ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 вересня 2021 року м. Київ № 640/15016/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом Головного управління Державної податкової служби у Київській області
до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про скасування постанови
Головне управління Державної податкової служби у Київській області (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову від 27 квітня 2021 року ВП 65263851 про стягнення виконавчого збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року у справі №320/4999/19 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Білпромімпекс» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області та, зокрема, зобов'язано Головне управління Державної податкової служби у Київській області зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, складені Товариством з обмеженою відповідальністю «Білпромімпекс» податкові накладні згідно з переліком. Позивач вказує, що він не наділений повноваженнями щодо реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, що унеможливлює виконання згадуваного судового рішення та, на думку позивача, вказує на відсутність підстав для стягнення виконавчого збору.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачем надіслано до Окружного адміністративного суду міста Києва належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження №65263851, проте відзив на позов не надіслано.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 27 квітня 2021 року відкрито виконавче провадження №65263851 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Київським окружним адміністративним судом 14 липня 2020 року №320/4999/19, про зобов'язання Головне управління Державної податкової служби у Київській області зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №3 від 04 вересня 2018 року складену Товариством з обмеженою відповідальністю «Білпромімпекс».
Також, постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 27 квітня 2021 року визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 195,96 грн.
Крім того, постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 27 квітня 2021 року стягнуто з боржника (позивача) виконавчий збір в сумі 24 000 грн.
Незгода позивача із постановою про стягнення виконавчого збору зумовила звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон, в редакції чинній станом на час прийняття оскаржуваної постанови), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частинами 1, 3-5 статті 27 Закону Виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
За виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому державний виконавець зобов'язаний нараховувати виконавчий збір щомісяця у розмірі, визначеному частиною другою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про його нарахування.
Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
Виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.
Отже, стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження (висновок щодо застосування норм права викладено в постанові ВС у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року у справі № 712/5014/17).
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання рішення. Примусове виконання виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження він повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.
При цьому на момент відкриття виконавчого провадження виконавець не має жодної інформації від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом не передбачено.
Посилання скаржника на те, що обов'язковими умовами для стягнення виконавчого збору відповідно до приписів Закону є фактичне виконання судового рішення та вжиття виконавцем заходів примусового виконання, визнано необґрунтованим, оскільки, зважаючи на зазначені положення чинного законодавства, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов'язком державного виконавця.
Таким чином, доводи позивача, що виконавчий збір за своєю правовою природою є збором, який сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа, на думку суду, є необґрунтованими.
Як зазначено вище, оскаржуваною постановою від 27 квітня 2021 року виконавчий збір визначено у розмірі 24 000 грн, що становить чотири розмірі мінімальної заробітної плати, тобто відповідачем сума виконавчого збору визначена відповідно до норм частини 3 статті 27 Закону.
Щодо доводів позивача про неможливість виконати згадуване судове рішення, суд зазначає, що такі обставини є підставою для оскарження судового рішення в апеляційному та/або касаційному порядку або звернення до відповідного суду із заявами відповідно до статей 254, 378 Кодексу адміністративного судочинства України та не вказує на протиправність постанови про стягнення виконавчого збору.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваної постанови відповідач діяв згідно названих норм Закону в редакції чинній станом на час прийняття такої постанови.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено обґрунтованість заявленого ним позову з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Головного управління Державної податкової служби у Київській області відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення», Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко