18 серпня 2021 року справа № 823/1462/15
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гараня С.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Ковтун Л.Б.,
позивача - ОСОБА_1 (особисто),
представника відповідача - Желізняк Ю.В. (за довіреністю),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про визнання наказу про звільнення неправомірним та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду з позовом звернувся ОСОБА_1 , в якому з урахуванням заяви від 07.06.2021, просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 151 о/с від 03.06.2015 про звільнення ОСОБА_1 - начальника відділення розслідування злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів СВ Соснівського РВ в м. Черкаси УМВС згідно пункту 2 статті 3 Закону України “Про очищення влади” та пункту 62 “а” Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України у запас Збройних Сил України (із поставленням на військовий облік);
- поновити ОСОБА_1 на службу в органах внутрішніх справ на посаді начальника відділення розслідування злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів СВ Соснівського РВ в м. Черкаси УМВС з 03.06.2015, або на рівнозначній посаді;
- зобов'язати управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.06.2015 по дату винесення судового рішення, враховуючи посадовий оклад, надбавки за спеціальне звання, стаж служби, збільшення посадового окладу, та зарахувати період вимушеного прогулу у вислугу років.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваним наказом порушено його права та охоронювані законом інтереси, оскільки оскаржуваний наказ прийнятий всупереч Конституції України, а тому порушив його право на працю, доступ до публічної служби.
Позивач також зазначає, що ні відповідачем, ні будь-яким іншим органом не було вжито жодних дій по встановленню його вини, оскільки не проводилось жодних перевірок на факт відповідності критеріям звільнення за Законом України «Про очищення влади».
Крім того, позивач зауважує, що на момент, коли він здійснював процесуальні дії у кримінальному провадженні №12014250040000380, не існувало жодного чинного нормативно-правового акту, який би визначав, що виконання вищевказаних функцій є правопорушенням. Порушень вимог законодавства під час виконання ним обов'язків у вказаному кримінальному провадженні не встановлено. Відтак, позивач вважає, що не може нести відповідальність у вигляді заборони, лише на підставі самого факту здійснення ним процесуальних дій у кримінальному провадженні №12014250040000380 у минулому, що саме по собі не містить і не може містити складу жодного правопорушення.
Ухвалою суду від 22.06.2015 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі.
Ухвалою від 06.07.2015 суд зупинив провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України справи за двома конституційними поданнями Верховного Суду України та конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України “Про очищення влади” від 16 вересня 2014 року №1682-VII.
Усною ухвалою суду занесеною до протоколу судового засідання від 31.05.2021 провадження у справі поновлено.
Відповідач у письмовому відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог зазначивши, що звільнення позивача відбулось на підставі вимог Закону України «Про очищення влади» та в установленому законом порядку.
Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала та просила відмовити у його задоволенні.
Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено таке.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді начальника відділення розслідування злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів СВ Соснівського РВ в м. Черкаси УМВС України в Черкаській області.
Наказом УМВС України в Черкаській області від 03.06.2015 №151 о/с «По особовому складу» відповідно до підпункту 9 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» та підпункту «а» пункту 62 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), 03.06.2015.
Вважаючи такий наказ про звільнення протиправним позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
16.10.2014 набрав чинності Закон України "Про очищення влади" № 1682-VII.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього Закону - очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади" протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про очищення влади" заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням, працівника правоохоронного органу, який брав участь у затриманні осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року № 737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року № 743-VII.
Згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 1, частини 1, 2, 4, 6, 7 статті 43 Конституції України).
За приписами статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Законом України "Про очищення влади" визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:
верховенства права та законності;
відкритості, прозорості та публічності;
презумпції невинуватості;
індивідуальної відповідальності;
гарантування права на захист.
Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.
Виходячи з наведеного вбачається, що частинами 1 та 2 ст. 1 Закону України "Про очищення влади" визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну "очищення влади", виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв'язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до положень ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 установлено, що звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови й засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена (абз. 4 п. 5.2 мотивувальної частини Рішення).
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 встановлено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державного органу (абз. 4 п. 2 мотивувальної частини зазначеного Рішення).
В рішенні Конституційного Суду України від 30.05.2001 за № 7-рп/2001 зазначено, що наголошуючи на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер і що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 58, 61, п. 1, 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України).
Відповідно до статті 2 Конвенції "Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості", яка ратифікована Україною 04.08.1961, кожен член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 цієї Конвенції).
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.
Водночас, положеннями Закону України "Про очищення влади" установлюється додаткова підстава припинення трудового договору - звільнення у зв'язку із самим фактом зайняття особою посади, передбаченої статтею 3 цього Закону, а вказаний Закон застосовується до певного кола громадян України, а саме до осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Отже, люстрація застосовується виключно до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, вчинили певне правопорушення, передбачене статтями 1, 2, 3 Закону України "Про очищення влади".
Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути встановлена в кожному конкретному випадку.
З урахуванням норм міжнародного права та положень національного законодавства є підстави вважати, що приписами Закону України "Про очищення влади" створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до частини другої статті 38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення керівника, заступника керівника структурного підрозділу органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого державного органу тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в територіальному (регіональному) органі Міністерства внутрішніх справ України протягом не менше визначеного Законом України "Про очищення влади" строку.
Заборона перебування на певних посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, визначеної як один із принципів очищення влади (частина друга статті 1 Закону України "Про очищення влади"), що вказує на ігнорування принципу індивідуального підходу при притягненні особи до юридичної відповідальності, та порушує частину другу статті 61 Конституції України.
Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), що була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97 р., та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, вказує в статті 6, що кожен, кого звинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, яка піддається люстрацїї, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (рішення ЄСПЛ у справі "Матиєк проти Польщі").
У рішенні у справі "Турек (Turek) проти Словаччини" (люстрація) від 14 лютого 2006 року № 57986/00 Суд постановив, що держава-сторона, яка вводить засоби люстрації - які, на думку Суду, можуть бути втручанням в право на повагу до приватного життя - має забезпечити, щоб особи, піддані такій процедурі, користувалися всіма конвенційними процесуальними гарантіями, що стосуються кожного провадження в зв'язку із застосуванням засобів люстрації.
Якщо держава вживає заходів морального очищення, вона повинна гарантувати, що особи, зачіпаються такими заходами, користуються всіма процесуальними гарантіями відповідно до Конвенції щодо будь-якого судового розгляду, що відноситься до застосування таких заходів (п. 115 вказаного рішення).
Крім того, приписами Закону України "Про очищення влади" встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам статті 58 Конституції України, оскільки вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування протягом 10 років.
Наведене свідчить про встановлення додаткових обмежень для реалізації прав і свобод державного службовця (особи, яка перебуває на публічній службі) як людини і громадянина, що в жодному разі не відповідає частині третій статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів (зокрема Закону України "Про очищення влади") не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (зокрема, осіб, які перебувають на публічній службі), та статті 64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до пункту 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи № 1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).
При цьому суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19.10.2019 у справі "Полях та інші проти України", в якій Суд зазначив, що заходи, вжиті на підставі Закону про люстрацію, ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів ОСОБА_3 , не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв'язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.
ЄСПЛ вказав, що заходи за Законом про люстрацію були ширшими, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу. Крім того, Суд зазначив, що Уряд України висунув різні аргументи на підтримку закону, такі як практика розміщення корумпованих чиновників на державній службі за пана ОСОБА_3 , рішення Конституційного Суду 2010 року, яке збільшило його повноваження та передбачуване політично мотивоване переслідування протестуючих Євромайдану. Однак, ці питання не мали жодної актуальності у рішенні про застосування Закону про люстрацію до заявників. Не було виявлено зв'язку між ними та тими негативними подіями.
Ключовим у позиції Європейського Суду з прав людини у рішенні по справі "Полях та інші проти України" є висновок про те, що у цій справі поведінка заявників, за яку до них були застосовані заходи, передбачені Законом "Про очищення влади", не кваліфікувалася як "кримінальна" відповідно до національного законодавства та не була аналогічна будь-якій формі кримінальної поведінки: вона полягала у тому, що вони обіймали свої посади, коли при владі був Президент ОСОБА_3 .
Відтак, не було доведено, що втручання щодо будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві, у зв'язку із чим Суд у згаданому рішенні визнав порушення статті 8 Конвенції щодо заявників.
Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України "Про очищення влади" до осіб, які у певний період перебували на окремих посадах державної служби без встановлення причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів правління ОСОБА_3 , суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без урахування жодної індивідуальної ролі чи зв'язку відповідних осіб з такими подіями, застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_3 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції, передбачені Законом "Про очищення влади" заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як пан ОСОБА_3 став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади пана ОСОБА_3 .
Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом "Про очищення влади", є прихід до влади пана ОСОБА_3 , а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави.
У даному випадку проведення перевірки насамперед має за мету виявити осіб, що брали участь в управлінні державними справами, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини і результати такої перевірки підлягають викладенню у висновку, який в даному випадку є обов'язковим, як і ознайомлення з ним особи, щодо якої проводилась перевірка. Такий висновок може бути оскаржений до суду, як це передбачено у статті 5 Закону України "Про очищення влади".
Суд вважає, що поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої винагороди. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці.
Відомості про застосування до заявників заходів, передбачених Законом "Про очищення влади", було одразу оприлюднено, ще до того, як було розглянуто їхні позови. Закон "Про очищення влади" не вимагав будь-якого доведення індивідуальної вини, а його оголошена мета полягала в "очищенні" державної служби від осіб, які асоціювалися із "узурпацією влади", підривом основ національної безпеки та оборони і порушеннями прав людини. За таких обставин застосування заходів, передбачених Законом "Про очищення влади", ймовірно було тісно пов'язано із соціальною та професійною стигматизацією (негативне виділення суспільством індивіда (або соціальної групи) за якоюсь ознакою з відповідним стереотипним набором соціальних реакцій на цього індивіда (або представників соціальної групи)).
Застосування до заявників передбачених Законом "Про очищення влади" заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_3 був Президентом України.
Виходячи з усталеної практики Європейського суду з прав людини, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню.
Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Любох проти Польщі").
У проміжному Висновку від 16.12.2014 № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України "Про очищення влади" (Закону "Про люстрацію") Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що "Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки, якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це" (п. 62).
Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: "Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій" (пп. "h" п. 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії № 524/2009 від 13.10.2009).
Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.
Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.
Разом з тим, в ході розгляду справи відповідачем не надано доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а сам факт перебування його на посаді начальника відділення розслідування злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів СВ Соснівського РВ в м. Черкаси УМВС у період з 08.11.2004 по 03.06.2015 не може бути підставою для притягнення до юридичної відповідальності.
У зв'язку з тим, що встановлені у цій справі обставини свідчать про порушення прав позивача, то належним способом захисту порушеного права є приведення сторін у первісний стан, який існував до видання наказу про звільнення.
При цьому суд зазначає, що обираючи саме такий спосіб захисту порушених прав та законних інтересів позивача, суд не підміняє державний орган та не втручається у його дискреційні повноваження щодо здійснення активних дій стосовно працевлаштування позивача.
Враховуючи наведене, оскаржуваний наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 151 о/с від 03.06.2015 є протиправним та підлягає скасуванню, а позивача слідує поновити на службу в органах внутрішніх справ на рівнозначній посаді начальника відділення розслідування злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів СВ Соснівського РВ в м. Черкаси УМВС, враховуючи, що станом на дату винесення даного рішення судом, Соснівський РВ УМВС України в Черкаській області припинено.
Відповідно до вимог 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
З аналізу наведеного законодавчого положення вбачається, що суд виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у разі якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника.
Виходячи з матеріалів даної адміністративної справи, суд зазначає, що її розгляд здійснювався понад один рік, проте не з вини позивача. Відтак, у межах спірних правовідносин виплату середнього заробітку слід здійснити за весь час вимушеного прогулу.
Вказана позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постанові від 13.03.2018 у справі № 2а-11888/10/1370 та в постанові від 05.11.2019 у справі № 2а-2243/11/1370.
При визначенні розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу суд виходить з положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (надалі - Порядок № 100).
Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньомісячної заробітної плати здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Розрахунок розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу слідує здійснювати відповідно до кількості робочих днів, що минули з дня звільнення позивача з посади до дня винесення судового рішення у справі - 18.08.2021.
З наявної у матеріалах справи довідки УМВС України в Черкаській області вбачається, що середньоденна сума заробітної плати позивача на раніше займаній ним посаді становить 217,51 грн.
При цьому кількість робочих днів за період вимушеного прогулу, починаючи з 04.06.2015 (наступний день після звільнення) і по день прийняття даного рішення 18.08.2021 становить 1570 днів.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме: з 04.06.2015 по 18.08.2021, становить 341 490,70 грн, які слід стягнути на користь позивача з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З аналізу норм статей 5, 245 КАС України вбачається, що захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий, шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов'язання вчинити певні дії.
Так, під час розгляду справи суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, а позивача слідує поновити на займаній ним посаді.
Також суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині виплатити середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03.06.2015 по дату винесення судового рішення, враховуючи посадовий оклад, надбавки за спеціальне звання, стаж служби, збільшення посадового окладу, оскільки нарахування виплат обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи.
Враховуючи, що позивача звільнено зі служби 03.06.2015, підстави для врахування посадового окладу, надбавки за спеціальне звання, стаж служби, збільшення посадового окладу з червня 2015 року в суду відсутні.
Щодо вимоги зарахувати період вимушеного прогулу у вислугу років позивача, суд зазначає, що порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
При цьому, суд звертає увагу на те, що права позивача у вказаній частині на час розгляду даної справи не порушені, а суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим, тому у задоволенні вказаної частини позовних вимог також слід відмовити.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Зважаючи на вказану норму, суд вважає, що рішення в частині стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 4785,22 грн (з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів) та поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконанню.
З урахуванням вказаних обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Разом з тим, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір” позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
За таких обставин, підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат зі сплати судового збору відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 90, 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 151 о/с від 03.06.2015 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділення розслідування злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів СВ Соснівського РВ в м. Черкаси УМВС згідно пункту 2 статті 3 Закону України “Про очищення влади” та пункту 62 “а” Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України у запас Збройних Сил України (із поставленням на військовий облік).
Поновити ОСОБА_1 на службу в органах внутрішніх справ на рівнозначній посаді начальника відділення розслідування злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів СВ Соснівського РВ в м. Черкаси УМВС, з 04.06.2015.
Стягнути з управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 08592537) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 341 490 (триста сорок одна тисяча чотириста дев'яносто) грн 70 коп. з вирахуванням при виплаті встановлених податків та зборів.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в сумі 4 785 (чотири тисячі сімсот вісімдесят п'ять) грн 22 коп. з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів допустити до негайного виконання.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 29.09.2021.
Суддя С.М. Гарань