ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 вересня 2021 року м. Київ № 640/17505/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу:
за позовомГоловного управління Державної податкової служби у м. Києві
до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1
простягнення податкового боргу у сумі 129 776, 21 грн.
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Головне управління ДПС у м. Києві із позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 податковий борг у розмірі 129 776, 51 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.07.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Через відділ документального обігу, контролю та звернень громадян (канцелярія) від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі, яка обґрунтована тим, що відповідачем повністю погашено податковий борг, що підтверджується платіжними дорученнями №336 від 30.07.2021 на суму 6659, 66 грн., та №337 від 30.07.2021 на суму 55 776, 71 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.08.2021 суд з метою встановлення за відповідачем податкового боргу витребував у позивача інтегровану картку платника податків ОСОБА_1 .
Головне управління ДПС у м. Києві на виконання вимог суду надало службову записку №11929 від 12.08.2021 про відсутність за ФОП ОСОБА_1 податкового боргу, крім того, податкова вимога від 16.12.2020 №58517-13 відкликана, згідно вимог ст. 60 ПК України.
Суд звертає увагу відповідача, що ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачені вичерпні підстави для закриття провадження у справі, сплата відповідачем, який не є суб'єктом владних повноважень податкового боргу у розумінні вимог законодавства не є правовою підставою для застосування наслідків закриття провадження у справі, а тому, суд розглядає справу по суті.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до інтегрованої картки платника податків, у фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на момент звернення із даним позовом до суду рахується податковий борг перед бюджетом у сумі 129 776, 51 грн., який виник на підставі податкової вимоги від 16.12.2020 №58517-13.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що податковий борг, який виник на підставі податкової вимоги від 16.12.2020 №58517-13 погашений, що підтверджується наданими суду платіжними дорученнями №336 від 30.07.2021 на суму 6659, 66 грн., та №337 від 30.07.2021 на суму 55 776, 71 грн.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві та є платником податків за основним місцем обліку.
Відповідно до даних інтегрованої картки платника податків за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 рахується податковий борг, який виник на підставі податкової вимоги від 16.12.2020 №58517-13 у сумі 129 776, 51 грн.
Вказана заборгованість виникла на підставі самостійно поданої податкової звітності.
Несплата відповідачем у встановлений законом строк узгоджених сум грошових зобов'язань обумовила позивача на звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до положень статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до пункту 15.1 статті 15 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Відповідно до пп. 14.1.156 п.14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Згідно з пп.14.1.265 п. 14.1 ст. 14 ПК України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з осіб, що вчинили податкове правопорушення або порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Пунктами 54.1, 54.5 статті 54 ПК України передбачено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою. Якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами пункту 57.3 статті 57 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
За приписами підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковим боргом є сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 31.1 статті 31 Податкового кодексу України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством.
Отже, узгодження платником податків податкових зобов'язань свідчить про виникнення в нього обов'язку сплатити такі зобов'язання у встановлений законом строк. За закінченням такого строку узгоджені податкові зобов'язання стають податковим боргом, процедура стягнення якого визначена Податковим кодексом України.
Так, з наявних у справі доказів, вбачається, що відповідачем сплачено суму узгодженого податкового боргу, що також не заперечується позивачем.
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Згідно вимог п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Вказаною нормою Податкового кодексу України визначено обов'язок податкового органу на зарахування усіх платежів на погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Визначальним при застосуванні приписів Податкового кодексу України є наявність податкового боргу.
Тобто, нормою п.87.9 ст.87 Податкового кодексу України законодавець чітко встановив право контролюючого органу самостійно зараховувати в рахунок погашення податкового боргу кошти платника з черговістю спрямування коштів, сплачених платником податків, у разі наявності податкового боргу. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до вимог Податкового кодексу України або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.
Так, податкова вимога від 16.12.2020 №58517-13, що стала правовою підставою для звернення із даним позовом до суду була відкликана контролюючим органом на підставі ст. 60 Податкового Кодексу України.
Згідно абз. 1 ст. 60 Податкового Кодексу України податкова вимога вважається відкликаною, якщо сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення.
З правового аналізу вищевказаної норми слідує, що відкликання податкової вимоги означає втрату її чинності.
Враховуючи викладене та беручи до уваги те, що відповідач надав суду докази добровільного погашення боргу, а податкова вимога, що стала підставою для її нарахування відкликана, суд приходить до висновку, що заявлена сума боргу сплачена платником податку у повному обсязі, у зв'язку з чим, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судові витрати згідно вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19, 77, 90, 139, 241-246, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову Головного управління ДПС у м. Києві відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур