Справа № 310/6021/17
2/310/185/21
06 січня 2021 рокум. Бердянськ
Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі судді Полянчука Б.І., при секретарі Борисенко Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,
АТ КБ «Приватбанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення грошових коштів, вказуючи, що 06.12.2006 між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем укладено кредитний договір у розмірі 21600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач ОСОБА_1 не виконує зобов'язання за договором та не сплачує грошові кошти, що підлягають оплаті за його умовами. Сума заборгованості складає 25464,87 грн. (2784,85 грн. заборгованість за кредитом, 18257,58 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 2733,64 грн. заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. фіксована частина штрафу, 1188,80 грн. процентна складова штрафу), яку товариство просило стягнути з відповідача в повному обсязі та судові витрати у розмірі 1600,00 грн.
Ухвалою Бердянського міськрайонного суду від 21.09.2017 відкрито провадження по справі.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду від 01.11.2017 позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 25464,87 грн. заборгованості та 1600,00 грн. судового збору.
Ухвалою Бердянського міськрайонного суду від 27.02.2020 заочне рішення Бердянського міськрайонного суду від 01.11.2017 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 скасовано та призначено справу до судового розгляду.
У судове засідання представник позивача не з'явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, подав заяву про розгляд справи в його відсутності. У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 зазначив, що він працював теслярем у філії ЗАТ «Приазовкурорт» санаторій «Бердянськ». У грудні 2006 року йому повідомили, що заробітну плату він буде отримувати в ПАТ КБ «Приватбанк», в зв'язку з чим між ним та банком було укладено договір про надання банківських послуг з обслуговування платіжної картки для нарахування заробітної плати. Одночасно йому було видано картку «Універсальну» з кредитним лімітом у сумі 250 грн. та строком дії картки до 01/09, тобто до 31.01.2009 року включно. 25.11.2007 року він звільнився з роботи, а банківську картку здав та більше не користування послугами банку. У подальшому картка не перевипускалась та ним не отримувалась. Вважав, що позивач звернувся до суду з позовом після спливу строку позовної давності, оскільки умовами анкети-приєднання від 06.12.2006 року визначено, що кінцевий строк повернення кредиту є строк дії картки, тобто 31.01.2009 року Останній платіж було здійснено ним на цю картку 25.11.2007 року при звільненні. Умови та правила надання банківських послуг, які надані позивачем не містять умови про збільшення терміну позовної давності, тому для цього договору встановлюється загальна позовна давність. Банк звернувся до суду за захистом своїх прав лише у вересні 2017 року, тому строк позовної давності за спірним договором сплив. Банк у кредитному договорі чітко визначив строк повернення кредитних коштів, яким є строк дії картки і саме з цього строку виконання кредитного зобов'язання і має відраховуватися строк позовної давності для стягнення заборгованості, який закінчується 31.01.2012 року. Враховуючи, що він перестав виконувати зобов'язання у листопаді 2007 року, а банк звернувся з позовом до суду тільки у вересні 2017 року, тому просив застосувати строк позовної давності і в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
З'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного.
Згідно заяви від 06 грудня 2006 року відповідач приєднався до умов та правил надання банківських послуг і йому встановлено кредитний ліміт на платіжну картку (а.с.7).
Вказаною заявою, умовами та правилами надання банківських послуг (а.с. 8-13), а також тарифами відповідачем взято на себе зобов'язання сплачувати відсотки за користування кредитом та повернути кредит.
Позивачем надано також анкету-заву від 18.03.2014 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку щодо клієнта ОСОБА_1 , у якій не вказано до якого виду банківських послуг вона оформлена, зазначено про ознайомлення з договором про надання банківських послуг до його укладення та згоду на отримання екземпляру договору шляхом роздруківки з офіційного сайту (а.с. 94). До заяви-анкети від 18.03.2014 надано витяг з умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 № СП-2010-256 (а.с.95-118).
Згідно розрахунку, заборгованість відповідача перед банком станом на 31.07.2017 року склала 25464,87 грн., у тому числі: заборгованість за кредитом 2784,85 грн., заборгованість за процентами 18257,58 грн., нарахована комісія 2733,64 грн., заборгованість по судовим штрафам 1688,80 грн. (а.с. 4-6).
Відповідно до ч.ч. 1,2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Статтею 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві від 06 грудня 2006 року, яка підписана сторонами не визначено процентну ставку за користування грошовими коштами, відповідальність у вигляді неустойки (пені,штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її розміру (а.с.7). Крім того, заявою не визначено вид кредитної картки, яку бажає оформити на своє ім'я ОСОБА_1 , що має суттєве значення для розгляду справи, оскільки для кожного виду кредитних карт встановлені різні види зобов'язань.
Звертаючись з позовом до суду, банк просив крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, окрім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на умови та правила надання банківських послуг в Приватбанку як невід'ємну частину договору, правила користування платіжною карткою, тарифи банку, але надав суду тільки умови та правила надання банківських послуг в Приватбанку (а.с.8-13), інших складових договору суду не надав.
Крім того, позивачем надано суду ще один витяг з умов та правил надання банківських послуг (а.с.95-118), який не може відноситись до договору від 06 грудня 2006 року, оскільки ці умови та правила затверджені наказом від 06.03.2010 року, тобто після укладення договору.
Умовами та правилами надання банківських послуг, що надано позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: умови обслуговування, права та обов'язки банку та клієнта, відповідальність сторін та інші умови, але ці умови позивачем та відповідачем не підписані (а.с.8-13).
При цьому, в умовах та правилах не відображена дата їх прийняття, а надані позивачем докази не містять підтверджень того, що саме ці умови та привила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах 1,3 ст.509 ЦК України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 липня 2013 року, ухваленому у справі №1-12/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк», останній дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Суд вважає, що за таких обставин відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами, комісії та неустойки (пені, штрафів).
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, якою передбачено що, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, АТ КБ «Приватбанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за тілом кредиту, яка станом на 31.07.2017 року становить 2784,85 грн. є обґрунтованими та таким, що підлягає задоволенню, оскільки розмір заборгованості відповідачем не заперечувався та не спростовано належними доказами, контррозрахунок на її спростування суду не надано.
Відповідач заявив про застосування строку позовної давності (а.с.161-162).
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Таким чином за кредитним договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України).
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Згідно з довідкою, наданою АТ КБ «Приватбанк» від 17.10.2019 строк дії картки № НОМЕР_1 визначено до останнього дня 01.2013 року (а.с.88).
Але за умовами заяви (договору) від 06.12.2006 (а.с. 7) строк дії договору співпадає зі строком дії платіжної картки, строк дії картки зазначено до 01/09.
Представник позивача посилається на те, що мав місце перевипуск банківської картки, відповідно до наказу Приватбанку № PR-2007-249 від 20.02.2007 для дотримання принципу синхронізації строку дії кредитної і зарплатної картки клієнту (а.с. 121). Але відповідач у заяві про скасування заочного рішення зазначав, що перебував у трудових відносинах з філією ЗАТ «Приазовкурорт» санаторій «Бердянськ» з 08.04.2005 по 25.11.2007.
Доказів на спростування зазначеного твердження відповідача, як-то доказів перевипуску зарплатної картки позивачем не надано.
Таким чином, 31.01.2009 є останнім днем місяця дії картки і з 01.02.2009 року почався перебіг строку позовної давності. Враховуючи викладене останнім днем звернення до суду з позовом є 01.02.2012.
АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом 06.09.2017, тобто більше ніж через 3 роки від останнього дня дії картки.
Судом досліджено виписку з основної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_2 за період з 01.12.2006 по 17.10.2019 та встановлено, що останній платіж на погашення за наданим кредитом в розмірі 250 грн. здійснено ОСОБА_1 29.12.2008 (а.с. 89).
Стаття 264 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Автоматичне погашення простроченої заборгованості з картки НОМЕР_3 , кредитна частина Р2Р переказу у сумі 1124,86грн. не свідчить про усвідомленні дії відповідача на погашення кредиту.
Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що картка НОМЕР_3 , з якої здійснено автоматичне списання коштів на погашення заборгованості ОСОБА_1 , рахується за ним.
Таким чином, автоматичне погашення кредиту з картки невідомого клієнта не свідчить про визнання ОСОБА_1 свого боргу та переривання перебігу позовної давності.
З огляду на викладене, так як відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності, на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 141,259,263-265,273,354,355 ЦПК України,ст.ст.3,207,257,258,264,267,509,526,626,628,633,634,638,1048,1049,1050,1054,1056-1 ЦК України, ст.ст.11,22 ЗУ «Про захист прав споживачів», суд
У задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360570, яке знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги,50) до ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя