Справа № 161/18893/20
Провадження № 2/156/294/21
Рядок статзвіту № 69
24 вересня 2021 року смт Іваничі
Іваничівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Малюшевської І. Є.,
за участю секретаря судового засідання Киці Л. Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду смт. Іваничі цивільну справу № 161/18893/20
за позовом ОСОБА_1 , представник - ОСОБА_2 ,
до ОСОБА_3
про стягнення аліментів,
учасники справи:
позивачка ОСОБА_1 ,
представник позивача ОСОБА_2 - не з'явився,
відповідач ОСОБА_3 ,
І. Короткий виклад обставин справи
Позивачка ОСОБА_1 через свого представника адвоката Лавренчука О.В. звернулась до Луцького міськрайонного суду Волинської області із позовними вимогами до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 5000 грн щомісяця, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення старшою дитиною повноліття. В обґрунтування позовних вимог, покликається на те, що перебувала з відповідачем по справі - ОСОБА_3 у шлюбі, який було розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09.07.2020 року. У шлюбі в них народилися діти: ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_6 . У зв'язку з тим, що відповідач не бере участі у вихованні дітей, не цікавиться їхнім розвитком та станом здоров'я, не надає матеріальної допомоги на їх утримання, хоч працездатний, офіційно працевлаштований, а тому має можливість сплачувати аліменти на утримання дітей, а вона немає можливості самостійно забезпечувати дочку та сина, вона змушена звернутися до суду із даним позовом.
ІІ. Позиція учасників процесу
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позов підтримала у повному обсязі з мотивів, викладених у позовній заяві та просила його задовольнити.
Представник позивача адвокат Лавренчук О.В. в судове засідання не з'явився, 24.09.2021 року від нього надійшла заява про слухання справи без його участі.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково та погодився сплачувати аліменти на утримання дітей у розмірі 3000 грн. щомісячно.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
17.12.2020 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області провадження у справі було відкрито, підготовче засідання призначено на 25.01.2021 року.
15.02.2021 року у зв'язку із непідсудністю даної справи Луцькому міськрайонному суду Волинської області, справу було передано за підсудністю на розгляд до Нововолинського міського суду Волинської області.
Ухвалою судді Нововолинського міського суду Волинської області Ушакова М.М. від 14.05.2021 року було задоволено заяву про самовідвід даного судді.
Ухвалою судді Нововолинського міського суду Волинської області Ференс-Піжук О.Р. від 17.05.2021 року було задоволено заяву про самовідвід даного судді.
У зв'язку із неможливістю утворення нового складу суду, 17.05.2021 року розпорядженням голови суду Нововолинського міського суду Волинської області Ференс-Піжук О.Р. дану цивільну справу було передано на розгляд Іваничівського районного суду Волинської області, як найбільш територіально наближеного до Нововолинського міського суду Волинської області.
24.05.2021 року дана цивільна справа надійшла до Іваничівського районного суду Волинської області та протоколом автоматизованого розподілу між суддями бкла передана на розгляд головуючому судді Малюшевській І.Є.
Ухвалою від 26.05.2021 року цивільну справу прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання на 23.06.2021 року.
Ухвалою суду від 23.06.2021 року підготовче судове засідання постановлено проводити у режимі відеоконференції між представником позивача ОСОБА_2 з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon» з використанням електронної пошти, яка зареєстрована в системі «EasyCon» та Іваничівським районним судом Волинської області.
23.06.2021 року підготовче судове засідання було відкладено на 07.07.2021 року у зв'язку із неможливістю установлення особи представника позивача.
Ухвалою суду від 29.06.2021 року клопотання представника позивача адвоката Лавренчука О.В. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено та доручено Луцькому міськрайонному суду Волинської області, забезпечити о 15 год. 00 хв. 07 липня 2021 року проведення відеоконференції за участю представника позивача адвоката Лавренчука О.В.
07.07.2021 року ухвалою суду було продовжено строк проведення підготовчого провадження по справі, відкладено підготовче судове засідання на 06.09.2021 року у зв'язку із зайнятістю представника позивача адвоката Лавренчука О.В. в іншому процесі.
Ухвалою суду від 19.07.2021 року клопотання представника позивача адвоката Лавренчука О.В. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено та доручено Луцькому міськрайонному суду Волинської області, забезпечити о 14 год. 00 хв. 06 вересня 2021 року проведення відеоконференції за участю представника позивача адвоката Лавренчука О.В.
06.09.2021 року підготовче судове засідання було відкладено на 24.09.2021 року у зв'язку із зайнятістю представника позивача адвоката Лавренчука О.В. в іншому процесі.
06.09.2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.09.2021 року. Явку представника позивача ОСОБА_2 судом визнано обов'язковою.
Ухвалою суду від 16.09.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача адвоката Лавренчука О.В. про проведення судового засідання, призначеного на 24.09.2021 року, в режимі відеоконференції у даній цивільній справі.
24.09.2021 року представник позивача адвокат Лавренчука О.В., явка якого судом була визнана обов'язковою, в судове засідання не з'явився, подав заяву про слухання справи без його участі.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Випадки відкладення розгляду справи відсутні.
ІV. Обставини справи, встановлені судом
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 09.07.2020 року шлюб між сторонами розірвано (а.с.2).
Від спільного шлюбу у сторін є двоє дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , а.с.4) та дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , а.с.3).
Як встановлено в судовому засіданні та визнається сторонами, діти сторін проживають разом з позивачкою та перебувають на її утриманні.
Позивачка несе витрати на утримання дітей, а відповідач ОСОБА_3 добровільно не надає кошти, у зв'язку з чим позивачка була змушена звертатися до суду з відповідним позовом.
В судовому засіданні ОСОБА_3 пред'явлений до нього позов визнав частково у розмірі 3000 грн. щомісячно.
V. Застосоване судом законодавство
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. (статті 12 і 81);
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);
Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 89).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Міжнародне законодавство регламентує, що:
Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зокрема, у п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Згідно статті 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.
Сімейним кодексом України встановлено, що:
Частинами 7, 8 ст.7 Сімейного кодексу України передбачено, що кожна дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Змістом ст. 150 Сімейного кодексу України визначено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 179 Сімейного кодексу України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той з батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
Згідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частина 3 ст.181 Сімейного кодексу України передбачає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
У ст. 182 Сімейного кодексу України зазначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: - стан здоров'я та матеріальне становище дитини; - стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; - наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; - наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; - доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; - інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Статтями 183 та 184 Сімейного кодексу України передбачено способи стягнення аліментів: у частці від заробітку або у твердій грошовій сумі та підстави стягнення аліментів одним із таких способів. Згідно ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Національне законодавство регламентує, що:
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття; сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч. 1-3 ст. 181 Сімейного кодексу України).
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
При визначенні розміру аліментів суд враховує встановлений законом розмір прожиткового мінімуму для дітей віком до 6: з 1 січня 2021 року - 1 921 гривень, з 1 липня - 2 013 гривень, з 1 грудня - 2 100 гривень.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
VІ. Висновки суду
Судом враховано матеріальне становище сторін: позивачка працює головним спеціалістом Відділу економіки виконавчого комітету Нововолинської міської ради, а відповідач займається адвокатською діяльністю. Також судом враховано стан здоров'я та матеріальний стан дітей; ті обставини, що діти сторін проживають разом з позивачкою, остання несе витрати по утриманню сина і дочки: забезпечує їх харчуванням та одягом, а в разі потреби - лікуванням; займається їхнім вихованням, що потребує не тільки матеріальних витрат, а й значних моральних зусиль.
Окрім цього, судом враховано необхідний та розумний обсяг матеріальних витрат на утримання дітей, що буде забезпечувати їхній нормальний розвиток, розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та інші обставини, що мають істотне значення, а також рівність обов'язку матері та батька по утриманню дитини.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд також враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Із п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 р. вбачається, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст.181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги всі наведені обставини, позиції сторін, та те, що діти проживають разом з позивачкою, домовленості між сторонами щодо їх утримання не досягнуто, керуючись принципом розумності і справедливості, виходячи з інтересів дітей, на утримання яких присуджуються аліменти, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково та стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дітей у розмірі 4000 грн щомісячно.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Оскільки, з позовом позивачка ОСОБА_1 звернулася 20.11.2020 року, аліменти на утримання дітей підлягають стягненню саме з цієї дати.
Слід також зазначити, що зі зміною матеріального чи сімейного стану платника або одержувача аліментів, або інших обставин, що мають значення, сторони мають право звернутися до суду з відповідною позовною заявою про зміну (зменшення або збільшення) розміру аліментів.
Виходячи з вимог ст. 430 ЦПК України, суд вважає, що слід допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.
VIІ. Судові витрати
Із статті 141 ЦПК України вбачається, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Із статті 5 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення аліментів.
Враховуючи те, що позивачка ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви, в якій містяться вимоги щодо стягнення аліментів, позов подано 20.11.2020 року та такий судом задоволено частково, то суд вважає, що з відповідача ОСОБА_3 в дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 672,64 грн. - пропорційно задоволеним вимогам позивача.
Керуючись ст.ст. 180-182, 183, 191, Сімейного кодексу України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 430 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі у розмірі 4 000,00 грн. (чотири тисячі гривень 00 коп.) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 листопада 2020 року і до досягнення старшою дитиною повноліття.
Визначений розмір аліментів згідно ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підлягає індексації.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
Стягнути з ОСОБА_3 у дохід держави судовий збір в сумі 672,64 грн (шістсот сімдесят дві гривні 64 коп.).
У задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей в твердій грошовій сумі у розмірі 1 000,00 грн. щомісячно - відмовити.
Роз'яснити сторонам, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду, однак з врахуванням п. 15.5 розділуХIII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Волинського апеляційного суду через Іваничівський районний суд Волинської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі по дання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторін справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , мешканка АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складено 01 жовтня 2021 року.
Суддя І. Є. Малюшевська