30 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/1950/21 пров. № А/857/11789/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року (суддя - Баранюк А.З., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Тернопіль, дата складання повного тексту - не зазначена),
в адміністративній справі №500/1950/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області,
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У квітні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ ПФУ в Тернопільській області, в якому просив: 1) визнати протиправним і скасувати рішення відповідача №961140145427 від 31 грудня 2020 року та №786-710/М-02/8-1900/21 від 26 лютого 2021 року в частині встановлення позивачу з 01 жовтня 2020 року обмеження максимального розміру пенсійної виплати; 2) зобов'язати відповідача здійснити з 01 жовтня 2020 року перерахунок та виплату призначеної пенсії за вислугою років ОСОБА_1 в розмірі 44794,94 гривні без обмеження її максимального розміру виплати, з урахуванням раніше проведених виплат.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі за їх безпідставністю.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.05.2021 року відмовлено в задоволенні позову.
З цим рішенням суду першої інстанції від 17.05.2021 року не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, не відповідає завданню адміністративного судочинства, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки до спірних правовідносин суд застосував положення пункту 1 частини 15 статті 86 Закону №1697-VІІ, що не підлягало застосуванню, та не застосував закон, що підлягав до застосування, - положення статей 46, 58 та 64 Конституції України, пунктів 1 та 2 Прикінцевих Положень Закону №911-VІІІ, на які посилався позивач; не надав оцінки аргументам позивача та не врахував висновки щодо застосування норм цього права, викладені в постановах Верховного Суду від 12.11.2019 року у справі №360/1428/17 та від 04.03.2021 року у справі №589/3997/16-а. Просить апелянт врахувати, що йому пенсія призначена до 01 січня 2016 року, тому він належить до суб'єктів, на яких не поширюється законодавство про обмеження їх пенсійних виплат і пенсійний орган зобов'язаний сплачувати йому пенсію у повному розмірі. Також зазначає апелянт, що оскільки в Україні з 01 жовтня 2020 року і по даний час воєнний або надзвичайний стан не запроваджувався та строк обмеження пенсійних виплат не встановлювався, тому пункт 1 частини 15 ст.86 Закону №1697-VІІ не відповідає Конституції України та не може бути застосованим судом у спірних правовідносинах при здійсненні правосуддя.
За результатами апеляційного розгляду апелянт (позивач) просить скасувати оскаржене рішення суду від 17.05.2021 року, ухвалити у цій справі нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, залишивши оскаржене рішення суду без змін.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з врахуванням наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи і такі обставини визнаються сторонами, що позивач ОСОБА_1 з 15.06.2015 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Тернопільської області та отримує пенсію за вислугою років, яка призначена відповідно до вимог статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ у розмірі 60% від суми місячної заробітної плати.
13.10.2020 Тернопільською обласною прокуратурою видано позивачу довідку №140 про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії за відповідною (прирівняною) посадою начальника відділу у складі управління прокуратури області (а.с. 11).
16.12.2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою встановленого Порядком №22-1 зразка про перерахунок пенсії за вислугою років. До вказаної заяви було додано оригінал довідки Тернопільської обласної прокуратури №140 від 13.10.2020 (а.с. 12).
Рішенням від 31.12.2020 №961140145427 відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача з 01.10.2020 відповідно до Закону України "Про прокуратуру" в розмірі 60% від місячного заробітку (а.с. 13).
На звернення позивача від 11.02.2021 відповідач листом від 26.02.2021 №786-710/М-02/8-1900/21 повідомив, що при обчисленні розміру його пенсії було враховано заробітну плату за вересень 2020 року в сумі 74158,24 грн і його пенсійна виплата обмежена визначеним законодавством максимальним розміром та становить з 01.10.2020 - 17120,00 грн, з 01.12.2020 - 17690,00 грн (а.с. 14, 15).
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що пенсійним органом у спірних правовідносинах обґрунтовано застосовано обмеження максимального розміру пенсії.
Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На час призначення пенсії позивача особливості пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих прокуратури визначалися відповідною редакцією статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. №1789-ХІІ (до 15 липня 2015 року) (далі - Закон №1789-ХІІ).
Відповідно до частини першої цієї статті Закону №1789-ХІІ, прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Згідно із частиною 12 вказаної статті Закону №1789-ХІІ, обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Згідно з частиною 14 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-XII, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Вказане обмеження виплати пенсії максимальним її розміром встановлено Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI, який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року та прийнятий з метою визначення заходів подальшого реформування пенсійної системи та збалансування солідарної системи пенсійного страхування.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України «Про прокуратуру» не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Як встановлено пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом (до 1 жовтня 2011 року).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, частину п'ятнадцяту статті 50-1 Закону №1789-XII замінено чотирма частинами такого змісту, зокрема: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. У зв'язку з цим частини шістнадцяту - двадцяту вважати відповідно частинами дев'ятнадцятою - двадцять третьою».
Крім того, 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII відповідно до Розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано таким, що втратив чинність із набранням чинності цим Законом, зокрема, Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-XII, крім, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, що втратили чинність з 15 грудня 2015 року.
Відтак, частина 18 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-XII, яка застосовувалась субсидіарно з пунктом 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 8 липня 2011 року №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» та врегульовувала питання виплати пенсій без обмежень, на час проведення перерахунку пенсії позивачу втратила чинність з набранням чинності Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, а тому до спірних правовідносин не застосовується.
Водночас, відповідно до абзацу 6 частини 15 статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру», максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень (абзац 6 частини п'ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII доповнено реченням щодо тимчасового обмеження максимального розміру пенсії у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2016 року).
Дію вказаної норм продовжено до 31 грудня 2017 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VIII.
Отже, у зв'язку з прийняттям Закону №1697-VII розмір пенсії прокурорів знову обмежено максимальним розміром - десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Положення норм чинного законодавства, якими обмежувався максимальний розмір пенсії не визнавались у встановленому порядку Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), отже, є чинними і підлягають виконанню.
На момент звернення позивача щодо проведення перерахунку пенсії, наведеними вище положеннями встановлюються тимчасові обмеження розміру виплачуваної пенсії, які мають імперативний характер, неконституційними не визнавались, є чинними та обов'язковими до виконання органами Пенсійного фонду України.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 24 липня 2018 року у справі №554/10456/16-а, від 28 жовтня 2020 року у справі №686/2428/16-а, від 03 червня 2021 року у справі №359/3736/17, від 10.09.2021 у справі №580/5238/20.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у відповідача законних підстав для здійснення позивачу виплати нарахованої пенсії без обмеження граничного розміру.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що не застосування обмеження розміру виплачуваної пенсії при її перерахунку у зв'язку з підвищенням заробітної плати працівників прокуратури, до осіб, яким призначена пенсія відповідно до положень статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, призведе до ситуації непрямої дискримінації інших пенсіонерів з числа прокурорів, зокрема тих, яким пенсія призначена відповідно до Закону №1697-VII, та суперечитиме принципу рівності перед Законом. Утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов'язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішення відповідача при здійсненні спірного перерахунку пенсії позивача в частині встановлення позивачу з 01 жовтня 2020 року обмеження максимального розміру пенсійної виплати, вважаючи, що при здійсненні ОСОБА_1 перерахунку пенсії пенсійним органом обґрунтовано застосовано вказане обмеження наведеними нормативно-правовими актами.
Посилання позивача на порушення статті 58 Конституції України щодо незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів дії в часі є безпідставними, адже відповідні положення ст.50-1 Закону України Про прокуратуру №1789-ХІІ втратили чинність та застосовані не можуть бути, а прийняті нові відповідні положення законів не визнані неконституційними Конституційним Судом України (на момент виникнення спірних правовідносин), який до того ж у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Підсумовуючи наведене, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться до незгоди з ними.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції в оскарженій частині винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Згідно п.3 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року в адміністративній справі №500/1950/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль