22 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/2852/21 пров. № А/857/13076/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Гудима Л.Я.,
Святецького В.В.,
з участю секретаря судового засідання Петрунів В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року (прийняте у м. Тернополі, суддею Чепенюк О. В., складене у повному обсязі 10 червня 2021 року) у справі № 500/2852/21 за адміністративним позовом Управління соціальної політики Тернопільської міської ради до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови,
У травні 2021 року Управління соціальної політики Тернопільської міської ради звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просило визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 18.05.2021 ВП № 65156792 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що Управління соціальної політики Тернопільської міської ради є лише розпорядником державних коштів, які виділені в межах бюджетних асигнувань, і з поважних причин не в змозі провести виплату недоплаченої грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік на виконання судового рішення, що свідчить про протиправність накладення відповідачем штрафу оскаржуваною постановою.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року позов задоволено.
Не погодившись із цим рішенням, його оскаржило Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), яке вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, за невідповідності висновків суду обставинам справи, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 65156792 від 14.04.2021 до дати винесення постанови про накладення штрафу від 18.05.2021, боржник не скористався своїми правами, встановленими Законом № 1404-VIII, а саме: не звернувся до державного виконавця із заявою про відкладення провадження виконавчих дій, не звернувся до суду із заявою про відстрочку/розстрочку виконання судового рішення, а також не надав державному виконавцю відомостей, які б зумовили обов'язкове зупинення виконавчого провадження. Тобто, жодних дій, спрямованих на виконання рішення суду, у вказаний період боржником здійснено не було. Виходячи з викладеного, державним виконавцем прийнята спірна постанова про накладення штрафу в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України з метою недопущення порушень положень Закону України «Про виконавче провадження».
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказав, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не спростовують доводів позивача, викладених у позовній заяві, та оскаржуваного рішення суду першої інстанції; жодних доказів в обґрунтування порушенням судом першої інстанції при ухваленні цього рішення норм матеріального права відповідачем при поданні апеляційної скарги не надано.
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не здійснювалося.
Також за приписами частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що Тернопільський окружний адміністративний суд 06.04.2021 видав виконавчий лист у справі № 500/1671/2020 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, за яким зобов'язано Управління перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням фактично виплачених сум допомоги.
На підставі заяви стягувача, керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону № 1404-VIII, державний виконавець Відділу Ільків Н.В. 14.04.2021 виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 65156792 по виконанню виконавчого листа №500/1671/20, виданого Тернопільським окружним адміністративним судом 06.04.2021. У цій постанові встановлено боржнику строк виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.
Копію постанови про відкриття виконавчого провадження надіслано сторонам виконавчого провадження, зокрема Управлінню 15.04.2021 та отримано боржником 16.04.2021.
Листом від 26.04.2021 (який надійшов до відповідача 11.05.2021) Управління повідомило Відділ про те, що рішення суду виконано Управлінням в межах його компетенції та про те, що виплатити кошти ОСОБА_1 . Управління не взмозі з поважних причин, а саме через відсутність бюджетних призначень на дані цілі.
Одночасно позивачем подано до Відділу заяву про відстрочення виконання судового рішення по справі № 500/1671/20.
Розглянувши заяву Управління про відстрочення виконання судового рішення, Відділом надіслана відповідь № 4830/04.1-24 від 17.05.2021 про відмову у відстроченні виконання рішення суду у виконавчому провадженні № 65156792 через відсутність підстав, визначених статтею 33 Закону №1404-VIII, для відстрочки виконання рішення.
27.04.2021 Управлінням подано також до Тернопільського окружного адміністративного суду заяву про відстрочення виконання судового рішення в справі № 500/1671/20.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі № 500/1671/20 в задоволенні заяви Управління відмовлено.
18.05.2021 головним державним виконавцем Відділу Ільків Н.В. винесено постанову про накладення штрафу ВП № 65156792, якою за невиконання виконавчого листа, виданого Тернопільським окружним адміністративним судом у справі № 500/1671/20, накладено на боржника Управління штраф у розмірі 5100 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання судового рішення позивачем в частині виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за відсутності відповідного фінансового забезпечення та без фактичної наявності коштів з бюджету не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин.
Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно приписів статті 129-1 Конституції суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Згідно із частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України № 1404-VIII від 02.06.2016 «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частиною першою статті 5 цього Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 вказаного Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною першою статті 18 наведеного Закону встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктами 1, 16 частини другої статті 18 згаданого Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 63 вказаного Закону за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
Статтею 75 зазначеного Закону установлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи (частина четверта статті 19 згаданого Закону).
Системний аналіз викладених правових норм свідчить про те, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання боржником судового рішення у встановлений строк без поважних причин.
Поважними причинами невиконання боржником рішення можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення боржника, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для виконання рішення у встановлений виконавцем строк та повинні бути підтверджені належними доказами.
Обґрунтовуючи поважність причин невиконання рішення суду, позивач наголошує на тому, що ним було здійснено нарахування стягувачу грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням фактично виплачених сум допомоги
Оскільки спірна грошова допомога до 5 травня є виплатою, яка фінансується з державного бюджету, тому відповідні кошти будуть виплачені стягувачу лише після їх перерахування на рахунок позивача відповідним бюджетним розпорядником.
Водночас, постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано і таке невиконання сталося без поважних на те причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме невиконання рішення суду без поважних причин. Згідно усталеної судової практики поважними можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення.
Враховуючи зазначене, невиконання судового рішення Управлінням соціальної політики Тернопільської міської ради в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та без фактичної наявності коштів з бюджету не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу в такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.06.2018р. у справі № 757/29541/14-а, яка в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Пунктом 1 постанови КМ України № 112 від 19.02.2020 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань», установлено, що у 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).
Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у встановлених розмірах.
Тобто, згідно запровадженого механізму фінансування спірної допомоги Міністерство соціальної політики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, що розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які й здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій.
Отже, визначений Кабінетом Міністрів України порядок передбачає, що виплату грошової допомоги до 5 травня проводить саме Міністерство соціальної політики через відповідні структурні підрозділи (районні органи соціального захисту населення та центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).
Матеріалами справи підтверджується часткове виконання боржником судового рішення проведення перерахунку на користь ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, виходячи з розрахунку мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше виплачених сум.
Водночас, оскільки грошова допомога до 5 травня є виплатою, яка фінансується з державного бюджету, відповідні кошти на зверненням позивача не надходили від їх розпорядника Міністерства соціальної політики для виплати ОСОБА_1 , тому невиконання рішення суду в цій частині мало місце за поважних причин, які в силу діючого законодавства не залежать від позивача як місцевого органу соціального захисту.
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач вчинив всі залежні від нього дії для забезпечення виплати перерахованої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій, на виконання рішення суду.
При цьому, варто зауважити, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього. Поважними можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення.
Постанова державного виконавця про накладення штрафу не містить обґрунтувань щодо реальної можливості позивача сплатити стягувачеві суму перерахованої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій, та умисного не вчинення цих дій.
Згідно зі статтею 6 КАС України та статтею 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi» проти Італії», заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
Так, у п. 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному і вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005 і в справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19.02.2009).
Основною функцією судового рішення є відновлення порушених прав позивача (стягувача). Заради цього відновлення Держава визначає пріоритет інтересів постраждалої сторони - стягувача, порушені права якої було визнано та поновлено судом і видано відповідний виконавчий документ.
Таким чином, ураховуючи процес поновлення порушених прав позивача (стягувача) шляхом видачі відповідного виконавчого документу, законодавством у сфері примусового виконання рішень встановлений найвищий пріоритет прав стягувача у виконавчому провадженні у порівнянні з колом прав боржника.
Принцип «res judicata» (принцип обов'язковості судового рішення) покладає на боржника обов'язок виконання судового рішення, яке набрало законної сили, не очікуючи відповідних дій державного виконавця.
У силу зазначеного правового принципу саме боржник повинен проявити достатню розумність і обачність для того, щоб уникнути негативних наслідків, пов'язаних із невиконанням судового рішення.
Через призму наведених положень у розглядуваній ситуації невиконання судового рішення позивачем в частині виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій в розмірі 6800 грн на користь ОСОБА_1 , за відсутності відповідного фінансового забезпечення та без фактичної наявності коштів з бюджету, не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу, у такому випадку, жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Такі підстави невиконання рішення суду апеляційний суд вважає поважними, оскільки грошові кошти у вигляді перерахованої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій, яка належить ОСОБА_1 , не є власністю позивача, не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок державного бюджету.
Окрім цього, позивач вживав залежні від нього заходи для інформування розпорядника бюджетних коштів і отримання від останнього таких, тобто, проявив достатню розумність і обачність для того, щоб уникнути негативних наслідків, пов'язаних із невиконанням судового рішення.
Відтак, часткове невиконання судового рішення відбулось із незалежних від позивача причин, які треба визнати поважними у розумінні статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», що виключає можливість накладення штрафу на боржника.
Враховуючи, що позивачем виконано рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 в справі № 500/1671/20 не в повному обсязі не з його вини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необгрунтованість оскаржуваної постанови та наявність підстав для її скасування.
За таких обставин колегія суддів дійшла переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст. 229, 271, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року в справі № 500/2852/21 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді Л. Я. Гудим
В. В. Святецький
Постанова складена у повному обсязі 30 вересня 2021 року.