Ряд.333
Справа № 631/791/21
Провадження № 1-кп/631/114/21
29 вересня 2021 року селище міського типу Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю
з боку сторони обвинувачення:
прокурора ОСОБА_2
з боку сторони захисту:
обвинуваченого ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
а також:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши і перевіривши у відкритому підготовчому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань № 2 Нововодолазького районного суду Харківської області справу за кримінальним провадженням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 січня 2021 року під № 12021220000000144, щодо вчинення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України,-
10 серпня 2021 року за вхідним № 4486/21-вх до Нововодолазького районного суду Харківської області в порядку, передбаченому статтями 291 та 293 Кримінального процесуального кодексу України, надійшов складений слідчим та затверджений 02.08.2021 року прокурором, якому на підставі приписів статей 36 і 37 зазначеного кодифікованого процесуального закону України надані відповідні повноваження, обвинувальний акт із доданими до нього документами у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 січня 2021 року під № 12021220000000144, щодо вчинення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України.
Зазначений обвинувальний акт із доданими до нього документами відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, в день надходження о 13 годині 46 хвилин 48 секунд переданий на розгляд головуючого судді ОСОБА_1 .
На виконання приписів частини 1 статті 314 Кримінального процесуального кодексу України ухвалою, прийнятою 11.08.2021 року, розпочато підготовче провадження.
Під час підготовчого судового засідання прокурор ОСОБА_2 , що діяв на підставі Постанови про зміну групи прокурорів, які здійснюють повноваження у кримінальному провадженні, яка прийнята першим заступником керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_6 27 вересня 2021 року, вважав, що підстав для закриття, зупинення чи повернення обвинувального акту не має. Обвинувальний акт складений відповідно до норм кримінального процесуального кодифікованого законодавства України й підсудний Нововодолазькому районному суду Харківської області. Судовий розгляд слід здійснювати у відкритому судовому засіданні за участю прокурора, обвинуваченого та його захисника.
Захисник ОСОБА_4 , що діяв за ордером (серії КС № 402868), виданим 16.07.2020 року на підставі договору про надання правової допомоги (договору про надання професійної правничої допомоги, укладеного того ж дня між ним та ОСОБА_3 ), а також свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (серії КС № 5408/10), виданого 04.09.2015 року Радою адвокатів Київської області, у підготовчому судовому засіданні зазначив, що вказане кримінальне провадження підлягає закриттю у зв'язку із закінченням строку досудового розслідування після повідомлення особі про підозру, про що ним заявлено відповідне клопотання. Крім того, обвинувальний акт складений із порушенням приписів статті 291 Кримінального процесуального кодексу України й не підсудний цьому судові з огляду на місце вчинення інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення.
Обґрунтовуючи заявлене клопотання щодо закриття кримінального провадження, викладене письмово, надане судові із дотримання вимог частини 2 статті 35 Кримінального процесуального кодифікованого закону України й зареєстроване за вхідним № 5361/21-вх від 27.09.2021 року, захисник вказав, що кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 січня 2021 року під № 12021220000000144, щодо вчинення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України, було виділено відповідною постановою прокурора з кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 квітня 2020 року під № 12020220000000457, яке в свою чергу було виділено постановою прокурора відділу прокуратури Харківської області ОСОБА_7 від 27.04.2020 року з кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 жовтня 2019 року під № 42019220000000649, в межах якого 24.04.2020 року його підзахисного повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України. Оскільки в межах цього кримінального провадження ОСОБА_3 повідомлено про підозру 07.07.2021 року, а обвинувальний акт затверджено 02.08.2021 року та скеровано до суду 10.08.2021 року, то на цей час строк досудового розслідування у кримінальному провадженні, яке знаходиться на стадій підготовчого судового провадження, сплинув, що є підставою задля його закриття.
Обвинувачений ОСОБА_3 у підготовчому судовому засіданні повністю підтримав думку свого захисника та заявлене ним клопотання, й вказав, що інших клопотань до суду не має, просить кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 січня 2021 року під № 12021220000000144, за яким його обвинувачують у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України, закрити.
Прокурор під час обговорення заявленого клопотання будь-яких доказів, які б спростовували зазначене або обґрунтовували правомірність дій сторони обвинувачення у межах строків, обумовлених приписами статті 219 Кримінального процесуального кодексу України, не надав, хоча й посилався на безпідставність клопотання та прохав у його задоволенні відмовити.
Здійснюючі підготовче провадження у справі, заслухавши думку учасників підготовчого судового засідання, зокрема: з боку сторони обвинувачення щодо можливості призначення судового розгляду цього кримінального провадження, та з боку сторони захисту щодо необхідності його закриття,- дослідивши обвинувальний акт разом із доданим до нього реєстром матеріалів досудового розслідування, а також долучені письмові докази захисника на обґрунтування заявленого ним клопотання, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, що складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законів України, про що прямо зазначено у статті 1 кримінального процесуального кодифікованого закону України.
З огляду на зміст глав 27 та 28 розділу ІV Кримінального процесуального кодексу України, судове провадження у першій інстанції складається з підготовчого провадження та судового розгляду кримінального провадження (кримінальної справи).
Отже, підготовче провадження є першим та важливим етапом судового провадження, під час якого суд першої інстанції зобов'язаний перевірити наявні в нього на цьому етапі матеріали кримінального провадження, з'ясувати достатність фактичних і юридичних підстав для прийняття судових рішень, обумовлених частиною 3 статті 314 кримінального процесуального кодифікованого закону України, вирішити питання, пов'язані з підготовкою кримінального провадження до судового розгляду.
Тобто завданням цього провадження є процесуальне та організаційне забезпечення проведення судового розгляду, зокрема, перевірка матеріалів досудового розслідування та оцінка змісту і форми обвинувального акту з метою успішного проведення судового розгляду.
При цьому зі змісту частини 1 статті 315 Кримінального процесуального кодексу України вбачається, що суд проводить підготовку до судового розгляду тільки у разі, якщо під час підготовчого судового засідання не будуть встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1 - 4 частини 3 статті 314 цього кодексу.
Отже, у підготовчому судовому засіданні перш за все суд має з'ясувати, чи є підстави задля прийняття таких рішень:
- щодо затвердження або відмови у затвердженні угоду (пункт 1 частини 3 статті 314 Кримінального процесуального кодексу України);
- щодо закриття провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4 - 8, 10 частини 1 або частиною 2 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (пункт 1 частини 3 статті 314 цього Кодексу);
- щодо повернення обвинувального акта, якщо він не відповідає вимогам діючого кримінального процесуального кодифікованого закону нашої держави ( пункт 3 частини 3 статті 314 Кримінального процесуального кодексу України);
- щодо направлення обвинувального акту до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження цьому судові (пункт 4 частини 3 статті 314 Кримінального процесуального кодексу України).
Відтак, порушене перед судом клопотання сторони захисту передбачено як таке, що слід розв'язати саме на підготовчому судовому засідання, оскільки цей обов'язок суду чітко обумовлений пунктом 1 частини 3 статті 314 кримінального процесуального кодифікованого закону України, так як саме пункт 10 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України передбачає закриття кримінального провадження в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи.
Дійсно, порядок закриття кримінального провадження передбачений параграфом 1 глави 24 й главою 27 Кримінального процесуального кодексу України.
Частиною 1 статті 283 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що особа має право на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження.
При цьому, як визначено в частині 2 цієї ж статті прокурор зобов'язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій:
1) закрити кримінальне провадження;
2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Також частина 10 статті 284 та пункт 2 частини 3 статті 314 зазначеного процесуального кодифікованого закону нашої держави обумовлюють те, що кримінальне провадження закривається судом шляхом постановлення відповідної ухвали у зв'язку із встановлення ним підстав, передбачених, зокрема, пунктом 10 частин 1 статті 284 цього кодексу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Отже, виходячи з загальних засад кримінального процесу, судам першої інстанції у підготовчому судовому засіданні слід ретельно перевіряти не тільки дотримання прокурором вимог, передбачених статтями 291 - 293 КПК, а й виконання ним приписів цього ж кодексу, оскільки здійснення судового розгляду при наявності підстав для закриття кримінального провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 412 КПК становить істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою безумовне скасування судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
Приходячи до такого, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, прийняту 15.09.2021 року в межах справи з єдиним унікальним № 711/3111/19 (провадження № 51-2890км19),- де суд сформулював Висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, яким роз'яснив таке:
1.Кінцевим моментом строку досудового розслідування є його закінчення, яке, як етап кримінального провадження, законодавець пов'язує у часі зі зверненням з обвинувальним актом до суду (його фактичним направленням), а тому в межах строку досудового розслідування обвинувальний акт має бути не лише складено, затверджено та вручено, а й безпосередньо направлено на адресу суду.
2.Перевірка судом першої інстанції у підготовчому провадженні дотримання прокурором вимог, передбачених статтями 291, 293 Кримінального процесуального кодексу України, а також виконання ним приписів статті 219 цього ж кодексу в частині направлення обвинувального акта у строки досудового розслідування є передумовою набуття підозрюваним у вчиненні злочинів, які не є тяжкими чи особливо тяжкими проти життя та здоров'я особи, процесуального статусу обвинуваченого стосовно якого, відповідно до частини 1 статті 337 кримінального процесуального кодифікованого закону України, має здійснюватися судовий розгляд.
3.Направлення прокурором обвинувального акта після закінчення досудового розслідування до суду поза межами строків досудового розслідування у кримінальних провадженнях щодо злочинів, які не є тяжкими чи особливо тяжкими проти життя та здоров'я, виключає набуття особою процесуального статусу обвинуваченого (підсудного), а, отже, унеможливлює розгляд в суді кримінального провадження по суті та тягне за собою закриття кримінального провадження на підставі пункту 10 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.
4.З огляду на положення пункту 1 частини 2 статті 412 кримінального процесуального кодифікованого закону України, яка передбачає у будь-якому разі скасування судового рішення, якщо за наявності підстав для закриття судом провадження у кримінальній справі його не було закрито, у разі встановлення обставини, передбаченої пунктом 10 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, суд апеляційної чи касаційної інстанцій зобов'язаний скасувати судові рішення нижчих інстанцій і закрити кримінальне провадження.
Системно аналізуючи усе наведене вище, суд вбачає пріоритетність закриття провадження у справі за наявності для цього законодавчо визначених підстав перед поверненням обвинувального акта, якщо він не відповідає вимогам діючого кримінального процесуального кодифікованого закону нашої держави.
Проте, частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року та ратифікованої Україною 17.07.1997 року, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Крім того, як наказує зміст статті 370 Кримінального процесуального кодексу України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
При цьому:
1.законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
2.обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
3.Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З огляду на це, право на справедливий суд передбачає, що судове провадження у справі повинне здійснюватися судом, встановленим законом, тобто
а) судом, створеним у відповідності до діючого законодавства держави;
б) судом, що має відповідні юрисдикційні повноваження щодо розгляду конкретного кримінального провадження.
Наслідки порушення вимог вказаної міжнародної норми права закріплені у національному законодавстві, зокрема у статті 412 Кримінального процесуального кодексу України, де пунктом 1 та 2 частини 2 цієї норми обумовлено, що судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо воно ухвалене незаконним складом суду, а також у разі не закриття провадження у кримінальній справі за наявності підстав для цього.
Відтак, розгляд справи незаконним судом є такою ж за юридичною силою підставою задля скасування судового рішення, що й не закриття провадження за наявності підстав для цього, оскільки процесуальний закон зазначені випадки кваліфікує саме як істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Таким чином, первісним все ж таки є з'ясування питання щодо належності (законності) суду, який здійснює провадження у кримінальній справі і лише у разі упевненості в тому, що склад Нововодолазького районного суду Харківської області під голуванням судді ОСОБА_1 відповідає вимогам, що висуває до нього Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та діюче процесуальне законодавство України, слід розв'язувати питання щодо закриття провадження по суті.
Отже, на обґрунтування легітимності проведення підготовчого провадження та постановлення цієї ухвали у цьому складі, суд зазначає, що пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.
За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.
Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.
При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.
Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.
Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, а тому обвинувальний акт надійшов на розгляд належного суду.
Також, обвинувальний акт із доданими до нього документами у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 січня 2021 року під № 12021220000000144, щодо вчинення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України, був зареєстрований за вхідним № 4486/21-вх від 10.08.2021 року й відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, переданий на розгляд головуючого судді ОСОБА_1 , визначеного на підставі вимог частини 3 статті 35 Кримінального процесуального кодексу України.
Разом із тим, вирішуючи, чи має Нововодолазький районний суд Харківської області відповідні юрисдикційні повноваження щодо розгляду вказаного кримінального провадження, суд на сам перед ураховує правові позиції Європейського суду з прав людини, сформульовані ним, зокрема:
- у рішеннях «Котій проти України» від 05.03.2015 року та у справі «Зосимов проти України» від 07.07.2016 року, де передбачено, що питання про застосування заходів, які впливають на права людини, має вирішуватись в межах певного змагального процесу перед незалежним органом, що може своєчасно розглянути підстави для прийняття рішення та відповідні докази.
- у рішеннях «Христов проти України» від 19.02.2009 року та у справі «Брумареску проти Румунії» від 28.10.1999 року, де визначено, що право на справедливий судовий розгляд гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті її преамбули, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів цього верховенства є принцип юридичної визначеності, згідно з яким повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи.
Відтак, частиною 1 статті 30 Кримінального процесуального кодексу України регламентовано, що у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом згідно з правилами, передбаченими цим кодексом.
Отже, судочинство має відбуватись із обов'язковим дотримання вимог щодо інстанційної, територіальної та предметної підсудності, а також щодо кількісного складу суду.
Так, положеннями частини 1 статті 33 та частини 1 статті 31 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що кримінальне провадження у першій інстанції здійснюють місцеві загальні суди, а також Вищий антикорупційний суд, й кримінальне провадження в суді першої інстанції здійснюється суддею одноособово, крім випадків, передбачених частинами 2, 3 та 12 цієї статті.
Також змістом частини 1 статті 33-1 Кримінального процесуального кодексу України обумовлено, що Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 206-2, 209, 211, 366-2, 366-3 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1 - 3 частини 5 статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.
Разом із цим, положення частини 1 статті 21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визнає місцевими загальними судами окружні суди, які утворюються в одному або декількох районах чи районах у містах, або у місті, або у районі (районах) і місті (містах).
Слід зазначити, що з обвинувального акту, складеного в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 січня 2021 року під № 12021220000000144, убачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачують у вчинені правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України.
Вказана норма матеріального закону у випадку визнання обвинуваченого винним передбачає можливість призначення йому покарання у виді штрафу від двох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Отже, з огляду на усе наведене, підстав задля застосування приписів частин 2 і 3, а також 12 статті 31 Кримінального процесуального кодексу України не має, як і не має підстав керуватись нормою процесуального права щодо предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, Нововодолазький районний суд Харківської області є місцевим загальним судом, а отже судом першої інстанції й кількісний склад суду із проведення підготовчого судового засідання у цій справі є належним, що свідчить про повну відповідність цього суду вимогам закону щодо предметної та інстанційної підсудності.
Проте визначитись із територіальною підсудністю суд можливості не має внаслідок браку складеного обвинувального акту.
Так, імперативним приписом частини 1 статті 32 регламентована територіальна підсудність кримінальних справ й зазначено, що кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування. Дія цього абзацу не поширюється на кримінальні провадження, що віднесені до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду згідно з правилами статті 33-1 цього Кодексу.
При цьому, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та формулювання обвинувачення, що викладені у обвинувальному акті, складеному та підписаному 02.08.2021 року слідчим Слідчого управління Головного Управління Національної поліції в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_8 й підписаному та затвердженому того ж дня прокурором Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова ОСОБА_9 , який 09.08.2021 року за вихідним № 09/2/1-1083-21 скерований (направлений) до Нововодолазького районного суду Харківської області Першим заступником керівника обласної прокуратури ОСОБА_6 в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 січня 2021 року під № 12021220000000144, , не містить жодного посилання на час та місце вчинення інкримінованого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України.
Положення частини 1 статті 6 зазначеної вище Конвенції вимагають від суду, який підпадає під її дію, бути безпристраснім, що включає у себе відсутність упередження або упередженості.
У рішеннях «Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України» від 30.09.2010 року та у справі «Пантелеєнко проти України» від 29.06.2006 року Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що словосполучення «згідно із законом» по суті стосується національного законодавства і встановлює обов'язок забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм. Фраза «відповідно до закону» вимагає, щоб захід мав певне підґрунтя в національному праві.
Тобто відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, що відображує принцип, пов'язаний із належним відправленням правосуддя, в кожному рішенні судів та трибуналів повинні бути належним чином викладені аргументі, на яких вони базуються.
Наведене підтверджує необхідність дотримання судами принципу, закріпленому діючим кримінальним процесуальним законодавством України щодо змагальності та диспозитивності судового процесу у кримінальних справах та не можливість перетягання судом на себе функції обвинувачення, що притаманна стороні із відповідною назвою, яку представляє у судовому процесі прокурор.
Отже, суд не має права вийти за межі своїх повноважень та самостійно визначати місце вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України, яке закидається у провину ОСОБА_3 , в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 січня 2021 року під № 12021220000000144, або зробити висновок про те, що досудовим розслідуванням таке місце не встановлено.
Також суд не має можливості й застосувати припис частини 1 статті 32 Кримінального процесуального кодексу України щодо випадку, коли місця вчинення кримінального правопорушення встановити не можливо, оскільки національне процесуальне законодавства не вимагає від органу досудового розслідування у цій категорії справ встановлювати точні місце та час кримінального правопорушення, проте його зазначення приблизно або із вказівкою, що їх встановити не виявилось за можливе є обов'язковим.
Так як зазначений обвинувальний акт разом із доданими до нього відповідним прокурором документами не містить посилання на місце вчинення кримінального правопорушення або на те, що його встановити не виявилось за можливе, суд не вправі безпідставно застосовувати норму кримінального процесуального кодифікованого закону, викладену у частині 1 статті 32 й вважати належним за територіальною підсудністю суд, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.
Зазначений недолік позбавляє суд процесуального права вирішити клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини 3 статті 314 та пункту 10 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України за суттю, як і позбавляє можливості направити обвинувальний акт до відповідного суду для визначення підсудності у порядку, передбаченому частиною 2 статті 34 цього кодексу.
Єдиним процесуально виваженим, законним та обґрунтованим висновком у такому випадку є застосування права, наданого суду пунктом 3 частини 3 статті 314 кримінального процесуального кодифікованого закону України, щодо повернення обвинувального акта, якщо він не відповідає вимогам діючого Кримінального процесуального кодексу України.
Так, розв'язуючи зазначене питання, оцінюючи зміст та форму обвинувального акту суд ураховує, що обвинувальний акт, як встановлено частиною 4 статті 110 Кримінального процесуального кодексу України, є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
При цьому, обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим статтею 291 вказано вище кодексу та містити згідно з частиною 2 цієї статті такі відомості:
1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;
2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
4) прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;
5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;
6) обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання;
7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;
7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими ;
8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);
9) дату та місце його складення та затвердження.
Враховуючи вичерпність та імперативність зазначених відомостей, у разі невідповідності ним та іншим вимогам кримінального процесуального закону, обвинувальний акт на підставі положень пункту 3 частини 3 статті 314 Кримінального процесуального кодексу України, підлягає поверненню прокурору.
Відтак, пункт 5 частини 2 статті 291 наведеного вище процесуального кодифікованого закону України передбачає, що обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
При цьому, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом (пункт 13 частини 1 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 2 Кримінального кодексу України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, а згідно частини 1 статті 11 цього ж нормативно - правового акту злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
Диспозиція статті Кримінального закону полягає у вказівці на ознаки певного діяння, за вчинення якого й встановлена кримінальна відповідальність. Причому в диспозиціях статей Особливої частини Кримінального кодексу України вказуються специфічні, характерні лише для певного злочину ознаки, які виражають його сутність і дозволяють відмежувати від інших злочинів.
Проте не лише такі ознаки повинен містити виклад фактичних обставин та формулювання обвинувачення у обвинувальному акті.
Так, основу кримінальної процесуальної діяльності складає процес доказування, під яким розуміють діяльність по збиранню, перевірці та оцінці доказів та обґрунтування будь-яких тверджень та тезисів.
Отже обов'язок по збиранню доказів, їх перевірці та оцінці, а також по формуванню на їх підставі висновків щодо фактичних обставин конкретного кримінального правопорушення покладається на сторону обвинувачення, хоча й не позбавляє цього права сторону захисту.
Зважаючи на вказане, у будь-якому кримінальному провадженні незалежно від виду кримінального правопорушення встановленню та доказуванню підлягають обставини, визначені у частині 1 статті 91 Кримінального процесуального кодексу України, тобто:
1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;
6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;
7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
Тобто законотворець визначив, що подія кримінального правопорушення включає у себе час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, що мають значення для кримінального провадження.
При цьому пункт 6 абзацу 2 частини 1 статті 277 Кримінального процесуального кодексу України висуває вимоги до змісту письмового повідомлення про підозру, зокрема, повідомлення має містити стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру.
Системний аналіз норм кримінального процесуального законодавства щодо вимог до змісту обвинувального акту та щодо повідомлення про підозру, викладені у частині 2 статті 291 та частині 2 статті 277 Кримінального процесуального кодексу України дають підстави зробити вмотивований висновок про те, що й підозра, й обвинувальний акт повинен містить у собі виклад фактичних обставин кримінального правопорушення.
Проте норма процесуального права, яка визначає зміст повідомлення про підозру більш конкретно вказує, що саме виклад фактичних обставин кримінального правопорушення включає зазначення часу і місця його вчинення.
Вочевидь повідомлення про підозру за правовим значення та своєю юридичною силою не може суттєво відрізнятись із обвинуваченням, буди ширшою за змістом, ніж складений обвинувальний акт, що з огляду на припис частини 4 статті 110 кримінального процесуального кодифікованого закону України є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
Відтак, обов'язкове зазначення про час та місце кримінального правопорушення, зафіксоване у повідомленні про підозру, є необхідним для вказання й у обвинувальному акті.
Дослідженням обвинувального акту, складеного в межах цього кримінального провадження, вбачається, що за кримінальним провадженням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 січня 2021 року за № 12021220000000144, органом досудового розслідування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пред'явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України, а саме: складання, видача службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу.
Вказане формулювання є юридичною моделлю вчиненого, яке сторона обвинувачення вважає доведеним.
В доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
Одночасно з цим, фактична модель кримінального правопорушення, це виклад всіх конкретних обставин вчиненого із безпосереднім зазначенням його деталей, об'єктивної та суб'єктивної сторони злочину, а також інших обов'язкових та другорядних ознак (фабула кримінального правопорушення).
Підсумовуючи вищевикладене, формулювання обвинувачення повинно певною мірою дублювати фактичні обставини кримінального правопорушення, тобто обставини, які вказують на подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), проте воно повинно бути сформульоване більш лаконічно, стисло, зрозуміло та, крім часу, місця, способу та інших обставин вчиненого кримінального правопорушення, містити в собі посилання на форму вини, мотив, мету вчинення кримінального правопорушення, його наслідки та інші обставини, які охоплюються складом конкретного кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.
При цьому, слід зазначити, що кримінальний процесуальний закон вимагає ідентичності (певної відповідності) викладення фактичних обставин кримінального правопорушення, їх правової кваліфікації (формула обвинувачення) та його формулювання.
Здійснюючи аналіз тексту обвинувального акту, суд вбачає, що сторона обвинувачення вважає встановленим вчинення ОСОБА_3 злочинного діяння, передбаченого частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України. Проте, з описової частини фактичних обставин зазначеного епізоду злочинної діяльності, що закидається йому у провину, не вбачається, чи зібрані відповідні докази та чи встановлені ними час і місце вчинення обвинуваченим службового підроблення.
Підсумовуючи наведене, суд вважає за необхідне зазначити, що вказані в обвинувальному акті фактичні дані в своїй сукупності не дають повного уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що у свою чергу, не дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Окрім того, за загальним правилом, кореспондуючим зі статтею 91 Кримінального процесуального кодексу України, формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо.
Зазначене конкретизовано у пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 24.10.2003 року «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» та роз'яснено, що суди повинні вимагати від органів досудового слідства, пред'явлення особі обвинувачення конкретного за змістом.
Системний аналіз положень кримінального процесуального законодавства свідчить про те, що обвинувальний акт є результатом оцінки прокурором отриманих протягом досудового розслідування доказів вчинення кримінального правопорушення, які будуть перевіряться судом у межах судового розгляду. Тому він має містити деталізований опис фактичних обставин кримінального правопорушення, який дозволить суду прийняти відповідне рішення на стадії підготовчого провадження в суді.
На переконання суду, відсутність в обвинувальному акті викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, а також неповне формулювання обвинувачення, є тим недоліком, за наявності якого суд не може визначитись із територіальною підсудністю, вирішити висунуте перед ним клопотання щодо закриття провадження у справі або ухвалити рішення про те, що слід розпочати судовий розгляд справи.
Вказаний недолік згідно з нормами Кримінального процесуального кодексу України впливає на істотне порушення норм кримінального процесуального законодавства України і може бути усунутий лише на стадії підготовчого судового засідання відповідно до процедури, визначеної статтею 314 Кримінального процесуального кодексу України.
Слід зауважити, що окрім наведених недоліків при складанні обвинувального акту допущені й незначні порушення вимог частини 2 статті 291 Кримінального процесуального кодексу України, як то: на виконання вимог пункту 5 частини 2 статті 291 Кримінального процесуального кодексу України обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які «прокурор вважає встановленими», проте, обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 містить посилання на фактичні обставини кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення які «встановлені досудовим розслідуванням» (сторінки 1 та 5 обвинувального акту) без зазначення, чи вважає прокурор їх встановленими, чи ні.
На ряду з наведеним, до незначних порушень виявлених судом, також слід віднести порушення, що мають місце при складанні реєстру матеріалів досудового розслідування, який відповідно до приписів пункту 1 частини 4 статті 291 Кримінального процесуального кодексу України є невід'ємним додатком до обвинувального акту та вимоги до якого встановлені частиною 2 статті 109 зазначеного процесуального кодифікованого закону України.
Так, вказана норма права обумовлює, що реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити:
1) номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення;
2) реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування;
3) вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.
Реєстр матеріалів досудового розслідування є засобом фіксації дій і рішень, які приймалися у кримінальному провадженні і є по суті описом матеріалів справи.
Він повинен відображати хід і проміжні результати досудового розслідування, використані в розслідуванні джерела доказів, а тому в ньому обов'язково повинні міститися: в хронологічному порядку дані про кожну процесуальну дію, проведену під час досудового розслідування - її номер, найменування та час проведення (дата і часовий відрізок), зокрема:
- повідомлення про внесення відомостей, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, до Єдиного реєстру досудових розслідувань і початок досудового розслідування (стаття 214 Кримінального процесуального кодексу України);
- помітка про ознайомлення сторони захисту, потерпілого з матеріалами досудового розслідування до його завершення, інформація про кожну проведену слідчу (розшукову) дію, данні про факт відкриття матеріалів кожною стороною протилежній стороні по закінченні досудового розслідування та письмового підтвердження факту надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів (стаття 290 Кримінального процесуального кодексу України);
- зазначення в певній послідовності про прийняті під час досудового розслідування рішення, в тому числі:
а) вручення письмового повідомлення про підозру (відповідно до частини 4 статті 278 Кримінального процесуального кодексу України);
б) постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді, суду, які містять найменування документа, дату прийняття рішення, предмет урегульованих відносин, наслідки для відповідних учасників цієї процесуальної ситуації, всі обставини, пов'язані із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження (дати прийняття, строк застосування), що приймаються на підставі ухвали слідчого судді або суду.
Крім цього, відповідно до частин 3 статті 283 Кримінального процесуального кодексу України до Єдиного реєстру досудових розслідувань прокурором також вносяться відомості такої процесуальної дії, як закінчення досудового розслідування.
Отже, у реєстрі матеріалів досудового розслідування повинні бути вказані всі, без виділення основних або додаткових, процесуальні дії, які були проведені під час досудового розслідування і прийняті по ним процесуальні рішення.
Але, всупереч вищенаведеним вимогам закону реєстр матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12021220000000144 не містить відомостей щодо дати надходження повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.
У розділі І реєстру «Проведенні під час досудового розслідування процесуальні дії» не завжди містяться відомості про час проведення процесуальних дій, а лише про їх дату, а у розділі ІІ реєстру «Прийняті в ході досудового розслідування процесуальні рішення» взагалі відсутні реквізити процесуальних рішень.
Зазначене суттєво впливає на якість підготовчого провадження, оскільки під час його проведення суду необхідно було б з'ясувати питання щодо продовження строків досудового розслідування у зв'язку із розглядом клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пункту 10 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.
Крім того, з пункту 10 розділу ІІ реєстру «Прийняті в ході досудового розслідування процесуальні рішення» вбачається, що 02 серпня 2021 року було здійснено «повідомлення підозрюваному про завершення досудового розслідування та відкриття сторонам кримінального провадження», а з пунктів 9 та 10 розділі І реєстру «Проведенні під час досудового розслідування процесуальні дії» - що здійснено ознайомлення з матеріалами кримінального провадження підозрюваного, проте до обвинувального акту додано розписку адвоката ОСОБА_4 про отримання ним 02.08.2021 року копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування.
Зазначене не дає змоги судові встановити, чи дійсно повідомлявся захисник обвинуваченого про закінчення досудового розслідування, чи були відкриті стороні захисту матеріали кримінального провадження в порядку, передбаченому положеннями статті 290 Кримінального процесуального кодексу України.
Також у реєстрі взагалі відсутні відомості щодо допуску адвоката ОСОБА_4 як захисника ОСОБА_3 до участі у вказаному кримінальному провадженні, та на якому етапі досудового слідства це мало місце.
На загал, підсумовуючи наведене, суд вважає, що при складанні обвинувального акту та доданих до нього матеріалів стороною обвинувачення допущено порушення ряду вимог кримінального процесуального закону України та, як наслідок, не належно висунуто ОСОБА_3 обвинувачення у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
Імперативними приписами частини 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
А отже, викладення формулювання обвинувачення на стадії судового розгляду законом не передбачено. Під час судового розгляду прокурор може лише змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи (частина 2 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України).
Статтею 62 Конституції України встановлено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Із зазначеної норми Основного Закону випливає, що формулювання обвинувачення в обвинувальному акті повинно бути конкретним.
Детальне зазначення обставин пред'явленого обвинувачення забезпечується та гарантується на державному рівні, у площині розуміння статей 20 та 42 Кримінального процесуального кодексу України, належного здійснення та використання обвинуваченим його невід'ємного процесуального права на захист від того обвинувачення, що йому пред'явлене.
Відсутність конкретизованого обвинувачення є також прямим порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка передбачає, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 09 жовтня 2008 року у справі «Абрамян проти Росії» більш ґрунтовно тлумачить зазначену норму, вказуючи на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу, та як деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи. Оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомлений про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (пункт 79 рішення у справі «Камінські проти Австрії» від 19.12.1989 року, заява № 9783/82).
Також слід врахувати, що положення підпункту «а» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пункті 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (пункт 52 рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» від 25.03.1999 року, заява № 25444/94; пункт 58 рішення у справі «Матточіа проти Італії» від 25.0.2000 року, заява № 23969/94, пункт 34 рішення у справі «І.Н. та інші проти Австрії» від 20.04.2006 року, заява № 42780/98).
До того ж право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» пункту 3 статі 6 Конвенції (пункт 54 рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» від 25.03.1999 року, а також пункт 47 рішення у справі «Даллос проти Угорщини»).
Зважаючи на діюче міжнародне та національне законодавство суд розуміє, що на стадії підготовчого провадження не вирішуються питання про доведеність вини обвинуваченого, відсутність події або складу кримінального правопорушення, оскільки це прерогатива суду, яка можлива тільки під час судового розгляду та є підставою для ухвалення виправдувального вироку.
Проте наявне зауваження щодо не зазначення у обвинувальному акті часу та місця вчинення інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення має місце тільки з огляду на те, що неможливо встановити та забезпечити ОСОБА_3 право на справедливий суд в розумінні частини 1 статті 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод з підстав, наведених вище.
Відтак суд переконаний, що встановлені та наведені в даній ухвалі порушення процесуального закону є істотними, оскільки торкаються прав та законних інтересів обвинуваченого, зокрема, гарантованого Конституцією України його права на захист та справедливий суд, що у своїй сукупності об'єктивно перешкоджають судові повно і всебічно розглянути клопотання захисту щодо закриття кримінального провадження, негативно вплине на постановлення законного й обґрунтованого судового рішення, оскільки зміст і форма кримінального провадження, відповідно до положень статті 7 Кримінального процесуального кодексу України, повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист та змагальність сторін.
Враховуючи наведене, обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування із долученими матеріалами (розписками обвинуваченого та його захисника) підлягає поверненню прокурору, який направив його до суду, для усунення допущених недоліків та приведення у відповідність до вимог статті 291 Кримінального процесуального кодексу України в продовж розумного строку, який буде об'єктивно достатнім для їх усунення.
Разом із тим, у відповідності до частини 1 статті 317 Кримінального процесуального кодексу України усі письмові документи, надані суду учасниками підготовчого судового засідання під час його проведення, долучаються до матеріалів кримінального провадження (кримінальної справи) та залишаються в суді.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу прокурора на неприпустимість проведення у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 січня 2021 року під № 12021220000000144, щодо вчинення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України, будь-яких слідчих або інших процесуальних дій, окрім тих, що зазначені в ухвалі про повернення обвинувального акта. У противному випадку докази, отримані під час здійснення процесуальних дій, не визначених в ухвалі, відповідно до приписів частини 8 статті 223 Кримінального процесуального кодексу України є недопустимими.
Постановляючи ухвалу, здебільшого, суд застосовує приписи пункту 42 остаточного Рішення Європейського суду з прав людини, ухваленого 15.11.2007 року за заявою № 22750/02 у справі «Бендерський проти України», де суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитись залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (рішення «Руїз Торійа проти Іспанії» від 09.12.1994 року). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення «Артіко проти Італії» від 13.05.1980 року). Право може вважатись ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (пункт 33 рішення «Дюлоранс проти Франції» від 21.03.2000 року та пункти 32 і 35 рішення «Донадзе проти Грузії» від 07.03.2006 року).
Таким чином, приймаючи до уваги все вищевикладене, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року та ратифікованої Україною 17.07.1997 року; статтями 55, 62 і 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтями 17, 21, 36 і пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Бендерський проти України» від 15.11.2007 року, «Котій проти України» від 05.03.2015 року, «Зосимов проти України» від 07.07.2016 року, «Христов проти України» від 19.02.2009 року, «Брумареску проти Румунії» від 28.10.1999 року, «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 року, «Камінські проти Австрії» від 19.12.1989 року, «Пелісьє та Сассі проти Франції» від 25.03.1999 року, «Матточіа проти Італії» від 25.0.2000 року, «І.Н. та інші проти Австрії» від 20.04.2006 року, «Руїз Торійа проти Іспанії» від 09.12.1994 року, «Артіко проти Італії» від 13.05.1980 року, «Дюлоранс проти Франції» від 21.03.2000 року і «Донадзе проти Грузії» від 07.03.2006 року; Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05.04.2001 року (із змінами та доповненнями); постановою Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, прийняту 15.09.2021 року в межах справи з єдиним унікальним № 711/3111/19 (провадження № 51-2890км19); Постановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 24.10.2003 року «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві»; статтями 1 - 3, 7, 11, 30 - 33-1, частиною 2 статті 35, статтями 91, 109 - 110, частиною 5 статті 115, статтями 134 - 138, 219, 223, частиною 4 статті 291, частиною 1 статті 293, статтями 314 - 317, 283 - 284, 291 - 293, частиною 1 статті 320, статтями 337, 369 - 372, частиною 2 статті 392, статтею 412, частиною 5 статті 532 та статтею 533 Кримінального процесуального кодексу України № 4651-VІ від 13.04.2012 року (із змінами та доповненнями), -
Обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 січня 2021 року під № 12021220000000144, щодо вчинення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України, повернути прокурору, що його затвердив, для усунення виявлених судом недоліків та приведення його у відповідність вимогам закону протягом розумного строку, достатнього для здійснення таких виправлень.
Копію ухвали негайно після її проголошення вручити прокурору, а також обвинуваченому та його захиснику.
Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.
Роз'яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати копію ухвали в суді.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 7 днів з дня її оголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Ухвала, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання нею законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.
Ухвалу постановлено, виготовлено шляхом комп'ютерного набору та підписано суддею у нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя: ОСОБА_1