30 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/2530/21 пров. № А/857/13142/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді-Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р. В.
за участю секретаря судового засідання Онишкевича Т.В., Чопко Ю.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року (ухвалене у м. Луцьк, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом під головуванням судді Денисюка Р.С., дату складання повного тексту не зазначено) у справі № 140/2530/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, суд-
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання дій протиправними щодо відмови у перерахунку пенсії за вислугу років на підставі довідки Волинської обласної прокуратури від 30.10.2020 № 21-50 вих. 20 відповідно до статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (у редакції, що діяла на час призначення пенсії), первинної редакції ч. 20 статті 86 3акону України “Про прокуратуру” від 14.10.2014 № 1697-VII у розмірі 90 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, без обмеження суми пенсії максимальним розміром; зобов'язати здійснити з 01.10.2020 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 3акону України “Про прокуратуру” № 1789-ХІІ (у редакції, що діяла на момент призначення пенсії), в розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати, зазначеної у довідці прокуратури Волинської області від 30.10.2020 за № 21-50 вих-20 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат; зобов'язати відповідача виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати суму пенсії за минулий період з 01.10.2020 до моменту здійснення перерахунку пенсії і переказати на особистий рахунок позивача.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії вислугу років ОСОБА_1 відповідно до статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 №1789-ХІІ, що діяла на час призначення пенсії, та статті 86 Закону України “Про прокуратуру” від 14.10.2014 №1697-VII, з 01 жовтня 2020 року з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати на підставі довідки Волинської обласної прокуратури від 30.10.2020 за №21-50вих-20.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 01 жовтня 2020 року перерахунок та виплату пенсії (з урахуванням раніше виплачених сум) в розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати на підставі довідки Волинської обласної прокуратури від 30.10.2020 за №21-50вих-20.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині вимог у задоволенні яких було відмовлено, позивач звернувся з апеляційною скаргою та додатковими письмовими поясненнями, у яких просить скасувати рішення суду першої інстанції у вказаній частині та прийняти у цій частині нове, яким вимоги позивача щодо перерахунку та виплати пенсії без обмеження її максимального розміру з урахуванням раніше проведених виплат задовольнити, а також просить стягнути з відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Учасники справи були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст.124 КАС України, шляхом надіслання повідомлень засобами поштового зв'язку та на електронну пошту, зазначену даними учасниками справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання учасники справи не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Клопотань про відкладення слухання справи сторони не направляли.
В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо перерахунку та виплати пенсії без обмеження її максимального розміру суд виходив з того, що у зв'язку з прийняттям Закону №1697-VII розмір пенсії прокурорів обмежено максимальним розміром - десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. На момент звернення позивача за перерахунком пенсії, наведеними вище положеннями встановлюються обмеження розміру виплачуваної пенсії, які мають імперативний характер, неконституційними не визнавались, є чинними та обов'язковими до виконання органами Пенсійного фонду України.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 29.01.2003 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за вислугу років згідно зі статтею 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 №1789-ХІІ, яка призначена в розмірі 90% місячної заробітної плати.
Волинською обласною прокуратурою 30.10.2020 видано ОСОБА_1 довідку №21-50вих.20 про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій станом на 11.09.2020 року. Довідка видана відповідно до статті 81 Закону України “Про прокуратуру” та рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 (а. с. 24).
Згідно з даною довідкою розмір заробітної плати (грошового забезпечення) за нормами, чинними на 11.09.2020 за відповідною (прирівняною) посадою прокурор відділу, становить: посадовий оклад - 37836,00 грн, надбавка за вислугу років (40%) - 15134,40 грн, матеріальні допомоги (для оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань) (1/12) - 4414,20 грн х 2, всього 61798,80 грн.
06.01.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок його пенсії на підставі зазначеної довідки (а. с. 21-23).
У листі від 22.01.2021 №475-128/С-02/8-0300/21 відповідач повідомив позивача про перерахунок з 01.10.2020 пенсії позивача у розмірі 60 відсотків заробітної плати на посаді прокурора відділу з урахуванням того, що відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність (а.с. 26-27).
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Предметом апеляційного оскарження даної справи є рішення суду першої інстанції у частині, яка стосується виключно відмови у задоволенні позовної вимоги з приводу перерахунку та виплати пенсії позивачу без обмеження максимальним розміром - десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. У решті частини рішення суду не є предметом апеляційного перегляду.
У постанові від 10 вересня 2021 року у справі №580/5238/20, Верховний Суд дійшов висновку, що внаслідок перерахунку пенсії позивача (призначеної до 2011 року) її розмір перевищив максимальний, а тому до приведених правовідносин слід застосовувати обмеження, запроваджені статтею 2 Закону № 3668-VI, позаяк така норма Закону неконституційною не визнавалася, є чинною, а тому є обов'язковою для застосування.
Однак, враховуючи доводи апеляційної скарги позивача та зважаючи на приведені висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно абз.6 ч.15 ст.86 Закону «Про прокуратуру» №1697-VII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Вказану норму закону введено Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” №911-VIII від 24.12.2015, пунктом другим «Прикінцевих положень» якого передбачено, що визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016.
Окрім того, 01.10.2011 набрав чинності Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VІ.
Згідно з абзацом першим пункту 2 розділу II "Прикінцевих та перехідних положення" Закону № 3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
З матеріалів справи вбачається, що пенсія позивачу призначена з 2003 року, а відтак приведені вище положення з приводу запровадження обмеження пенсії максимальним розміром на позивача не поширюються.
Поряд із зазначеним, абзацом другим пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положення" Закону №3668-VI визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом. Приведені положення Закону є чинними на дату розгляду судом апеляційної скарги.
Досліджуючи питання з приводу обмежень, запроваджених абзацом другим пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положення" Закону №3668-VI, колегією суддів враховано таке.
Відповідно до частини першої статті 64 Основного Закону України (254к/96-ВР) конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).
Конституційний Суд України в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004 (v015p710-04) зазначив, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Конституційний Суд України у рішенні від 29 червня 2010 року N 17-рп/2010 (v017p710-10 ) також зазначив, що "одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями" (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини) (v017p710-10).
Окрім того, у Рішенні №3-рп/2001 від 05.04.2001 Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Верховний Суд у постанові від 03 травня 2018 року (справа №308/11498/16-а) висловив правову позицію про те, що оскільки перерахунок пенсії позивачу пов'язаний з переглядом розміру вже призначеної йому пенсії, то при визначенні її розміру не може поширюватися законодавство, яке прийняте після призначення вказаної пенсії, крім випадків покращення становища позивача.
Крім того, у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі №240/5401/18 Верховний Суд зазначив, що застосування нового відсоткового розміру до перерахунку пенсії є протиправним, як тому, що стосується призначення нових пенсій, а не перерахунку раніше призначених, так і з огляду на те, що законодавчо діє принцип незворотності нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України.
Як встановлено судом вперше пенсія позивачу призначена у 2003 році, тобто в період дії Закону №1789-XII, який не передбачав жодних обмежень при виплаті позивачу пенсії, а лише встановлював, що пенсія особі виплачується у певному відсотковому розмірі (який визначається з урахуванням стажу такої особи) від розміру відповідної заробітної плати / грошового забезпечення за відповідною штатною посадою. Таким чином, особа при виході на пенсію набула право на отримання пенсії в певному відсотковому розмірі від відповідної заробітної плати / грошового забезпечення за відповідною діючою посадою без будь-яких обмежень.
При застосуванні до спірних правовідносин норми абзацу другого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положення" Закону №3668-VI, в частині обмеження пенсії її максимальним розміром, становище позивача не покращується, адже звужується набуте ним право щодо перерахунку та виплати призначеної йому пенсії у відсотковому відношенні від відповідної заробітної плати / грошового забезпечення за відповідною штатною посадою без застосування будь-яких обмежень.
Наведене дає підстави дійти висновку про те, що законодавче нововведення щодо обмеження максимального розміру пенсій під час її перерахунку не може застосовуватись до раніше призначених пенсій, оскільки в даному випадку буде порушуватись принцип незворотності нормативно-правових актів у часі, закріплений у статті 58 Конституції України.
Водночас, колегія суддів при вирішенні спірних правовідносин враховано положення ч. 1-3 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Питання щодо обмеження максимальним розміром пенсії, окрім пенсій призначених за нормами Закон України “Про прокуратуру” стосувалося також пенсій військовослужбовців, яким пенсія призначалась за нормами Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”.
Зокрема, Законом України від 24 грудня 2015 року №848-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ст.43 Закону №2262-XII доповнено частиною 7 про те що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Проте, зазначене положення в цілому визнано неконституційним відповідно до Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року.
При цьому у вказаному рішенні Конституційний суд вказав, що: «обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України. Виходячи з наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону № 2262 суперечать статті 17 Конституції України».
Таким чином, за Рішення Конституційного Суду України обмеження максимальним розміром пенсії не відповідає ст.17 Конституції України і таке обмеження є протиправним.
Правова позиція з вказаного питання викладена у останніх постановах Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі №813/678/18 та від 09 лютого 2021 року у справі №640/2500/18.
Конституційний Суд України в Рішенні від 3 жовтня 2001 року № 12-рп/2001, вказав що стале забезпечення фінансування судів з метою створення належних умов для їх функціонування потребує також сталого фінансування органів прокуратури, зокрема, належного соціального захисту їх працівників та осіб, які вийшли на пенсію. Потреба у належному соціальному захисті працівників органів прокуратури випливає з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними функцій держави, є гарантією незалежності їх діяльності у ефективному судовому захисті прав громадян.
Отже, зміна умов перерахунку пенсій особам, які належать до певної категорії працівників органів прокуратури, призвела до такого нормативного регулювання перерахунку пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на перерахунок пенсій без будь- яких обмежень, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію та її отримання.
Частиною 4 ст. 7 КАС України встановлено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ч. 2 ст. 8 КАС України).
Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Як наслідок, приведених положень законодавства колегія суддів приходить до висновку, що не може бути обмежень прав особи в залежності від зайнятої ним посади. А відтак, при вирішенні вказаного питання суд повинен не допустити будь-якої дискримінації та забезпечити рівність конституційних прав і свобод для громадян не залежно від зайнятих ними посад у минулому, позаяк всі громадяни є рівними перед законом.
За наведених обставин, висновки відображені у вказаному рішенні Конституційного суду та постановах Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі №813/678/18 та від 09 лютого 2021 року у справі №640/2500/18 є такими, що підлягають урахуванню судом і в даних правовідносинах.
Окрім того, у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії», Європейський суд з прав людини зазначив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Позаяк, «законні очікування» це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права. Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань».
У справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд» та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 Європейський суд з прав людини також зазначив, що «правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів №11 та №14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі “Суханов та Ільченко проти України” (заяви № 68385/10 та № 71378/10) зазначено, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 52).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі “Федоренко проти України” (заява №25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути “існуючим майном” або “виправданими очікуваннями” щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи “законними сподіваннями” отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі “Стреч проти Сполучного Королівства” (Stretch v. TheUnitedKingdom № 44277/98).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
Отож, застосування абзацу другого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положення" Закону №3668-VI у спірних правовідносинах суперечить правовій позиції Європейського суд з прав людини щодо забезпечення державою «правомірних очікувань» особи, на які вона набула право. А перерахунок пенсії позивача із застосуванням обмеження максимального розміру пенсії на підставі та у порядку, визначеному законом, чинним на момент призначення йому пенсії, є втручанням у майнові права позивача у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача в частині, яка стосуються перерахунку та виплати позивачу пенсії за вислугу років, без обмеження максимального розміру пенсії.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням фактичних обставин справи щодо перегляду справи в суді апеляційної інстанції та часткового задоволення апеляційної скарги, суд у відповідності до п.п. б) та в) ч.4 ст. 322, ст. 139 КАС України здійснює відповідний розподіл витрат. З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908 грн при поданні позовної заяви та 1362 грн при поданні апеляційної скарги. За наслідками апеляційного розгляду, позовні вимоги позивача задоволені повністю. З урахуванням суми судового збору присудженої на користь позивача судом першої інстанції у розмірі 454,00 грн, додатково на користь позивача підлягає присудженню сума судового збору у розмірі 1816 грн.
Керуючись ст. ст. 308, 315, 317, 321, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року у справі № 140/2530/21 скасувати в частині відмови у задоволенні позову щодо перерахунку та виплати пенсії без обмеження її максимального розміру.
Ухвалити у вказаній частині постанову, якою:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (Код ЄДРПОУ 13358826, м.Луцьк вул. Кравчука, 22В) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 ) з 01 жовтня 2020 року перерахунок та виплату пенсії за вислугу років (з урахуванням раніше виплачених сум) без обмеження її максимального розміру;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (Код ЄДРПОУ 13358826, м.Луцьк вул. Кравчука, 22В) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1816 грн.
У решті рішення суду першої інстанції не є предметом апеляційного перегляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 30 вересня 2021 року.