Рішення від 23.09.2021 по справі 914/1495/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2021 справа № 914/1495/21

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Комунального підприємства «Вінницяоблтеплоенерго», Вінницька область, м.Вінниця;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНТЕА», Львівська область, м.Львів;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 709519,79грн.

Представники:

Позивача: Балтак О.О. - представник, адвокат (ордер від 16.04.2021р. серія ВН №174558);

Відповідача:не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

31.05.2021р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Комунального підприємства “Вінницяоблтеплоенерго” від 16.04.2021р. б/н (вх. №1232) за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІНТЕА” про стягнення заборгованості; ціна позову: 709519,79грн.

Підставами позовних вимог Позивач визначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати наданих послуг за Договором про транспортування теплової енергії від 04.10.2017р. №Б-4/1 та Договором про транспортування теплової енергії від 28.12.2017р. №-Тр-5/1.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.06.2021р. у даній справі судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 24.06.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 22.06.2021р. судом постановлено клопотання представника Комунального підприємства “Вінницяоблтеплоенерго” адвоката Балтака О.О. від 17.06.2021р. вх. №14242/21 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в частині проведення судового засідання у справі №914/1495/21, яке призначене на 09:30год. 24.06.2021р. задоволити частково; судове засідання у справі №914/1495/20, яке призначене на 24.06.2021 р. о 09:30 год. провести в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Вінницькому апеляційному суду (21000, Вінницька область, м.Вінниця, вул.Соборна, буд.6).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.06.2021р. у даній справі суд постановив відкласти підготовче судове засідання на 29.07.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 24.06.2021р. судом постановлено клопотання представника Комунального підприємства “Вінницяоблтеплоенерго” адвоката Балтака О.О. від 17.06.2021р. вх. №14242/21 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в частині проведення судового засідання у справі №914/1495/21, яке призначене на 09:40год. 29.07.2021р. задоволити частково; судове засідання у справі №914/1495/20, яке призначене на 29.07.2021 р. о 09:40 год. провести в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Вінницькому апеляційному суду.

Ухвалою суду у даній справі від 29.07.2021р. судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 26.08.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті спору.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.08.2021р. у даній справі суд постановив клопотання представника Комунального підприємства «Вінницяоблтеплоенерго» адвоката Балтака О.О. від 17.06.2021р. вх. №14242/21 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в частині проведення судового засідання у справі №914/1495/21, яке призначене на 14:40год. 26.08.2021р. задоволити; судове засідання у справі №914/1495/20, яке призначене на 26.08.2021р. о 14:40год. провести в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Господарському суду Вінницької області.

Ухвалою суду у даній справі від 26.08.2021р. суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 23.09.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті спору.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.08.2021р. у даній справі суд постановив клопотання представника Комунального підприємства “Вінницяоблтеплоенерго” адвоката Балтака О.О. від 17.06.2021р. вх. №14242/21 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в частині проведення судового засідання у справі №914/1495/21, яке призначене на 10:30год. 23.09.2021р. задоволити частково; судове засідання у справі №914/1495/21, яке призначене на 23.09.2021р. о 10:30год., провести в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Вінницькому апеляційному суді (21000, Вінницька область, м.Вінниця, вул.Соборна, буд.6).

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”. Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Позивача, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили. Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору.

23.09.2021р. Позивачем за вх. №22132/21 надіслано на електронну адресу суду Письмові пояснення від 22.09.2021р. б/н, у яких наводить свої доводи та міркування з приводу заявлених позовних вимог і просить суд задоволити позов у повному обсязі. Вказані пояснення оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 23.09.2021р. судом постановлено додані до Письмових пояснень Комунального підприємства “Вінницяоблтеплоенерго” від 22.09.2021р. б/н (вх. від 23.09.2021р. №22132/21) докази до розгляду не приймати та залишити без розгляду.

Розгляд та вирішення питання про прийняття долучених до Письмових пояснень Комунального підприємства “Вінницяоблтеплоенерго” від 22.09.2021р. б/н (вх. від 23.09.2021р. №22132/21) доказів відбувався із виходом суду до нарадчої кімнати.

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнавалась судом обов'язковою.

Згідно із п.п.1, 2 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п.1, 3, 4 ч.5 ст.13 ГПК України).

Приписами п.п.2, 3 ч.1 ст.42 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

З врахуванням наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2020р. у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Львівської області від 07.06.2021р. про відкриття провадження у даній справі надіслано судом 11.06.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79035, Львівська область, м.Львів, вул.Зелена, буд.251, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 11.06.2021р., проте 18.06.2021р. повернуто без зворотного конверта, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901413950085 “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

02.07.2021р. поштовий конверт з вказаним процесуальним документом суду повернувся до суду (вх. №15216/21) із довідкою відділення поштового зв'язку про причини невручення (ф.20) “адресат відсутній за вказаною адресою”.

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 24.06.2021р. у даній справі надіслано судом 25.06.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79035, Львівська область, м.Львів, вул.Зелена, буд.251, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 25.06.2021р., проте 01.07.2021р. повернуто без зворотного конверта, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901413984737 “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

05.07.2021р. поштовий конверт з вказаним процесуальним документом суду повернувся до суду (вх. №15457/21) із довідкою відділення поштового зв'язку про причини невручення (ф.20) “адресат відсутній за вказаною адресою”.

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 29.07.2021р. у даній справі надіслано судом 03.08.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79035, Львівська область, м.Львів, вул.Зелена, буд.251, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 03.08.2021р., проте 06.09.2021р. повернуто без зворотного конверта, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414051980 “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

08.09.2021р. поштовий конверт з вказаним процесуальним документом суду повернувся до суду (вх. №20772/21) із довідкою відділення поштового зв'язку про причини невручення (ф.20) “за закінченням встановленого терміну зберігання”.

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 26.08.2021р. у даній справі надіслано судом 30.08.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79035, Львівська область, м.Львів, вул.Зелена, буд.251, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 30.08.2021р., проте 02.09.2021р. не вручено під час доставки: інші причини, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414089367 “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2019р. у справі №913/879/17, від 21.05.2020р. у справі№10/249-10/19, від 15.06.2020р. у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021р. у справі №911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція 1950 року) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, «право на публічний розгляд», передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає право на «усне слухання». І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов'язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (пункт 97 та інші рішення у справі «Schmidt v. Latvia» від 27.04.2017р.). У § 87 у справі «Салов проти України» (заява №65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. «Ruiz-Mateos v. Spain», рішення від 23.06.1993р., серія A, № 262, с. 25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands», рішення від 27.10.1993р., серія A, № 274, с. 19, параграф 33, та «Ankerl v. Switzerland», рішення від 23.10.1996р., Reports 1996-V, параграф 38).

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15.05.2008р. у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Як видно із зазначеного вище, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Судові рішення, пов'язані з рухом цієї справи надсилались судом на адресу Відповідача (зокрема ухвала від 07.06.2021р., від 24.06.2021р., 29.07.2021р. та від 26.08.2021р. у даній справі), а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004р.).

Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце проведення судових засідань з розгляду спору по суті у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб, а також надання Учасникам справи достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.02.2018р. у справі №910/33054/15.

Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов'язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що рішенням Вищої ради правосуддя від 01.04.2021р. №763/0/15-21 «Про надання уніфікованих рекомендацій для судів усіх інстанцій та юрисдикцій щодо безпечної роботи в умовах карантину» вирішено рекомендувати судам усіх інстанцій та юрисдикцій застосовувати у діяльності уніфіковані рекомендації щодо безпечної роботи в умовах карантину, що додаються.

Пунктом 4 уніфікованих рекомендацій щодо безпечної роботи в умовах карантину встановлено довести до відома учасників судових процесів можливість відкладення розгляду справ у зв'язку із карантинними заходами. При цьому відкладення розгляду справи можливе лише у крайньому разі, лише коли його проведення з використанням електронних засобів зв'язку неможливе через процедурні та технічні причини.

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Відповідача про відкриття провадження у даній справі, а також дату, час та місце розгляду спору по суті, визнання судом явки повноважних представників Учасників справи в судове засідання 23.09.2021р. обов'язковою, їх виклик в судове засідання, беручи до уваги строки розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі документами.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 709519,79грн. суми заборгованості з оплати наданих послуг за Договором про транспортування теплової енергії від 04.10.2017р. №Б-4/1 та Договором про транспортування теплової енергії від 28.12.2017р. №-Тр-5/1.

У поданих 23.09.2021р. за вх. №22132/21 Письмових поясненнях від 22.09.2021р. б/н Позивач зазначає, що п.п.3.1. та 3.5. укладених між Сторонами Договорів визначено, що Акт надання послуг складається Сторонами не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за розрахунковим і є підставою для здійснення остаточних розрахунків між Сторонами. Відтак, на думку Відповідача, обов'язок Відповідача оплатити такий акт виникає шостого числа кожного відповідного місяця.

Щодо доводів Позивача про надання ним послуг згідно Актів від 31.10.2017р. на суму 101446,62грн., від 30.11.2017р. на суму 165841,90грн. та від 31.12.2017р. на суму 198720,82грн. Позивач зазначає, що відповідні акти оплачено Відповідачем і за ними відсутня заборгованість. Відтак, вказані Акти не впливають на визначення ціни позову у даній справі.

Також, у поданих поясненнях Позивач зазначає, що наявність печаток ТзОВ НВФ «Енергоефект» на деяких Звідних відомостях зумовлена тим, що Товариство є підрядною організацією, яку залучено Позивачем для обслуговування та повірки лічильників теплової енергії, і яка, на підставі запитів Позивача, уповноважена здійснювати зчитування апаратними і програмними засобами з засобу обліку інформацію щодо кількості протранспортованої теплової енергії.

В судовому засіданні представник Позивача пояснив, що в строк до дати укладення Договору про транспортування теплової енергії від 04.10.2017р. №Б-4/1 послуги надавались Відповідачу фактично, не на підставі укладеного договору.

Позиція Відповідача:

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів, наведених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

04.10.2017р. між Комунальним підприємством «Вінницяоблтеплоенерго» (надалі - Позивач, Сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІНТЕА» (надалі - Відповідач, Сторона 2) укладено Договір про транспортування теплової енергії №Б-4/1 (надалі - Договір 1), за умовами якого (п.п.1.1., 1.2. Договору 1) Сторона 1 зобов'язується надавати Стороні 2 послуги з транспортування теплової енергії,яка є власністю Сторони 2, тепловими мережами, що знаходяться на балансі Сторони 1, від котельні по вул.Хмельницьке шосе, 108 до споживачів теплової енергії, а Сторона 2 зобов'язується оплачувати вартість транспортування теплової енергії на умовах, визначених Сторонами даного Договору.

Відповідно до п.2.1. Договору1 Сторона 1 здійснює транспортування теплової енергії власними тепловими мережами в обсязі до 7000 Гкал.

Згідно п.3.1. Договору 1 Сторона 1 та Сторона 2 щомісячно складають двосторонні Акти наданих послуг з транспортування на підставі зведених відомостей вимірювальних параметрів (архівної роздруківки теплового лічильника), в яких зазначаються обсяги фактично транспортованої теплової енергії за розрахунковий період. Такий Акт складається не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за розрахунковим.

Комерційний тепловий лічильник, встановлений в котельні Сторони 2, за показниками якого будуть проводитись розрахунки, опломбовується Стороною 1 (п.3.2. Договору 1).

Відповідно до п.3.5. Договору 1 Акт наданих послуг є підставою для здійснення остаточних розрахунків між Сторонами за транспортування теплової енергії тепловими мережами за розрахунковий місяць.

Пунктом 3.6. Договору 1 встановлено, що обсяг кількості теплової енергії, яка транспортується через теплові мережі Сторони 1 визначається по приладу обліку теплової енергії, який встановлений у котельні Сторони 2 та є його власністю.

Згідно 4.1. Договору 1 тариф на транспортування теплової енергії затверджений рішенням 24 сесії 7 скликання Вінницької обласної Ради від 28.09.2017р.у відповідності до ст.20 Закону України “Про теплопостачання” і за 1гКал складає без ПДВ - 79,51 грн., з ПДВ - 95,41 грн.

Пунктом 4.2. Договору 1 встановлено, що загальна вартість транспортування теплової енергії за цим Договором складається із сум вартості місячних обсягів транспортування теплової енергії в межах даного Договору.

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність у відповідності до чинного законодавства України (п.5.1. Договору 1).

Відповідно до п.7.1. Договору 1 Договір набуває юридичної чинності з моменту підписання його Сторонами та діє до 31 грудня 2017 року включно, а в частині розрахунків - з початку надання послуги до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за Договором.

Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Також, 28.12.2017р. між Комунальним підприємством «Вінницяоблтеплоенерго» (надалі - Позивач, Сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІНТЕА» (надалі - Відповідач, Сторона 2) укладено Договір про транспортування теплової енергії №-Тр-5/1 (надалі - Договір 2), за умовами якого (п.п.1.1., 1.2. Договору 2) Сторона 1 зобов'язується надавати Стороні 2 послуги з транспортування теплової енергії,яка є власністю Сторони 2, тепловими мережами, що знаходяться на балансі Сторони 1, від котельні по вул.Хмельницьке шосе, 108 до споживачів теплової енергії, а Сторона 2 зобов'язується оплачувати вартість транспортування теплової енергії на умовах, визначених Сторонами даного Договору.

Відповідно до п.2.1. Договору 2Сторона 1 здійснює транспортування теплової енергії власними тепловими мережами в обсязі, що є необхідним для господарської діяльності Сторони 2.

Згідно п.3.1. Договору 2 Сторона 1 та Сторона 2 щомісячно складають двосторонні Акти наданих послуг з транспортування на підставі зведених відомостей вимірювальних параметрів (архівної роздруківки теплового лічильника), в яких зазначаються обсяги фактично транспортованої теплової енергії за розрахунковий період. Такий Акт складається не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за розрахунковим.

Комерційний тепловий лічильник, встановлений в котельні Сторони 2, за показниками якого будуть проводитись розрахунки, опломбовується Стороною 1 (п.3.2. Договору 2).

Відповідно до п.3.5. Договору 2Акт наданих послуг є підставою для здійснення остаточних розрахунків між Сторонами за транспортування теплової енергії тепловими мережами за розрахунковий місяць.

Пунктом 3.6. Договору 2 встановлено, що обсяг кількості теплової енергії, яка транспортується через теплові мережі Сторони 1 визначається по приладу обліку теплової енергії, який встановлений у котельні Сторони 2 та є його власністю.

Згідно 4.1. Договору 2вартість транспортування у відповідності до ст.20 Закону України «Про теплопостачання» визначається згідно тарифу на транспортування теплової енергії, що затверджений рішенням 24 сесії 7 скликання Вінницької обласної Ради від 28.09.2017р. і за 1 Гкал складає без ПДВ - 79,51 грн., з ПДВ - 95,41 грн.

Пунктом 4.2. Договору 2 встановлено, що загальна вартість транспортування теплової енергії за цим Договором складається із сум вартості місячних обсягів транспортування теплової енергії в межах даного Договору.

Відповідно до п.7.1. Договору 2 Договір набуває юридичної чинності з моменту підписання його Сторонами та діє до 31 грудня 2018 року включно, а в частині розрахунків - з початку надання послуги до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за Договором.

Звідними відомостями за період з 01.01.2017р. по 31.01.2017р. підтверджується передача 2756,645гКал теплової енергії; за період з 01.02.2017р. по 28.02.2017р. - 2392,742гКал; за період з 01.03.2017р. по 31.03.2017р. - 1729,068гКал; за період з 01.04.2017р. по 30.04.2017р. - 683,0656гКал; за період з 01.05.2017р. по 31.05.2017р. - 27,35656гКал. Вказані відомості містять підписи та відтиски печаток Позивача «Відділ збуту» і ТзОВ НВП «Енергоефект».

Актом про визначення обсягів реалізованої теплової енергії від 17.08.2017р. б/н Сторонами встановлено, що за звітний період з 01.01.2017р. по 31.05.2017р. відпущено 7588,8801гКал теплової енергії. Вказаний Акт підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Актом надання послуг від 03.10.2017р. №138 Позивачем передано Відповідачу послуги з використання теплових мереж з 01.01.2017р. по 31.05.2017р. за основним договором у кількості 7588,88гКал за ціною 51,80грн. без ПДВ на суму 393103,98грн. без ПДВ. Сума Акту з врахуванням ПДВ становить 471724,78грн.

Вказаний Акт підписано 03.10.2017р. повноважним представником та завірено відтиском печатки Позивача. Підпис представника Відповідача на вказаному Акті відсутній.

03.10.2017р. Позивачем виставлено Відповідачу Рахунок на оплату №135 послуг з використання теплових мереж з 01.01.2017р. по 31.05.2017р. за основним договором у кількості 7588,88гКал за ціною 51,80грн. без ПДВ на суму 393103,98грн. без ПДВ. Всього з врахуванням ПДВ 471724,78грн.

Звідною відомістю за період з 01.01.2018р. по 01.02.2018р. підтверджується передача 2464,137гКал теплової енергії. Вказана відомість містить підпис та відтиск печатки Позивача «Відділ збуту».

Актом про визначення обсягів реалізованої теплової енергії від 02.02.2018р. №1 до Договору 2 Сторонами встановлено, що за звітний період з 01.01.2018р. по 02.02.2018р. відпущено 2492,35гКал теплової енергії. Вказаний Акт підписано повноважним представником та завірено відтиском печатки Позивача.

Актом надання послуг від 31.01.2018р. №3 Позивачем передано Відповідачу послуги з використання теплових мереж з 01.01.2018р. по 02.02.2018р. за Договором 2 у кількості 2492,35гКал за ціною 79,51грн. без ПДВ на суму 198162,51грн. без ПДВ. Сума Акту з врахуванням ПДВ становить 237795,01грн.

Вказаний Акт підписано 31.01.2018р. повноважним представником та завірено відтиском печатки Позивача. Підпис представника Відповідача на вказаному Акті відсутній.

31.01.2018р. Позивачем виставлено Відповідачу Рахунок на оплату №4 послуг з використання теплових мереж з 01.01.2018р. по 02.02.2018р. за Договором 2 у кількості 2492,35гКал за ціною 79,51грн. без ПДВ на суму 198162,51грн. без ПДВ. Всього з врахуванням ПДВ становить 237795,01грн.

Актом про припинення надання послуги з транспортування теплової енергії згідно Договору 2 Сторонами згідно листа Відповідача від 01.02.2018р. №102 складено акт про припинення надання послуги з транспортування теплової енергії з 02.02.2018р. та встановлено показники приладів обліку станом на час складення Акту. Вказаний Акт підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток Сторін Договору 2.

Листом від 07.02.2018р. вих. №203/07 Позивачем надіслано Відповідачу для підписання та оплати документи за Договором 2, а саме: Рахунок на оплату від 31.01.2018р. №4; Акт надання послуг від 31.01.2018р. №3; Акт про визначення обсягів транспортування теплової енергії від 02.02.2018р. №1; копію Зведеної відомості вимірювальних параметрів, надана ТОВ НВФ «Енергоефект». У вказаному листі Позивач зазначає, що просить Відповідача оплатити, підписати, скріпити печаткою та повернути екземпляри Позивачу. Відповідачем вказаного листа отримано 09.02.2018р., що підтверджується відповідною відміткою відповідальної особи про вручення на Рекомендованому повідомленні про вручення від 07.02.2018р. №2103700982638, проте залишено без відповіді та реагування.

Докази повного або часткового задоволення Відповідачем листа Позивача від 07.02.2018р. вих. №203/07 в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду справи по суті Сторонами суду не заявлені та не подані.

З підстав наведеного Позивач підсумовує про надання Позивачем послуг за Договором 1 на суму 937734,12грн., які Відповідачем оплачено частково в розмірі 466005,86грн., внаслідок чого утворився борг з оплати наданих за Договором 1 послуг в розмірі 471724,78грн.

Окрім того, згідно доводів Позивача, ним надано Відповідачу послуги за Договором 2 на суму 237795,01грн., внаслідок неоплати яких Відповідачем утворився борг в розмірі 237795,01грн.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 709519,79грн. суми заборгованості за надані за Договором 1 та Договором 2 послуги з транспортування теплової енергії.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова відзобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Так, у статті 1 Закону України "Про теплопостачання", який регулює спірні правовідносини, наведено основні терміни, вжиті у цьому Законі, і передбачено, зокрема, що транспортування теплової енергії - господарська діяльність, пов'язана з передачею теплової енергії (теплоносія) за допомогою мереж на підставі договору.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі ст.902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується, а Сторонами не заперечується факт укладення між Сторонами Договору 1 та Договору 2 про надання послуг.

При цьому, з врахуванням дати складення Акту надання послуг від 03.10.2017р. №138, періоду надання послуг, які передавались за таким Актом (з 01.01.2017р. по 31.05.2017р.), дати укладення Сторонами Договору про транспортування теплової енергії від 04.10.2017р. №Б-4/1та визначеного Сторонами у пунктах 3.1. та 3.5. Договору про транспортування теплової енергії від 04.10.2017р. №Б-4/1 строку і порядку складення Акту надання послуг, суд зазначає, що матеріалами справи не підтверджується обставина надання Позивачем Відповідачу послуг згідно Акту надання послуг від 03.10.2017р. №138 саме на підставі Договору про транспортування теплової енергії від 04.10.2017р. №Б-4/1.

При цьому, у поданих Позивачем в обґрунтування вказаної обставини доказах - Акті надання послуг від 03.10.2017р. №138 та Рахунку на оплату від 03.10.2017р. №135 відсутні підписи уповноваженого представника Відповідача та посилання на Договір про транспортування теплової енергії від 04.10.2017р. №Б-4/1.

З врахуванням наведеного, в тому числі визначених Позивачем підстав позову, суд зазначає про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог Позивача про стягнення з Відповідача на користь Позивача 471724,78грн. суми заборгованості з оплати наданих за Договором про транспортування теплової енергії від 04.10.2017р. №Б-4/1 послуг.

Щодо позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 237795,01грн. суми заборгованості з оплати наданих за Договором про транспортування теплової енергії від 28.12.2017р. №-Тр-5/1 послуг суд зазначає, що, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, Сторонами у Договорі (п.3.1. та 3.5.) визначено, що Сторона 1 та Сторона 2 щомісячно складають двосторонні Акти наданих послуг з транспортування на підставі зведених відомостей вимірювальних параметрів (архівної роздруківки теплового лічильника), в яких зазначаються обсяги фактично транспортованої теплової енергії за розрахунковий період. Такий Акт складається не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за розрахунковим; акт наданих послуг є підставою для здійснення остаточних розрахунків між Сторонами за транспортування теплової енергії тепловими мережами за розрахунковий місяць.

З врахуванням наведеного суд дійшов висновків про те, що Сторонами у Договорі 2 встановлено строк складення Акту наданих послуг, який є підставою до остаточного розрахунку між Сторонами, проте, умовами укладеного між Сторонами Договору 2 не передбачено строку, протягом якого Відповідач повинен оплатити надані згідно відповідного Акту послуги.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Позивач у листі від 07.02.2018р. вих. №203/07 просив Відповідача оплатити документи, підписати їх та повернути скріплені печаткою Відповідача екземпляри Позивачу. Матеріалами справи підтверджується долучення Позивачам до листа долучено Рахунку на оплату від 31.01.2018р. №4; Акту надання послуг від 31.01.2018р. №3; Акту про визначення обсягів транспортування теплової енергії від 02.02.2018р. №1 та копії Зведеної відомості вимірювальних параметрів, наданої ТОВ НВФ «Енергоефект».

Таким чином, з врахуванням встановленої судом обставини вручення 09.02.2018р. Відповідачу листа Позивача від 07.02.2018р. вих. №203/07 обов'язок Відповідача оплатити надані згідно Акту надання послуг від 31.01.2018р. №3 послуги за Договором про транспортування теплової енергії від 28.12.2017р. №-Тр-5/1 в розмірі 237795,01грн. виник у Відповідача з моменту вручення йому Акта надання послуг від 31.01.2018р. №3, тобто 09.02.2018р.

При цьому суд зазначає, що укладеним між Сторонами Договором-2 не визначено строку (терміну) виконання Відповідачем зобов'язань щодо оплати наданих послуг. Відтак, з врахуванням положень ч.2 ст.530 ГПК України, першим днем порушення Відповідачем строку виконання зобов'язань щодо оплати наданих за Договором-2 послуг є 17.02.2018р. Відтак, Відповідачем порушено умови Договору в частині зобов'язань щодо оплати вартості наданих послуг.

З врахуванням встановлених судом обставин, беручи до уваги визначені Позивачем підстави позову, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується факт надання Позивачем Відповідачу послуг за Договором про транспортування теплової енергії від 28.12.2017р. №-Тр-5/1 згідно Акту надання послуг від 31.01.2018р. №3 на суму 237795,01грн та недоведеність Учасниками справи обставин повної чи часткової оплати Відповідачем вказаних послуг, суд зазначає, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 237795,01грн. суми боргу за Договором про транспортування теплової енергії від 28.12.2017р. №-Тр-5/1 є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на “balance of probabilities” (“баланс ймовірностей”) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує “баланс ймовірностей”. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв'язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт укладення між Сторонами Договору 1 та Договору 2 про надання послуг, беручи до уваги недоведеність Позивачем обставини існування заборгованості з оплати наданих Позивачем послуг за Договором 1 на суму 471724,78грн., встановлення судом обставин надання Позивачем Відповідачу послуг за Договором 2 згідно Акту надання послуг від 31.01.2018р. №3 на суму 237795,01грн., а також недоведеність Учасниками справи обставин повної чи часткової оплати Відповідачем вказаних послуг, суд зазначає, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 237795,01грн. суми боргу за Договором про транспортування теплової енергії від 28.12.2017р. №-Тр-5/1 є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі, в задоволенні позову в частині позовних вимог Позивача про стягнення з Відповідача на користь Позивача 471724,78грн. суми заборгованості з оплати наданих за Договором про транспортування теплової енергії від 04.10.2017р. №Б-4/1 послуг слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 10642,80грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору та 8500грн. витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 02.04.2021р. №1116 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 10642,80грн. Оригінал вказаного платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.

В обґрунтування понесених витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги Позивач у долученому до позовної заяви Попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат зазначає, що Позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із позовною заявою від 16.04.2021р. до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІНТЕА” про стягнення заборгованості за транспортування теплової енергії. Для отримання правової допомоги щодо ведення справи між КП “Вінницяоблтеплоенерго”, з однієї сторони, та адвокатами Юрцевим В.С. та Балтаком О.О., з іншої сторони, було укладено Договір про надання правової допомоги від 01.03.2021р. № 84/01-09-21.

Крім того, до позовної заяви було додано копію ордеру від 16.04.2021р. серії ВН №174558.

При наданні правової допомоги за вищевказаним Договором адвокатом Балтаком О.О. було витрачено і планується витратити разом 8,5 годин. За домовленістю адвоката з Позивачем, година роботи адвоката оплачується у розмірі 1000грн. Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на правничу допомогу наступний:

1) юридичний аналіз наданих документів тривалістю 1 год.;

2) опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини; формування правової позиції. Консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи тривалістю 1 год.;

3) підготовка процесуальних документів по справі: 1) позовна заява; 2) відповідь на відзив відповідача; 3) складання інших процесуальних документів, пов'язаних з розглядом справи тривалістю 4,5год.;

4) участь Адвоката в судових засіданнях по даній справі в суді першої інстанції тривалістю 2 год.

01.03.2021р. між КП «Вінницятеплоенерго» (за Договором - Клієнт) та Фізичними особами-підприємцями - адвокатами Юрцевим Василем Степановичем (за Договором - Адвокат 1) та Балтаком Олексієм (за Договором - Адвокат 2) укладено Договір про надання правової допомоги №84/01-09-21 (надалі - Договір від 01.03.2021р.), предметом якого (п.1.1. Договору від 01.03.2021р.) є надання Фізичними особами підприємцями, які надають правову допомогу на підставі свідоцтва на заняття адвокатською діяльністю (надалі по тексту - Адвокат 1, Адвокат 2) усіма законними методами та способами правову (правничу) допомогу у справі про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за надані послуги з транспортування теплової енергії з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНТЕА” (ЄДРПОУ 39256066), яка пов'язана чи може бути пов'язана зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів Клієнта.

Відповідно до п.2. Договору від 01.03.2021р. Адвокат 1, Адвокат 2 беруть на себе зобов'язання надати правову (правничу) допомогу, представляти і захищати права та інтереси Клієнта перед усіма юридичними та фізичними особами, органами державної влади та місцевого самоврядування (їх структурними підрозділами), судовими органами, правоохоронними(оперативними та слідчими) органами (прокуратури, МВС, поліції та СБУ), органами юстиції (ДВС, Нотаріатута ін.), контролюючими органами (в т.ч. органами фіскальної служби, податкової інспекції та адміністрації,митної служби, ГІФУ, інспекції праці, управління держпраці та ін.).

Клієнт уповноважує та наділяє Адвоката 1, Адвоката 2 усіма правами щодо представлення та захисту прав та законних інтересів в усіх судових органах України будь-яких інстанцій, судах загальної юрисдикції,господарських та адміністративних судах з усіма правами, що надаються Законом позивачеві, відповідачеві та третій особі (третій стороні), в тому числі з правом ведення справ у всіх судах всіх інстанцій, в тому числі справ про банкрутство, та вчинення всіх процесуальних дій, передачі (подачі) справи (позову, скарги) до суду,повної або часткової відмови від позовних вимог, зміни предмету позову, укладення мирової угоди,оскарження (апеляції, касації) рішення (постанови, ухвали) суду, брати участь в апеляційних та касаційних інстанціях, вчиняти дії, пов'язані з виконанням судових рішень, ухвал, постанов, наказів суд у, чи будь-якого іншого виконавчого документу. Обмеження повноважень Адвоката І, Адвоката 2 - відсутні (п.3 Договору від 01.03.2021р.).

Відповідно до п.4. Договору від 01.03.2021р. встановлено, що загальна сума Договору не перевищує 8500грн. без ПДВ і не може бути змінена за взаємною згодою сторін.

Згідно п.13. Договору від 01.03.2021р. Договір дійсний з моменту його підписання і діє до 31.12.2021р.,а в частині зобов'язань, що виникнуть у сторін після його підписання, до повного їх виконання.

Вказаний Договір підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток Сторін Договору від 01.03.2021р.

Додатком №1 до Договору від 01.03.2021р. визначено вартість послуги «представництво інтересів Клієнта в суді першої інстанції» в розмірі 8500грн.

01.03.2021р. Адвокатом 1 виставлено Клієнту до оплати Рахунок №01-03/21 на оплату підготовки процесуальних документів та представництво інтересів в сід першої інстанції по справі про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНТЕА» на суму 8500грн.

Балтак Олексій Олегович є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю від 24.02.2012р. №742та Ордером від 16.04.2021р. серії ВН №174558.

Відповідно до п.12 ч.3 ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною третьою вказаної статті встановлено, що попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 ГПК України).

У відповідності до ст.26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст.1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.п.6, 9 ст.1 Закону).

Згідно ст.19 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно п.28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017р.) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно правової позиції, викладеної, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2018р. у справі №904/8308/17 та від 01.08.2019р. у справі №915/237/18, розмір судових витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а суд повинен оцінити рівень адвокатських витрат, що були присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично і чи була їх сума обґрунтованою та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною чи її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2018р. у справі №910/23210/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява №19336/04).

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постановах від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 та від 18.12.2019р. у справі №910/13731/18, відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2019р. у справі №922/902/19, від 12.12.2019р. у справі №922/1897/18 та від 20.12.2019р. у справі №903/125/19.

При цьому суд зазначає, що згідно ч.5 ст.126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-цта у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.

Згідно ч. 4 ст. 127 ГПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Як вказує Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України.

Зокрема відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція підтримана та застосована у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2019р. у справі №905/1795/18.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

З врахуванням вищенаведеного, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив, що подані Позивачем в обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу докази в своїй сукупності підтверджують дійсність, необхідність та розумність таких витрат в розмірі 8500грн. для забезпечення належного захисту прав Позивача під час розгляду справи №914/1495/21 Господарським судом Львівської області.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Відповідачем не подано жодних доказів в спростування обставин дійсності, необхідності та розумності понесених Позивачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, а також не доведено в порядку ч.5 ст.126 ГПК України неспівмірності здійснених Позивачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.1 ч.4 ст.129 ГПК України у разі задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 10642,80грн. та 8500грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, а такожнеспівмірності здійснених Позивачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2270грн. та витрати на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 8500грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 3566,92грн. судового збору та 2848,77грн. судових витрат на професійну правничу допомогу. В решті судові витрати залишити за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76-79, 80, 81, 86, 123, 124, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 180, 193Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 599, 610-612, 614,625, 627, 629, 638, 901 - 903 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНТЕА» (79035, Львівська область, м.Львів, вул.Зелена, буд.251; ідентифікаційний код: 39256066) на користь Комунального підприємства «Вінницяоблтеплоенерго»(21037, Вінницька область, м.Вінниця, вул.Вишнева, буд.24; ідентифікаційним код: 33649363) 237795,01грн. суми боргу за Договором про транспортування теплової енергії від 28.12.2017р. №-Тр-5/1 3566,92грн. судового збору та 2848,77грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.

3. В решті в позові відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 30.09.2021р.

Головуючий суддя Т.Б. Фартушок

Попередній документ

100033358

Наступний документ

100033360

Інформація про рішення:

№ рішення:	100033359
№ справи:	914/1495/21
Дата рішення:	23.09.2021
Дата публікації:	04.10.2021
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Львівської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі-продажу; поставки товарів, робіт, послуг; енергоносіїв

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (29.07.2021)
Дата надходження:	31.05.2021
Предмет позову:	про стягнення заборгованості за транспортування теплової енергії

Розклад засідань:

Минулі засідання (4)

24.06.2021 09:30	Господарський суд Львівської області
29.07.2021 09:40	Господарський суд Львівської області
26.08.2021 14:40	Господарський суд Львівської області
23.09.2021 10:30	Господарський суд Львівської області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ФАРТУШОК Т Б

відповідач (боржник):

ТзОВ "Вінтеа"

позивач (заявник):

КП "Вінницяоблтеплоенерго"