30 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 569/16848/16-а пров. № А/857/13849/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Шевчук С.М., Обрізка І.М.
з участю секретаря судового засідання: Рибачука А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського міського суду Рівненської областівід 07 червня 2021 року (ухвалене головуючим-суддею Першко О.О., час ухвалення судового рішення 16 год 27 хв у м.Рівне, повний текст судового рішення складено 14 червня 2021 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправним рішення Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (далі - Рівненське ОУПФУ, відповідач) про призначення йому пенсії за вислугою років у розмірі 81%, зобов'язати відповідача провести обчислення пенсії за вислугою років згідно ст.501 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XIIвід 05.11.1991 (далі - Закон №1789-XII, тут і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з 23.03.2010, виходячи з розміру пенсії 90% від суми щомісячного заробітку, визнати протиправним рішення Рівненського ОУПФУ про встановлення розміру пенсії на рівні 64% від суми щомісячного заробітку, зобов'язати здійснити перерахунок його пенсії та провести її виплату з 23.03.2010.
Постановою Рівненського міського суду від 28.11.2017, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2018, у задоволенні позову було відмовлено.
Додатковою постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2018 було скасовано постанову Рівненського міського суду від 28.11.2017 та ухвалено нову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Рівненського ОУПФУ, які полягали у зменшенні пенсії ОСОБА_1 з 81% заробітної плати до 64% заробітної плати, скасовано розпорядження Рівненського ОУПФУ №814957 від 09.06.2016 та зобов'язано відповідача відновити позивачу виплату пенсії в розмірі 81% від заробітної плати, починаючи з 01.07.2016, здійснивши відповідні перерахунки. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
За результатами касаційного перегляду, постановою Верховного Суду від 19.02.2021 касаційні скарги ОСОБА_1 та Рівненського ОУПФУ були задоволені частково. Скасовано постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2018 та додаткову постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2018. Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 28.11.2017 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним рішення Рівненського ОУПФУ про встановлення розміру пенсії ОСОБА_1 на рівні 64% від суми щомісячного заробітку скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 28.11.2017 залишено без змін.
У своїй постанові Верховний Суд вказав, що судом першої інстанції не встановлювались обставини та не досліджувались докази щодо позовної вимоги про визнання протиправним розпорядження Рівненського ОУПФУ №814957 від 09.06.2016 щодо встановлення 64% пенсії від суми щомісячного заробітку, що виключало можливість надання правової оцінки цій позовній вимозі судом апеляційної інстанції. Відтак, саме суд першої інстанції мав вирішити питання про ухвалення додаткового судового рішення в частині вказаної позовної вимоги. При цьому, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи додаткову постанову від 14.05.2018 у вказаній частині позовних вимог, надав оцінку вимозі, яка не була предметом розгляду суду першої інстанції, змінивши фактично резолютивну частину основної постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2018, що суперечить змісту правового інституту додаткового рішення.
Рішенням Рівненського міського суду від 14.06.2021 позов було задоволено. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Рівненського ОУПФУ №814957 від 09.06.2016.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що пенсія позивачу була призначена відповідно до ч.4 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», оскільки на дату її призначення у нього не було наявних 20 років спеціального стажу (вислуги років), а тому він не мав права на отримання пенсії відповідно до ч.1 ст.50-1 цього Закону. Стосовно відмови у зарахуванні половини періоду навчання у вищому навчальному закладі до вислуги років, скаржник зазначає, що навчання позивача на заочній формі у вищому начальному закладі не зараховується до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Відтак, в контексті положень ч.4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що по досягненню 55 річного віку позивачу було призначено пенсію за вислугою років з 23.03.2010, відповідно до статті 501 Закону №1789-ХІІ.
При призначенні позивачу пенсії, відповідач виходив з того, що на час її призначення позивач мав менше 20 років вислуги, а тому така була призначена відповідно до вимог ч.4 ст.501 Закону №1789-ХІІ.
У подальшому, розпорядженням №814957 від 09.06.2016 розмір пенсії позивача було переглянуто та визначено її на рівні 64%. У новому розмірі пенсія стала виплачуватися з 01.07.2016. Вказане рішення обґрунтоване тим, що з 01.10.2011 було скасовано норму про збільшення відсоткового розміру пенсії за понад 25 років страхового стажу. Крім того, внесено інші зміни до статті 501 Закону №1789-ХІІ.
Вважаючи протиправним призначення пенсії на рівні 81% від суми щомісячного заробітку та зменшення її у подальшому до 64%, позивач звернувся до адміністративного суду із зазначеним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним рішення Рівненського ОУПФУ про встановлення позивачу розміру пенсії на рівні 64% від суми щомісячного заробітку, суд першої інстанції, спростовуючи доводи відповідача про помилковість визначення стажу позивача, вказав, що Верховний Суд у постанові від 21.02.2021 надав правову оцінку правомірності включення стажу державної служби на посадах з вищою юридичною освітою і зазначав, що такі дії відповідача ґрунтувалися на положеннях чинного законодавства на момент призначення позивачу пенсії. Відтак подальше виключення цього стажу роботи з вислуги років, яка давала позивачу право на пенсію не ґрунтується на вимогах закону, а тому є протиправним. Стосовно зменшення розміру пенсії позивача до 64% у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI від 08.07.2011 (далі - Закон №3668-VI), суд першої інстанції дійшов висновку, що з урахуванням конституційних гарантій, закріплених у статтях 22, 58 Основного Закону, стаття 501 Закону №1789-ХІІ в новій редакції підлягала застосуванню виключно до осіб, яким пенсія призначалась після набрання нею чинності. Також суд вказав, що пенсія позивачу була правомірно призначена відповідно статті 501 Закону №1789-ХІІ у попередній редакції в розмірі 81% від суми щомісячного заробітку, а тому перегляд цієї розрахункової величини у бік зменшення є протиправним.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.5ст.353 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Отже, при новому розгляді цієї справи обов'язковому врахуванню підлягали висновки та мотиви, викладені у постанові Верховного Суду від 18.02.2021 по справі №569/16848/16-а.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На час звернення позивача за призначенням пенсії ч.1 ст.501 Закону №1789-ХІІ було передбачено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Частиною четвертою статті 501 Закону №1789-ХІІ було визначено, що працівникам, які не мають вислуги 20 років, якщо стаж служби в органах прокуратури становить не менше 10 років, після досягнення чоловіками 55 років при страховому стажі 25 років і більше, а жінками - 50 років при страховому стажі 20 років і більше, пенсія призначається у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах з розрахунку 80 відсотків місячного заробітку за 20 років вислуги. За кожний рік страхового стажу понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія збільшується на один відсоток місячного заробітку, з якого вона обчислюється.
Відповідно до статті 501 Закону №1789-XII, прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення певної вислуги років.
Верховний Суд у постанові від 18.02.2021 вказав, що стаж позивача, необхідний для призначення йому пенсії на рівні 81% було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, у зв'язку з чим дійшов висновку, що позовні вимоги в частині протиправності рішення Рівненського ОУПФУ про призначення пенсії за вислугою років у розмірі 81% та зобов'язання провести її обчислення згідно статті 501 Закону №1789-XII, виходячи з розміру 90% від суми щомісячного заробітку не підлягають до задоволення.
Отже, в цій частині є судове рішення суду касаційної інстанції, яке набрало законної сили.
Разом з тим, пенсійний орган в апеляційній скарзі наводить обставини, які стосуються визнання стажу позивача, правомірність якого вже встановлена судом.
При цьому, скаржник не наводить жодного доводу на спростування висновків суду першої інстанції, які стосуються зменшення розміру відсотків, які застосуються для обчислення призначеної позивачу пенсії.
Таким чином, колегія суддів констатує, що апеляційна скарга не охоплена доводами, які стосуються висновків суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування розпорядження Рівненського ОУПФУ №814957 від 09.06.2016.
Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛвід 18.07.2006).
Зокрема, у п.23 рішення ЄСПЛзазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 12, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 червня 2021 року по справі №569/16848/16-а- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. М. Шевчук
І. М. Обрізко
Повне судове рішення складено 30.09.2021.