палати Верховного Суду у справі №910/719/19).
З врахуванням наведеного Позивач зазначає, що Відповідач, покликаючись на правовий висновок постанови Великої Палати Верховного Суду від 07,04.2020р. у справі № 910/4590/19, не врахував того, що предметом позову у справі №910/4590/19 були акцесорні (похідні) вимоги до основного зобов'язання відшкодування ПДВ. Тобто податкового спору адміністративної юрисдикції, У п.44 постанови зазначено «... спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості з відшкодування ПДВ, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства...». Цей висновок може бути також застосований і до стягнення 3%річних, нарахованих за прострочення повернення інших податків і зборів, стягнених рішенням суду адміністративної юрисдикції за результатом розгляду справи за правилами КАС України.
Правила відшкодування ПДВ та повернення будь-якого іншого податку чи збору, попередньо сплаченого до бюджету, як і правові наслідки прострочення відшкодування, регулюються нормами ПК України і виданими відповідно до нього нормативно-правовими актами. За своєю правовою природою вимога відшкодувати ПДВ. як і акцесорні вимоги, не пов'язана з завданням майнової шкоди у розумінні ст.22 ЦК України.
В той же час, Позивач звертає увагу суду на те, що у справі №914/2562/21 предметом позову є акцесорні вимоги до основного зобов'язання відшкодувати шкоду, яка завдана відповідачем у цивільних (деліктних) правовідносинах. Ці відносини ґрунтуються на рівності сторін, а не владному підпорядкуванні позивача відповідачу. Спір про стягнення майнової шкоди (основного зобов'язання) у справі №5015/6509/11 розглянутий і вирішений судом за правилами ГПК України.
Правові наслідки несвоєчасного виконання рішення адміністративного суду про стягнення сум ПДВ з бюджету, які регулюються нормами ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», і правові наслідки прострочення відшкодування ПДВ, які регулюються ПК України, не є тотожними поняттями у праві.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень три відсотки річних е компенсацією, а не складовою частиною грошового зобов'язання з відшкодування шкоди. Стягнення інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення суду наведеним законом не передбачено.
Акцесорні вимоги нерозривно пов'язані з основними вимогами. Основні і похідні вимоги одного зобов'язання не можуть розглядатися за різними правилами судочинства. Тому норми статей 22, 623, 625, 1173 ЦК України до цих правовідносин не підлягають застосуванню відповідно до ч.2 ст.1 ЦК України.
Натомість майнова шкода у справі №5015/6509/11, як основне зобов'язання, була стягнена судом саме на підставі статей 11, 22, 623, 625, 1173 ЦК України. При цьому, відповідно до правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справі №703/2718/16, «... нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних втаять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення зобов'язання ...». Тому у цивільних правовідносинах інфляційні втрати є складовою частиною майнової шкода, яка підлягає відшкодуванню у повному обсязі.
Окрім того, Позивач звертає увагу суду на те, що у даній справі Позивач підставою позову визначив прострочення відшкодування відповідачем завданої ним майнової шкоди у цивільному правовідношенні та правила ч.2 ст.625 ЦК України, а не прострочення виконання рішення суду Державною казначейською службою України, ухваленого за правилами адміністративного судочинства.
В обґрунтування позовних вимог позивач на порушення вимог ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не посилається. Саме Відповідач порушив майнове право Позивача, а не Державна казначейська служба України. Саме на Відповідача Цивільним кодексом України покладено відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання на користь Позивача. Державна казначейська служба України не є учасником справи та майнової шкоди, складовою частиною якої є позовні вимоги, Позивачу не завдавала.
У спірних правовідносинах Державна казначейська служба України по суті є банком, який в порядку, визначеному законодавством, виконав судове рішення. Ці обставини справ і норми права на думку Позивача, свідчать про відмінність підстав позовів, обставин справ та нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, з чого, на думку Позивача, висновується відсутність підстав для застосування судом правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020р. у справі № 910/4590/19.
Відповідно до правового висновку п.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018р. у справі №823/2042/16 «Публічно-правовим вважається, зокрема спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна із сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.».
Згідно доводів Відповідача у спорі, який розглядається судом, сторони с рівноправними, а спір виник внаслідок порушення Відповідачем особистого майнового права Позивача у приватноправових відносинах. У спірних правовідносинах Відповідач не здійснює щодо Позивача владних управлінських функцій. На думку Позивача юридична рівність та майнова самостійність сторін у спірних правовідносинах і наявність особистого майнового інтересу є визначальною ознакою приватноправових відносин. Спір є приватноправовим у разі порушення наявного приватного права одного з учасників, яке підлягає захисту у спосіб, визначений законодавством у сфері приватноправових відносин, не зважаючи па порушення права суб'єктом владних повноважень.
Відтак при визначенні предметної юрисдикції справи необхідно виходити з суті порушеного права, за захистом якого звернувся Позивач, а також з правової природи спірних правовідносин.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Згідно ч. 3 ст.6 Закону України “Про доступ до судових рішень” суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Як встановлено судом та вбачається із офіційного тексту постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020р. у справі №910/4590/19, яка опублікована у розміщеному на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: http://www.reestr.court.gov.ua/Review/89252068,
«… 1. У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві та Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві про стягнення грошових коштів у розмірі 635 233,56 грн, з яких: інфляційні втрати - 508 967,61 грн та 3 % річних - 126 265,95 грн.
2. На обґрунтування заявлених позовних вимог Товариство зазначило, що внаслідок прострочення відшкодування з Державного бюджету України суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 1 572 401,00 грн на користь позивача відповідно до норм чинного законодавства України підлягають стягненню з Державного бюджету України інфляційні втрати та 3 % річних, які нараховані на суму заборгованості за період з 11 квітня 2016 року по 13 грудня 2018 року….
… 44. У справі, що розглядається, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою, а основною - вимога про сплату заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ. При вирішенні спору про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів перед судом обов'язково постане питання про наявність заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, суму такої заборгованості, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення, тобто питання, спір щодо яких підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі….».
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від04.11.1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020р. у справі №910/4590/19.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно п.1 ст.1 ПК України цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Пунктом 14.1.18. ст.14 ПК України передбачено, що бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 Податкового кодексу України.
Пунктом 200.7 ст.200 ПК України установлено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Відповідно до ст.1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Згідно п.8 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України
В той же час, відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Крім того, згідно ч.5 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. При цьому у справі, що розглядається, заявлена була лише вимога про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, не поєднана з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України.
Відтак, до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020р. у справі №910/4590/19.
Як встановлено судом із офіційного тексту постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020р. у справі №910/4590/19, на обґрунтування заявлених позовних вимог Товариство зазначило, що внаслідок прострочення відшкодування з Державного бюджету України суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 1 572 401,00 грн на користь позивача відповідно до норм чинного законодавства України підлягають стягненню з Державного бюджету України інфляційні втрати та 3 % річних, які нараховані на суму заборгованості за період з 11 квітня 2016 року по 13 грудня 2018 року.
В той же час, як вбачається із матеріалів справи, підставами позову у справі №914/2562/21 Позивачем визначено прострочення відшкодування Відповідачем завданої ним Позивачу майнової шкоди у цивільному правовідношенні з відшкодування завданої шкоди, яка, як основне зобов'язання, була стягнена судом з Відповідача на користь Позивача у справі №5015/6509/11 на підставі статей 11, 22, 623, 625, 1173 ЦК України, а також правила ч.2 ст.625 ЦК України.
При цьому, в пунктах 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020р. у справі №910/4590/19 зазначено:
« 42. Крім того, відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. При цьому у справі, що розглядається, заявлена була лише вимога про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, не поєднана з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України.
43. Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.».
З врахуванням наведеного суд зазначає, що правовідносини, що склались між сторонами у справі №910/4590/19 не є подібними до правовідносин Сторін у справі №914/2562/21, оскільки виникли відмінних підстав позовів, нормативно-правового регулювання та при неоднакових обставинах справи.
Відтак, постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020р. у справі №910/4590/19 не є судовою практикою у подібних правовідносинах, а викладена в ній правова позиція не підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли між Сторонами.
Відповідачем невірно тлумачиться правова позиція, викладена у п.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020р. у справі №910/4590/19 з огляду на те, що при складенні відповідного висновку Велика Палата Верховного Суду виходила саме з суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі у справі №910/4590/19, та зазначила, що у справі, що розглядається, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою, а основною - вимога про сплату заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ.
Висновки ж Великої Палати Верховного Суду про те, що «…спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі…» означає, що позовні вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ повинні розглядатись за правилами КАС України незалежно від того, чи вирішено судом за правилами КАС України в цій чи іншій справі питання про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ.
Саме такий повний висновок міститься у пункті 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020р. у справі №910/4590/19.
Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) мають приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.
Такий правовий висновок та правова позиція сформовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №820/2475/18 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №803/3/18.
Відтак, викладене у Відзиві Дрогобицького відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 02.09.2021р. вих. №27499 (вх. №20490/21 від 06.09.2021р.) клопотання про закриття провадження у справі слід відхилити за безпідставністю та необґрунтованістю.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 4, 11-16, 20, 42, 46, 231, 234, 235 ГПК України, суд -
1. Викладене у Відзиві Дрогобицького відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 02.09.2021р. вих. №27499 (вх. №20490/21 від 06.09.2021р.) клопотання про закриття провадження у справі відхилити.
2. Ухвала набирає законної сили в порядку та строк, визначені ст.235 ГПК України.
3. Ухвала не підлягає оскарженню.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - lv.arbitr.gov.ua/sud5015/.
Повний текст ухвали складено 30.09.2021р.
Головуючий суддя Т.Б. Фартушок