1/1645
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
28 вересня 2021 року м. Київ№ 640/6261/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши клопотання представника Апарату Верховної Ради України про закриття провадження у адміністративній справі № 640/6261/21 за позовом
ОСОБА_1
до Апарату Верховної Ради України
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) адреса: АДРЕСА_1 до Апарату Верховної Ради України (надалі - відповідач), адреса: 01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 5, в якій позивач просить суд:
- бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за період робот і 08 червня 2016 року по 29 серпня 2019 року визнати протиправною;
- стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 46 603 грн. 82 коп. (сорок шість тисяч шістсот три гривні 82 коп.);
- зобов'язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок затримки виплати коштів позивачу на виконання рішення суду суб'єктом владних повноважень.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Надалі, на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва надійшло клопотання про закриття провадження у справі, в обґрунтування якого представником відповідача було зазначено, що позивач з 08 червня 2016 року по 29 серпня 2019 року перебувала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Савченко Н.В. , водночас в даний період на позивача не поширювалась дія Закону України «Про державну службу», що говорить про те, що позов ОСОБА_1 , з визначеним нею предметом позову, не є спором з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
За твердженнями представника відповідача, спір щодо невиплати відповідачем грошової компенсації за невикористану відпустку у період роботи позивача з 08 червня 2016 року по 29 серпня 2019 року не підлягає розгляду за нормами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у цей період дія Закону України «Про державну службу» на позивача не розповсюджувалась.
Розглянувши вказане вище клопотання, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
З аналізу матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 1933-к від 07 червня 2016 року була зараховано з 08 червня 2016 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України Савченко Н.В. на час її депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу», їй було встановлено заробітну плату в сумі 5 000,00 грн.
Зарахування на посаду здійснювалося на підставі подання народного депутата України Савченко Н.В. та заяви ОСОБА_1 від 06 червня 2016 року.
Отже, у спірний період позивач працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України без поширення дії Закону України «Про державну службу».
Частиною 1 статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Відповідно до частини 3 статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів. Згідно з частиною сьомою статті 1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР (далі - Положення), помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Частина восьма статті 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.
Відповідно до частини 2 Положення на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.
Згідно із статтями 3.1, 3.2 Положення, персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.
Відповідно до статті 4.1. Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Частинами 1 та 3 статті 4.4 Положення визначено, що помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки».
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, зокрема Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та інших посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII) не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
За наведених обставин, до правовідносини у сфері проходження патронатної служби та, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки».
Таким чином, з огляду на викладені вище обставини, суд приходить до висновку, що спір щодо невиплати відповідачем грошової компенсації за невикористану відпустку у період з 08 червня 2016 року по 29 серпня 2019 року не підлягає розгляду у порядку норм Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у цей період дія Закону України «Про державну службу» на позивача не розповсюджувалась.
З урахуванням викладених обставин, суд зазначає, що такий спір підлягає розгляду у порядку норм Цивільного процесуального кодексу України.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 757/57336/16.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, аналогічна правова позиція викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2021 року у справі № 640/2695/20.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною 2 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
З урахуванням встановлених вище обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а отже наявні підстави для закриття провадження у справі.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 238, 239, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Закрити провадження в адміністративній справі № 640/6261/21 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили у порядку встановленому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Клочкова