Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
30 вересня 2021 року № 520/3209/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бадюкова Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження у приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення суми, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:
стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (нині Харківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (61052 м. Харків, вул. Коцарська, 56, код ЄДРПОУ 08166355) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.11.2018 у розмірі - 84358, 32 грн. та компенсацію, передбачену Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» в розмірі 2193, 32 грн., присуджені згідно рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2019 року по справі №520/9804/19, загалом стягнути 86551, 64 грн.
В обґрунтування уточнених позовних вимог позивач зазначив, що 26.11.2019 року рішенням Харківського окружного адміністративного счду по справі №520/9804/19 було задоволено позов ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та, зокрема, вирішено зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.11.2018 та компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.11.2018.
Означене судове рішення набрало законної сили 17.01.2020 р. та 31.01.2020 видано виконавчий лист, котрий до виконавчої служби для примусового виконання Рішення ХОАС від 26.11.2019 року по справі № 520/9804/19 не направляв, позаяк рішенням ХОАС від 26.11.2019 року по справі № 520/9804/19 не визначалося певних сум для нарахування та виплат.
Вважає, що оскаржувана бездіяльність відповідача є протиправною та такою, що суперечить нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року провадження у справі №520/3209/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про стягнення сум індексації та компенсації закрито.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року скасувано. Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення сум індексації та компенсації направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
27.08.2021 року зазначену справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано у провадження судді Бадюкову Ю.В.
Ухвалою ХОАС від 01.09.2021 р. прийнято адміністративну справу до розгляду та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, а якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, його дії є правомірними, тому що в нього немає підстав для стягнення на користь позивача.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.
Судом із матеріалів справи встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2019 року по справі №520/9804/19 було задоволено позов ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та вирішено:
«Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.11.2018 та компенсації за невчасно виплетену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.11.2018.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.11.2018 та компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.11.2018.».
Означене судове рішення набрало законної сили 17.01.2020 р. та 31.01.2020 видано виконавчий лист, котрий, як стверджує позивач в уточненій позовній заяві, до виконавчої служби для примусового виконання Рішення ХОАС від 26.11.2019 року по справі № 520/9804/19 не направляв через те, що рішенням ХОАС від 26.11.2019 року по справі № 520/9804/19 не визначалося певних сум для нарахування та виплат.
У добровільному порядку означене судове рішення відповідачем не виконано, у зв'язку з чим і звернувся з цим позовом до суду.
На думку позивача, невиконання відповідачем у справі рішення № 520/9804/19 порушує його права на отримання присуджених грошових коштів.
Вирішуючи спір по суті суд відзначає, що згідно зі ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У ч. 4 ст. 372 КАСУ встановлено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Так, відповідно до приписів ч.1 ст. 373 КАСУ виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону).
Згідно ч. 1 ст. 5 цього Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Заходами примусового виконання рішень, згідно приписів ст. 10 вказаного Закону, є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Водночас, як встановлено судом вище виконавчий лист, виданий йому 31.01.2020 року до виконавчої служби для примусового виконання Рішення ХОАС від 26.11.2019 року по справі № 520/9804/19 не направлявся.
Отже, в разі задоволення цього позову у позивача до відповідача у наявності буде два нереалізованих ним виконавчих листи до одного й того ж боржника: по справі № 520/9804/19 про зобов'язання Харківського обласного військового комісаріату нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.11.2018 та компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.11.2018, а також у цій справі про стягнення індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.11.2018 у розмірі - 84358, 32 грн. та компенсації, передбачену Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» в розмірі 2193, 32 грн., присуджені згідно рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2019 року по справі №520/9804/19, загалом стягнути 86551, 64 грн., що є неприпустимим в розумінні приписів Закону України «Про виконавче провадження» та розділу IV «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах», та може мати наслідком ініціювання позивачем за двома виконавчими листами двох процедур примусового виконання рішень суду щодо одного й того ж боржника, з майже аналогічним предметом.
У зв'язку з цим позивач повинен подати виконавчий лист, виданий йому 31.01.2020 року до виконавчої служби для примусового виконання Рішення ХОАС від 26.11.2019 року по справі № 520/9804/19 в порядку, передбаченому приписами Закону України «Про виконавче провадження».
Окрім того, суд відзначає про наявність механізму виконання рішення суду, яке не виконано з вини боржника в межах судового рішення щодо його зобов'язання вчинити певні дії.
Так, відповідно до ч.1-3 ст. 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Наприклад, для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - відсутність коштів або присудженого майна в натурі.
До подання цієї заяви заявник подає до суду докази, що підтверджують наявність обставин, які перешкоджають виконанню судового рішення, інакше їх треба буде навести під час розгляду цього питання в суді.
Положеннями ч.ч. 2 та 3 ст. 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України (обов'язковість судових рішень).
Згідно зі ст. 2 Закону України від 05.06.2012 року №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація.
Відповідно до ч.1 ст. 7 вказаного Закону виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Зазначені приписи чинного законодавства свідчать, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.
Так, положеннями Закону України “Про виконавче провадження” визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Згідно із до ч.3 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Разом з тим, суд звертає увагу, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути “ефективним” як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Також, засіб юридичного захисту має бути “ефективним” в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 року у справі “Аксой проти Туреччини” (Aksoy v. Turkey), п. 95).
Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що “ефективний засіб правового захисту” у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі №840/3112/18, яка враховується судом при розгляді даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.
З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Положеннями ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Отже, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку, саме на стадії виконавчого провадження мають бути остаточно відновлені порушені права позивача (стягувача).
Тому, встановлення такого способу виконання, як спосіб виконання рішення суду шляхом стягнення заборгованості, направлено на своєчасне та повне виконання судового рішення, а також відповідає вимогам прямих норм ст. 124 Конституції України.
Судом також враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Аналізуючи встановлені судом обставини у поєднанні з наведеними нормативними положеннями, а також враховуючи відсутність доказів повного виконання відповідачем рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/9804/19 у суду відсутні підстави для задоволення позову про стягнення.
Отже, у спірних правовідносинах факт порушення права заявника у сфері публічних правовідносин знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи, що є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 241-246, 250, 251, 255, 295, КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення суми - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .
В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 30.09.2021 року.
Суддя Бадюков Ю.В.