Справа № 522/18492/21
Провадження № 2-з/522/503/21
29 вересня 2021 року м. Одеса
Суддя Приморського районного суду міста Одеси Павлик І.А., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до пред'явлення позову,
27.09.2021 заявник звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з заявою про забезпечення позову до пред'явлення позову, яку 28.09.2021 передано на розгляд судді Павлик І.А.
Заяву обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер родич ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , який мешкав у АДРЕСА_1 . Про що 15.03.2021 реєстратором Одеського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Одеси вчинено актовий запис про смерть № 00142208928. З приводу цього, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Прокофьєвою Л.Г. ( АДРЕСА_2 ) відкрито спадкову справу № 67351427, прийнято заяву від ОСОБА_1 про бажання прийняти спадщину після померлого ОСОБА_2 та надано витяг про реєстрацію у Спадковому реєстрі від 16.03.2021 № 63944814. 14.09.2021 ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса Прокофьєвої Л.Г. про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом та як є спадкоємцем п'ятої черги, але нотаріус повідомила їй, що існують ще особи які звернулись до неї із заявою про бажання прийняти спадщину. Жодних відомостей про цих осіб нотаріус не надала та повідомила, що у ОСОБА_1 теж не вистачає документів, які підтверджують родинний зв'язок між нею та ОСОБА_2 . У зв'язку з цим, 14.09.2021 ОСОБА_1 подала заяву до нотаріуса з вимогою не вчиняти будь-яких нотаріальних дій відносно спадкового майна померлого. Окрім того, заявник дізнався від сусідів, що хтось вивозить меблі з квартири в зв'язку з чим звернулись до ВП № 1 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області. Враховуючи те, що майно вже більше як півроку знаходиться без догляду, доступу до нього немає та як співробітниками поліції були відібрані ключі від квартири, але приміщення не опечатано, у заявника в подальшому можуть виникнути труднощі щодо реєстрації зазначеного майна, оскільки воно може бути перереєстровано на інших осіб.
Посилаючи на викладені обставини та положення ст.ст. 149-150 ЦПК України ОСОБА_1 просила суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, яка належить померлому ОСОБА_2 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Надавши належну правову оцінку підставам, якими заявник обґрунтовує подану ним заяву, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України).
Забезпечення позову - це заходи цивільного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим.
За змістом зазначених процесуальних норм забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, наявне у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Відповідно до усталеної практики судів при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову запроваджено виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких його вжито. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 № 9 у п. 4 роз'яснив, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим вимогам, а також мають бути безпосередньо пов'язанні з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином, усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.
Забезпечення позову покликано не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, не допустити утруднення чи неможливість виконання судового рішення в разі задоволення позову, а також перешкодити спричиненню завданню шкоди заявнику.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Таким чином, держава несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Крім цього, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (постанова Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 200/12227/17).
Розглядаючи вказані вимоги в межах поданої заяви про забезпечення позову у відповідності до вимог ст.ст. 11, 152, 153 ЦПК України, суд вважає за необхідне зазначити, що забезпечення позову у визначений заявником спосіб неможливе без надання належних доказів того, що наявне достатньо обґрунтоване припущення існування наміру у інших спадкоємців відчужити спадкове майно, що в майбутньому зможе вплинути на виконання рішення суду у разі задоволення майбутнього позову.
Отже, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість відчуження спадкового майна без наведення відповідного обґрунтування та за відсутності посилання на докази такого наміру, судом не може бути визнано достатньою правовою підставою для задоволення даної заяви.
Доказів прийняття заявником в спадщину квартири на яку він просить суд накласти арешт, або доказів прийняття нотаріусом його заяви про вступ у спадщину до заяви не додано.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
З огляду на викладене, суд вважає, що обраний заявником спосіб забезпечення позову може призвести до порушенням прав інших спадкоємців, які звернулись із відповідними заяви до нотаріуса про прийняття спадщини у встановлений законом строк. Натомість заявником не надано будь-яких доказів наявності у нього на даний час прав на майно померлого ОСОБА_2 .
Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом майбутньої позовної заяви, в тому числі, спроможності заходів, яких заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 149, 150,153, 157, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд
У задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до пред'явлення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та протягом п'ятнадцяти днів може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду.
Суддя І.А Павлик